Ми маємо обмаль досліджень про учасниць молодіжних банд — або про жіночі банди, там, де вони існують. Є чимало матеріалів про чоловічі вуличні гурти та про чоловічі банди, але жінки у цих дослідженнях згадуються лише вряди-годи. Проте Бн Кемпбел спробувала дослідити поведінку дівчат у нью-йоркських вуличних бандах (Campbell, 1986 а). Для докладного вивчення вона обрала три банди: одна була етнічно змішана, друга — пуерториканська, третя — чорношкіра. Вік їхніх учасниць варіювався від п'ятнадцяти до тридцяти років. Кемпбел провела по півроку в кожній банді, зосередивши головну увагу на ватажках.
Коні верховодила в жіночій банді "Нічні леді", яка співпрацювала з чоловічою "Нічні байкери", де ватажком був її чоловік. Під час проведення дослідження вона мала тридцять років і очолювала змішану ватагу латиноамериканського та негритянського походження у Гарлемі, в Нью-Йорку. Головним джерелом прибутку для "Нічних байкерів" була торгівля наркотиками. "Нічні леді" перебували в стані постійної ворожнечі з "Обраними" — жіночою бандою з верхнього Мангетена. Хто хотів пристати до "Нічних леді", мусив довести своє вміння битися; приймати чи не приймати новеньку вирішувала Коні, яка ухвалювала, чи проходитиме дівчина випробувальний термін і чи одержить вона потім особистий знак розрізнення. Коні завжди мала при собі ножа з відкидним лезом і пістолета. Вона знай повторювала, що коли вона встряє у бійку, то тільки щоб убивати. Постійні бійки були звичною справою як жіночої, так і чоловічої банди.
Віза очолювала ватагу "Секс-дівчата" латиноамериканського походження, куди входили й чоловіки. Віза не вміла ані читати, ані писати і не знала напевне свого віку, а було їй років двадцять шість. За свого розквіту ватага налічувала понад півсотні жінок. Поводились вони надзвичайно брутально — бійки та побиття були звичайним явищем. Чоловіки, які належали до банди, цінували жінок передусім за це, хоча й заохочували їх виконувати також традиційні жіночі ролі, такі як догляд за дітьми, готування їжі, шиття.
Третя група, яку вивчала Кемпбел, називалася "П'ятипроцентна нація" й була релігійною організацією чорношкірих. її члени вірили в те, що 10 відсотків населення визискує інші 85, а решту п'ять складають правовірні послідовники ісламу, до чиїх обов'язків належало просвітити чорношкірих. Поліція мала "П'ятипроцентну націю" за вуличну банду. Жінка, на яку звернула свою увагу Кемпбел, відмовилась від свого, як вона казала, "урядового імені" і взяла собі кличку "Сонячна Африка". Як і в інших подібних ватагах, вона та інші дівчата часто брали участь у бійках. Членів цієї ватаги не раз заарештовували за грабунки, зберігання вогнепальної зброї, квартирні крадіжки та викрадення автомобілів.
В іншому своєму дослідженні Кемпбел опитувала дівчат-школярок із робітничих родин про їхнє ставлення до бійок. Виявилося, що вони брали участь у бійках набагато частіше, аніж припускалося (Campbell, 1986 b). Майже всі дівчата, з якими вона входила в контакт, признавалися, що їм випадало битися. Чверть із них побували не менш як у шістьох бійках. Більшість із них відкидали твердження: "Я гадаю, що бійки — це тільки для хлопців".
В 1990-х pp. багато дівчат почали приставати до американських міських ватаг. Завдяки належності до банди вони набувають певного статусу і утверджуються в ньому насильством. Одна з таких дівчат, що входить до бруклінської банди "Пошрамовані лиця", сказала: "Якщо мені чогось дуже захочеться, та ще такого, чого вже давно хотілося, то я просто витягну ножа, і матиму". Банда дівчат убила п'ятнадцятирічну дівчинку в нью-йоркському метро, бо їм сподобались її сережки. Ось назви кількох новостворених банд, що складаються із самих жінок: "Шльондри з 6-ї стріт", "Пазуристі дівчата", "Мудрі інтелігентні сестри". Деякі ватаги такого зразка існують тепер і в Лондоні, скажімо, Стоквелська і Брикстояська, хоча вони, схоже, поки що менш організовані й менш жорстокі (Nicoll, 1995).
