Росія та інші колишні країни "другого світу" сьогодні перебувають у процесі переходу до конкурентної ринкової системи, характерної для країн Заходу. Вони також намагаються побудувати демократичні політичні інституції, засновані на західних моделях.
Здавалося б, те, що відбувається в Росії та інших посткомуністичних країнах, дуже мало стосується життя людей у Великій Британії. Але це зовсім не так. Як і всі інші індустріальні суспільства, Сполучене Королівство усе більше перетворюється на одну з ланок ланцюга світової економіки, тож будь-які події в інших регіонах світу негайно відбиваються на нашій діяльності. Наприклад, те, що відбувається в колишньому Радянському Союзі, може визначати, чи пощастить вам знайти хорошу роботу або взагалі яку-небудь роботу, коли ви закінчите коледж. Бо стабільне економічне процвітання залежить від економічної ситуації в усьому світі. Якщо Росія зможе розвинутися в економічному та політичному плані, плідна торгівля з Великою Британією буде вигідна для обох країн. Але якщо в країнах, що утворилися на територіях колишнього Радянського Союзу, відбудеться економічний крах, це може призвести також до згубних наслідків для соціальної та економічної стабільності інших суспільств.
Суспільства "третього світу"
Терміном "третій світ" (його вперше застосував французький демограф Альфред Сові) традиційно позначають менш розвинені суспільства, але в деяких аспектах цей термін не дуже задовільний. Наліплюваний на ці суспільства ярлик створює враження, ніби вони абсолютно відокремлені від індустріалізованих країн, є світом, який не має з нами нічого спільного. Але насправді це зовсім не так; суспільства "третього світу" давно вже пов'язані з індустріалізованими країнами, і навпаки. Вони сформувалися під натиском колоніалізму (див. мал. 3.4) і внаслідок торговельних стосунків з західними країнами. У свою чергу, зв'язки, які Захід налагодив з іншими частинами світу, потужно вплинули на їхній розвиток. Наприклад, той факт, що в Сполучених Штатах і Бразилії є велика частка чорного населення, став результатом "торгівлі людьми" — работоргівлі, яку організували колонізатори.
Значна більшість суспільств "третього світу" розташовані на територіях, що були під колоніальним пануванням, у Азії, Африці та Південній Америці. Одна чи дві з них досі залишаються колоніями (Гонконг був британською колонією аж до 1997 р., коли контроль над ним перейшов до Китаю). Кілька колонізованих територій здобули незалежність уже давно, наприклад, Гаїті, що стала першою самостійною республікою з чорним населенням у січні 1804 р. Іспанські колонії в Південній Америці здобули свободу в 1810 р., а Бразилія відійшла від Португалії 1812 року.
Деякі країни, хоч вони ніколи й не були підкорені європейцями, проте потрапили в напівколоніальну залежність — як найвідоміший приклад можна навести Китай. Від сімнадцятого сторіччя силою зброї Китай був примушений вступати в торгові стосунки з європейськими державами, причому європейці підбили під своє правління деякі території з найбільшими морськими портами. Гонконг був останнім з таких портів. Більшість націй "третього світу" стали незалежними державами тільки після другої світової війни, часто в результаті кривавої антиколоніальної боротьби. Серед таких країн можна назвати Індію, низку інших азіатських територій (таких як Бірма, Малайзія та Синґапур), чимало африканських країн (наприклад, Кенію, Нігерію, Заїр, Танзанію та Алжир).
Хоча країни "третього світу" і можуть включати в себе народи, які зберегли традиційний спосіб життя, вони дуже відрізняються від традиційних суспільств ранньої форми. їхні політичні системи змодельовані на зразок систем, раніше запроваджених у країнах Заходу, тобто вони являють собою національні місцевості, в багатьох із цих суспільств відбувається швидкий процес розвитку міст. Сільськогосподарське виробництво там досі залишається головним видом економічної діяльності, але врожаї тепер частіше призначаються для продажу на світових ринках, аніж для місцевого споживання.
Умови життя людей у найубогіших із цих суспільств радше погіршилися, аніж покращилися за кілька останніх років. Згідно із загальною оцінкою, в 1993 р. нараховувалося 1,2 мільярди людей, які жили в злиднях у країнах "третього світу", тобто чверть населення земної кулі. Близько половини світової бідноти живе в Південній Азії, в таких країнах як Індія, Бірма й Камбоджа. Близько третини — в Африці. Решта — в Центральній та Південній Америці. Протягом десятиріччя, від 1984-го до 1994 р., рівень життя в Африці щорічно падав на два відсотки. Безробіття зросло на 400 відсотків, сьогодні там сто мільйонів людей не мають роботи.
Країни, розташовані нижче Сахари, також потрапили у боргову кризу. їхній загальний борг зріс майже втричі. Щорічні виплати відсотків по цьому боргу вчетверо перевищують суму, яку африканські уряди виділяють на охорону здоров'я та поліпшення умов праці.
Індія як приклад країни "третього світу"
