Під час виборів 1992 року спостерігалося збільшення числа прибічників лейбористів на 2 відсотки; консерватори зберегли у парламенті переважну більшість, хоча ця більшість значно поменшала. Частина населення, що голосувала за торі, залишалася досить стабільною з 1979 року (тоді вона становила 44,9 відсотка) до 1992 року (42,8 відсотка). Частина прибічників лейбористів була більшою від найнижчого рівня 1983 року (тоді вона становила менше ЗО відсотків), У 1992 році лейбористи здобули 36,2 відсотка голосів. І все-таки це було менше, ніж у 1979 році. Третя партія, Ліберальні демократи, здобула 18,3 відсотка, що означало спад її популярності після двох останніх кампаній.
Незважаючи на послідовну підтримку усіх трьох партій, проведене під час виборів дослідження виявило наявність значної кількості альтернативних голосів. Опитування групи, що складалася з 1500 виборців, показало, що 21 відсоток з них становили ті, хто зробив свій вибір лише в останній тиждень кампанії.
Загалом результати виборів підтвердили тезу про перестановку прибічників, водночас показавши, що така перестановка відбулася глибше у лавах неконсерваторів. Це загострило проблему популярності Лейбористської партії; вибори 1992 стали четвертими поспіль, що їх виграли торі.
Тетчеризм і наслідки
Як зазначалося раніше, однією з найяскравіших рис британської політики наприкінці 1970-х — протягом 1980-х років був вплив політичних ідей, пов'язаних з пані Тетчер. Які ж були джерела тетчеризму? Чим тетчеристи "взяли" таку значну частину британського електорату? Можна просто подумати, що політика, котру проводив уряд пані Тетчер, була однозначно виваженою і послідовною. Однак у дійсності було інакше. Тетчеризм мав свої напрямки діяльності, проте вони зводилися здебільшого до досить довільного переліку програм та ініціатив. Декотрі з них приймалися з прагматичних міркувань, тимчасом як інші видозмінювалися або врешті-решт узагалі відкидалися (Riddell, 1985; Ravanagh, 1987).
Під час першого терміну перебування при владі пані Тетчер базувала свою політику на монетаризмі. Контроль за пропозицією грошей вважався ключем до зменшення інфляції та раціонального управління економікою. Проте, як виявилося, досягти поставлених цілей монетарного контролю було неможливо, тож від монетаризму довелося значною мірою відмовитися. Після виборів 1983 року ідеї тетчеризму в економіці було підтримано процесом приватизації державних компаній. Значний ефект дав продаж акцій фірм "British Telecom", "British Gas", "British Steel", "British Airways" та "British Petroleum",
Вважається, що приватизація має ряд переваг. Вона здійснюється з метою відродження здорової економічної конкуренції замість украй ускладнених та неефективних бюрократичних структур, скорочення державних видатків і припинення політичного втручання в процес прийняття управлінських рішень.
Політика приватизації, що її започаткувала пані Тетчер, мала довготривалий вплив. Спочатку їй відчайдушно протидіяла Лейбористська партія. Проте згодом лейбористи переглянули свої непримиренні погляди і погодилися з невідворотністю більшості напрямків приватизації.
"З леді не жартують!" — проголосила пані Тетчер в одній із своїх найвідоміших промов. Імовірно, найсильнішою стороною тетчеризму були особистість і моральні якості самої пані Тетчер. її войовничі погляди не подобалися багатьом виборцям, однак її поважали як національного лідера. Відмова пані Тетчер поступитися під час окупації Арґентиною Фолклендських островів була яскравим виявом цих якостей, а її чільна роль в уряді зросла в результаті рішучого звільнення тих членів кабінету, котрі не поділяли її поглядів.
Проте після блискучої перемоги на виборах 1987 року популярність пані Тетчер серед електорату почала різко падати. Головними причинами цього були несхвальне ставлення до подушного податку (Poll Tax) (податок не з доходу чи власності, а "з голови"), суперечливі погляди пані Тетчер на роль Британії у Європейській Співдружності та початок спаду економіки. Незадоволення членів Консервативної партії своїм лідером досягло такого рівня, що коли Майкл Гезлтайн у листопаді 1990 року став альтернативним кандидатом, він зміг у повторному турі голосування відвоювати у неї 15 відсотків голосів, необхідних для безперечної перемоги. Старші колеги умовили пані Тетчер вийти на цьому етапі із змагання, і новим лідером консерваторів та прем'єр-міністром країни став Джон Мейджор (Kingdom, 1991).
"Нові лейбористи"
За правління Джона Мейджора консерватори продовжували приватизацію державних підприємств навіть там, де їхні наміри мали меншу популярність у електорату. Наприклад, "British Rail" було поділено і продано приватному учаснику тендера, хоча опитування показали, що більшість населення не підтримала цієї програми. Партія лейбористів виступила проти цих ініціатив і пообіцяла в разі свого успіху па наступних національних виборах повернути залізниці в державне володіння.
Почасти у відповідь на вплив тетчеризму, а почасти реагуючи на важливі глобальні події, включаючи посилення світової економічної конкуренції, Лейбористська партія змінила свої ідеологічні установки. Цей процес започаткував Ніл Кінок, котрий залишив пост лідера після поразки партії на виборах 1992 року. Партія продовжила діяльність під орудою нового лідера, Джона Сміта, період керівництва котрого обірвався через його передчасну смерть. 1994 року лідером партії став Тоні Блер, який відразу розпочав далекоглядні внутрішні реформи. Назвавши свою реформовану партію "Нові лейбористи" (New Labour), Блер провів у межах партії успішну кампанію з метою скасувати сумнозвісну 4-у статтю партійної конституції, що обстоювала якнайбільшу державну власність у промисловості.
Таким чином лейбористи офіційно визнали визначальну роль ринкової економіки, що її так рішуче прагнула розвивати пані Тетчер. При цьому партія вносить зміни, подібні до тих, що відбулися в більшості соціалістичних партій Західної Європи. Вирішальним чинником цього був крах комунізму в Радянському Союзі та Східній Європі, про що ми стисло поговоримо в цьому розділі.
Світогляд Лейбористської партії завжди істотно відрізнявся від поглядів комуністів — масштаб державного володіння промисловими підприємствами в комуністичних країнах значно перевищував той, що будь-коли уявляли собі лейбористи. І все-таки більшість погодилася з тим, що розпад комунізму разом з тим сигналізує про необхідність радикального перегляду менш крайніх соціалістичних ідей. Ідея про те, що сучасною економікою можна "керувати", поставивши її під контроль держави, ідея, що посідала центральне місце як у комунізмі, так і соціалізмі лейбористського типу, тепер видається застарілою.
УЧАСТЬ ЖІНОК У ПОЛІТИЦІ
