СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Автобіографічні розповіді, зібрані Пет Карлен серед ув'язнених у англійських тюрмах жінок, містять численні епізоди насильства, що є постійною прикметою жіночого життя у в'язниці (Carlen et al., 1985). Джосі О'Дваєр, яка відбуває свій термін у лондонській тюрмі Головей, описує, як "зграя" наглядачок чинила розправу над ув'язненими, чия поведінка здавалася їм зухвалою:
"Одна така наглядачка завжди вдиралася й починала штурхати тебе в груди, провокуючи, щоб ти її вдарила, а їй цього тільки й треба. В таких випадках вони чіпляли тобі на шию "намисто" — ланцюг для ключів, і бувало, що обкручували його тобі навкруг шиї тричі. Шия в тебе відразу наливається кров'ю, синіє, в очах тобі темніє, і виринає думка: "Ну, от тобі й кінець..." Я не раз могла померти, але мені пощастило, і я вижила". (Carlen et al., 1985, р. 149).
Оцінка
Дослідження Кемпбел та Карлен показують, що насильство не є ознакою виключно чоловічої злочинності. Жінки не так часто, як чоловіки, беруть участь у насильницьких діях, але й заперечувати їхню участь в них аж ніяк не можна. Чому ж тоді частка жіночої злочинності настільки нижча за чоловічу?
Існують певні докази на користь припущення, що жінкам-право-порушницям доволі часто вдається уникнути суду, бо вони вміють так замилити очі поліції та іншим представникам влади, що ті бачать їхні вчинки у своєрідному світлі. Вони покликаються на так званий "договір між статями". Ідеться про мовчазну угоду між чоловіками й жінками, згідно з якою за жінкою визнається право бути, з одного боку, дивакуватою й імпульсивною, а з другого, постійно потребувати захисту. Ворол, наприклад" описує випадок із жінкою, яка заколола свою сестру кухонним ножем. Замість посадити до в'язниці, їй дали трирічний випробувальний термін, за умови, що протягом цього періоду вона відбуде курс терапевтичного лікування. Вивчення подробиць того, що сталося на суді, дає підстави вважати, що суддя просто яе зміг поєднати два поняття: "типова молода жінка" і "розлючена істота, здатна на вбивство". Тож цю жінку визнали неосудною за скоєний злочин (Worrall, 1990).
Але навряд чи величезна різниця у співвідношенні чоловічої та жіночої злочинності пояснюється тільки цим особливим ставленням. Причини тут, мабуть, ті самі, що й у інших випадках гендерних відмінностей. Існують, правда, деякі специфічно "жіночі злочини" (найвідоміший серед них — проституція), за які жінок звинувачують, тоді як їхніх клієнтів чоловічої статі — ні. "Чоловічі" злочини залишаються чоловічими з причини різної тендерної соціалізації, та й тому, що інтереси та сфери діяльності чоловіків досі залишаються куди менш домашніми, ніж у більшості жінок. Тендерна різниця в кримінальних нахилах раніше нерідко пояснювалась нібито природженими біологічними та психологічними відмінностями, маючи на увазі неоднакову силу, пасивність чи прагнення до відтворення роду. Сьогодні ми розглядаємо "жіночі" якості як великою мірою сформовані впливом суспільства, що стосується і рис "чоловічості". Багато жінок соціалізовані так, що цінують інші якості суспільного життя (вміння дбати про інших та розвивати особисті стосунки), аніж чоловіки. Хоча жіноча поведінка не менш, ніж чоловіча, соціально детермінована, вона, проте, через вплив ідеології та інших чинників, таких як поняття "пристойної дівчини", часто стримана й підконтрольна, чого аж ніяк не скажеш про поведінку чоловіків.
Уже з кінця дев'ятнадцятого сторіччя кримінологи пророкували, що зрівнювання гендерних прав зменшить або й зовсім усуне різницю в кримінальних нахилах між чоловіками й жінками, проте досі ця різниця залишається істотною. Ми й сьогодні не можемо напевне сказати, чи вирівняється коли-небудь співвідношення чоловічої та жіночої злочинності.
ЗЛОЧИННІСТЬ І "КРИЗА МАСКУЛІННОСТІ"
