ДЕРЖАВА існує там, де політичний апарат уряду (такі інституції, як парламент або конгрес разом з цивільними службовцями) керує певною територією, а її повноваження підперті юридичною системою та здатністю застосувати військову силу для втілення своєї політики. Всі сучасні суспільства є НАЦІОНАЛЬНИМИ ДЕРЖАВАМИ. Тобто система уряду претендує на конкретну територію, має формалізовані кодекси законів і підтримується командуванням збройних сил. Національні держави засновані в різні часи в різних частинах світу (наприклад, Сполучені Штати — у 1776 році, а Чеська Республіка — у 1993 році). Разом з тим їхні головні характеристики різко контрастують з ознаками держав у традиційних цивілізаціях, описаних у розділі 1. Це такі характеристики:
• Суверенність. Території, якими керували традиційні держави, мали нечіткі кордони, рівень контролю з боку центрального уряду був досить низьким. Поняття суверенітету, тобто належність урядові повноважень над територією з чітко окресленими кордонами, в межах яких він є вищою владою, в ті часи було недоречне. Натомість усі національні держави є суверенними державами.
• Громадянство. У традиційних державах більшість населення під владою короля або імператора не виявляло обізнаності чи інтересу стосовно своїх правителів. Підданці не мали й жодних політичних прав чи якогось впливу. Як правило, тільки панівні класи або групи багатіїв відчували свою належність до однієї політичної спільноти. Натомість у сучасному суспільстві більшість людей, які живуть у межах політичної системи, є громадянами і мають загальні права та обов'язки, усвідомлюють себе частиною нації. Хоча й існують політичні біженці або особи без громадянства, майже кожна людина у світі нині є членом певного національного політичного утворення.
• Націоналізм. Національні держави асоціюються із розвоєм націоналізму, котрий можна визначити як комплекс символів та переконань, що дає почуття належності до єдиної політичної спільноти. Так, людина почуває гордість зі своєї належності до британського, американського, канадського чи російського народів. Напевно, люди завжди відчували якусь спорідненість з певними соціальними групами — своєю родиною, своїм селом чи релігійною громадою. Проте націоналізм з'явився тільки з розвитком сучасної держави. Він є найголовнішим виявом почуття ідентичності з чітко окресленою суверенною спільнотою. Націоналістичні переконання не завжди вписуються у фізичні кордони, котрі сьогодні розмежовують території держав світу. Практично всі національні держави утворилися із спільнот з різними світоглядами. Через це часто виникали місцеві націоналістичні течії, що протидіяли поглядам, що їх сповідують держави. Так, наприклад, у Канаді націоналістичні почуття серед франкомовного населення провінції Квебек є своєрідним викликом поняттю "канадськості". Разом з тим, хоча зв'язок між національною державою та націоналізмом складний, обидві реалії почали існувати як складові одного й того самого процесу.
Обговоривши деякі важливі характеристики сучасних держав, розглянемо тепер природу демократії.
демократія
Слово "демократія" походить від грецького терміна demokratia, що складається з двох основ: demos (люди) та kratos (правління). Отже, } ДЕМОКРАТІЯ за своїм головним значенням є політичною системою, в якій править народ, а не монархи (королі або королеви) чи аристократія (особи шляхетного походження, наприклад, лорди). Це звучить просто і однозначно, але в дійсності це не так. Що означає правління народу? Як зазначав Дейвід Гелд, кожна частина цього речення може викликати запитання (Held, 1987). Почнімо зі слова "народ".
• Що таке народ?
• Яка участь у правлінні дозволена народові?
• Які умови вважаються сприятливими для участі у правлінні? Стосовно слова "правління":
• Наскільки широким чи вузьким має бути масштаб правління? Чи слід, наприклад, зводити його до сфери дій уряду, чи демократія може існувати в інших сферах, скажімо, в промисловості?
• Чи означає правління щоденні адміністративні рішення, які мусить приймати уряд, чи це поняття стосується лише найголовніших політичних рішень?
У випадку зі словосполученням "правління народу" виникають такі запитання:
• Чи обов'язково підпорядковуватися правлінню народу? Яка роль при цьому відводиться зобов'язанню та незгоді?
• Чи вільно комусь переступати закон, якщо, на його думку, існуючі закони несправедливі?
• За яких обставин можна і чи взагалі можна демократичним урядам вдаватися до примусу щодо незгодних з їхньою політикою?
Відповіді на ці запитання набували полярно протилежних форм у різних суспільствах і в різні періоди. Наприклад, слово "народ" могло означати "власники нерухомості", "білі люди", "освічені люди", "чоловіки" та "дорослі чоловіки й жінки". У деяких країнах офіційно прийняте трактування демократії обмежується політичною сферою, тимчасом як в інших країнах воно поширюється і на інші сфери суспільного життя.
Представницька демократія
