Криміналістична характеристика крадіжок

Крадіжка - таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК України). Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що відрізняються один від одного безпосереднім предметом зазіхання, обстановкою (місцем, часом) і способом їхнього вчинення, наслідками (слідами) їхнього застосування та ін. Тому все різноманіття крадіжок можна класифікувати на:

- крадіжки матеріальних цінностей зі службових приміщень і спеціальних сховищ підприємств, організацій або установ (банків, музеїв, магазинів, складів, залізничних вагонів і т. ін.);

- крадіжки грошових коштів із особистих рахунків громадян у державних і комерційних банках;

- крадіжки особистого майна громадян із службових кабінетів, гардеробів і роздягалень державних підприємств, організацій чи установ, з приватних офісів, приватизованих магазинів, кафе, кіосків, лотків;

- крадіжки із квартир (приватних будинків, дач, кімнат у гуртожитку чи готелі та прирівняних до них житлових приміщень) і нежилих споруд громадян (сараїв, погребів, індивідуальних гаражів та інших підсобних приміщень);

- крадіжки автомототранспортних засобів, запасних частин, інструментів і речей власника автомобіля, що знаходяться в салоні чи багажнику;

- крадіжки ручної поклажі у пасажирів, зокрема з автоматичних камер схову багажу на об’єктах залізничного, водяного та повітряного транспорту;

- кишенькові крадіжки, у тому числі оббирання сп’янілих;

- крадіжки продуктів землеробства з присадибних і заміських земельних ділянок громадян;

- крадіжки цінностей із місць поховання мертвих (цвинтарів) і т. ін.

Обстановка (місце, час, умови) вчинення крадіжки.

Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, що пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок зумовлює вибір відповідного часу їх вчинення. Наприклад, дев’ять з десяти квартирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини — влітку; крадіжки з крамниць, комор — у вечірні та нічні часи, у святкові або вихідні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, крамницях, на ринках та в інших багатолюдних місцях.

Предмет крадіжки

Під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети релігійного культу, імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп’ютери, одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, у тому числі й продукти харчування. Предметом кишенькових крадіжок є гроші, а також коштовності, відеокамери, фотоапарати, портативні магнітофони, плейєри, що викрадають із сумок, портфелів тощо.

Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (мотор, шасі, колеса, магнітофон та ін.).

У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо. Щорічно збільшується кількість крадіжок вогнепальної зброї та вибухових речовин з військових частин, складів та інших сховищ.

Способи вчинення крадіжок

Від характеру дій злочинців для досягнення мети злочинного посягання всі способи крадіжок можна поділити на дві основні групи:

а) способи, пов'язані з проникненням у приміщення;

б) способи, не пов'язані з проникненням у приміщення.

Указані групи можна поділити на підгрупи. Так, перша група поділяється на три підгрупи:

- крадіжки, учинені шляхом таємного проникнення в приміщення, що супроводжуються зламом;

- крадіжки, учинені шляхом проникнення в приміщення без зламу;

- крадіжки, учинені шляхом відкритого проникнення в приміщення (на виду чи із згоди потерпілого шляхом обману дітей, літніх людей).

Способи крадіжки, що не пов'язані з проникненням у приміщення, можна класифікувати на три основні підгрупи:

- крадіжки з автомобілів;

- крадіжки транспортних засобів;

- крадіжки кишенькових злодіїв у місцях скупчення людей (громадський транспорт у містах, черги до кас магазинів, кінотеат рів тощо).

Типові сліди

Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок зумовлюється характером взаємодії злочинця з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.) та б) знаряддя злочину. Так, «безінструментальний» метод злому вхідних дверей характеризується значним пошкодженням поверхні дверей та дверної коробки, петель, замків, наявністю відбитків підошов взуття тощо. Характерними ознаками віджиму дверей і дверної коробки є наявність на чільній і засувній планці замка пошкоджень у вигляді вдавлених слідів від робочої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями так званого методу «царської горілки» передбачає наявність слідів кислотної дії у вигляді плавлення і крапель металу (киплячої рідини) із замкової шпари і відповідних плям на підлозі під дверима. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі, одязі, взутті) та на використовуваних ним знаряддях також можуть залишитися сліди з місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашарування фарби, штукатурки, ґрунту, металевих ошурків чи дерев’яної тирси, волокон тканини тощо).

Особа злочинця

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на дві групи:

1) професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі злодійська діяльність — одна з найбільш сталих і «рецидивонебезпечних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають певну спеціалізацію («карманники», «техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи ключі, «слюсарі» і «шніфери» — шляхом злому дверей і засувних пристроїв; «склярі» — виставляючи або видавлюючи віконні стекла);

2) особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без належної охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

Спостерігається значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п’ятий з числа засуджених за крадіжки був старший 29 років). Водночас серед засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі переважають особи середнього віку (30—49 років). Майже половина крадіжок вчиняється злодійськими групами з розподілом ролей між членами і відповідною «технологією» підготовки, вчинення і приховання даних злочинів (наводка, збір інформації, відпрацювання плану, розподіл функцій виконання, збут краденого).

Особа потерпілого

У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян слід виділити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв’язок «злочинець — потерпiлий» часто посідає ключове місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок головним чином акумулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновків про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв’язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготовки і вчинення квартирної крадіжки (майнове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). При цьому особливо виділяються дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань, нерозбірливість і довірливість до незнайомих людей, демонстрування забезпеченого побуту, систематичне публікування об’яв про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми грошей).

 

 

Розслідування крадіжок

 

Початковий етап розслідування крадіжок зазвичай починається з аналізу й оцінювання вихідної інформації щодо події злочину та ухвалення рішення щодо конкретного напрямку розслідування, котрі обумовлюються типовими слідчими ситуаціями.

Ситуація 1. Підозрюваного затримано у момент вчинення крадіжки або відразу ж після її вчинення. У цій ситуації відразу ж після затримання підозрюваного основне завдання слідчого полягає в збиранні доказів його причетності до вчиненої крадіжки. Найбільш доцільною є наступна програма дій слідчого: затримання підозрюваного; його особистий обшук; за необхідності – освідування; огляд одягу та вилучених у підозрюваного викрадених ним речей; допити потерпілого і свідків-очевидців (як правило, тих, хто повідомив про крадіжку та брав безпосередню участь у затриманні злодія), свідчення яких мають невідкладний характер; допит підозрюваного; огляд місця події, в тому числі й безпосереднього місця затримання злодія, здійснюється перевірка підозрюваного за адресним бюро, обшук за місцем його проживання, пред’явлення потерпілому для впізнання викраденого майна, дактилоскопіювання підозрюваного та призначення криміналістичної експертизи тощо.

Ситуація 2. Крадіжка вчинена відомою особою, яку затримати не вдалося. У даній ситуації найбільш доцільною є така послідовність невідкладних слідчих дій. Одразу ж після прибуття на місце події і короткого опитування потерпілого та очевидців крадіжки щодо особи злодія, прикмет викраденого майна і напряму, в якому він утік, негайно здійснюється його переслідування за гарячими слідами, котре передбачає комплекс пошукових дій процесуального і оперативного характеру, а саме: якщо відомі особа і місце проживання ймовірного злодія, то проводиться обшук (виїмка) в його житлі, затримання підозрюваного в крадіжці та інші слідчі дії (подібно до першої ситуації). Якщо ж є лише дані щодо прикмет зовнішності злодія, викраденого майна та напряму, в якому він утік, то здійснюється застосування службово-розшукового собаки; прочісування ділянок місцевості у напрямку переслідування та опитування зустрічних громадян; інформування про це тих підрозділів міліції, які повинні негайно підключитися до розшуку (організації загороджувальних заходів на шляхах, якими злодії можуть залишити район учинення крадіжки; перекриття вірогідних каналів збуту краденого; здійснення перевірок за обліками раніше судимих за аналогічні злочини, за способом учинення крадіжки, за прикметами зовнішності злодіїв тощо).

Якщо ж проведені оперативно-розшукові заходи позитивних результатів не дали, слідчий повинен детально допитати виявлених свідків-очевидців крадіжки, потерпілого від злочину та оглянути місце крадіжки, результати яких всебічно оцінюються й використовуються для планування наступного розслідування.

Ситуація 3. Крадіжки, вчинена особою, інформація щодо якої є обмеженою. У такій ситуації перевагу необхідно віддати наступному порядку початкових слідчих дій: огляд місця події; допит потерпілого та свідків, провадження інших слідчих дій, невідкладність яких обумовлена результатами проведеного розслідування, в тому числі заходами оперативно-розшукового характеру, необхідність і важливість яких важко переоцінити з огляду на несприятливий характер даної ситуації. Зазвичай вони дозволяють значно збільшити обсяг необхідної інформації, забезпечити максимальний пошуковий ефект, який сприяє «виходу» на злодія та місцезнаходження викраденого майна.

Типовими загальними версіями у провадженнях про крадіжки зквартир є наступні: крадіжка дійсно мала місце за тих обставин, про які повідомив заявник; крадіжки не було, а заявник сумлінно помиляється; крадіжка навмисно інсценована.

Окремими версіями щодо особи злодія є такі: крадіжка вчинена особою з числа найближчого оточення потерпілого, яка була обізнана щодо характеру його майна; крадіжка вчинена стороннім за безпосереднім сприянням осіб із найближчого оточення потерпілого; крадіжка вчинена стороннім без сприяння осіб найближчого оточення потерпілого.

Наступному етапу розслідування також властиві певні слідчі ситуації:

- підозрюваний повністю або частково визнає свою вину у вчиненні крадіжки. В цьому випадку необхідно провести такі слідчі дій, як обшук (якщо він не проводився на початковому етапі розслідування), допити потерпілого та свідків, пред’явлення для впізнання, призначення експертиз, слідчі експерименти та ін.

- підозрюваний заперечує звинувачення в інкримінованій крадіжці. У даній ситуації діям слідчого притаманною має бути дослідницько-пошукова спрямованість: розшук викраденого майна, виявлення і допит нових свідків, призначення експертиз, які не призначалися за гарячими слідами і сприяють детальному доказуванню таких обставин, як перебування пыдозрюваного на місці крадіжки: трасологічні (сліди рук, взуття, зубів, знарядь злому та ін.), матеріалів і речовин (мікрооб’єктів), ґрунтознавча та ін.

Огляд місця події під час розслідування крадіжок є однією з найбільш інформативних слідчих дій. До виїзду на місце події необхідно забезпечити його охорону з тим, щоб обстановка крадіжки залишилась недоторканною, потім визначити, хто повинен взяти участь в огляді (поняті, криміналіст, кінолог, оперуповноважений, службові й матеріально відповідальні особи, потерпілі, свiдки-очевидці та ін.) Визначивши учасників огляду та його межі, здійснюють фотографування місця події. При детальному огляді першочергово обстежують місце проникнення злочинця до майна: двері, вікна, балкони, димоходи, дахи, стелі, підлоги, засувні пристрої, їх розміщення і стан. Сліди рук необхідно шукати, керуючись версією про дії злочинця: на засувних пристроях, вікнах, дверях, пакувальних матеріалах, пляшках, склі балконів, касових апаратах, сейфах, посуді та інших предметах. Сліди знарядь злому можуть залишитись на замках, петлях дверей, накладках та інших частинах вікон і дверей, а також навколо них. З метою виявлення слідів ніг і транспортних засобів оглядаються припустимі шляхи зникнення злочинців. Особливо уважно оглядаються предмети з явними слідами злочину (відкриті та пошкоджені шафи, ящики і кришки письмових столів, шкатулки, предмети пакування). Під час огляду встановлюється також наявність у потерпілого технічних паспортів, фабричних ярликів, етикеток, товарних чеків, пакувальних матеріалів від викрадених предметів, зразків тканини, з якої виготовлені викрадені носильні речі, оббиття салону або чохли сидінь викраденої автомашини тощо. Для організації розшуку і виявлення злочинця звертається увага на пошук і вилучення мікрослідів, залишених злодієм на місці події. Це можуть бути частинки бруду, фарби, пилу, крові, волокна рукавичок, одягу та ін. Хід і результати огляду місця крадіжки фіксуються в протоколі, до якого додаються виявлені сліди та інші речові докази, котрі вилучаються з місця події (наприклад, пакувальний матеріал від викрадених речей, технічні паспорти, етикетки, ярлики або зразки крадених цінностей і т. ін.).

Допит потерпілого має за мету отримання вичерпної інформації стосовно наступних фактів: коли була вчинена крадіжка чужого майна; ким і за яких обставин вона була виявлена; що саме викрадене (докладний опис викрадених цінностей, їх вартість і відмітні ознаки, наявність відповідних документів на викрадені речі); чи є застрахованим викрадене майно; де знаходилася кожна з викрадених речей і хто востаннє її в тому місці бачив; чи належить викрадене майно потерпілому, іншій особі або організації чи установі; яке матеріальне становище потерпілого та яким для нього є заподіяний крадієм матеріальний збиток (значним, великим чи особливо великим); чи зможе потерпілий впізнати викрадені речі в разі їх розшуку та за якими саме прикметами; який розпорядок дня мешканців квартири і коли в квартирі нікого не буває; чи у кожного члена сім’ї є свій ключ від дверей або вони користуються одним, де він ховається і хто із сторонніх осіб знає про його місцезнаходження; хто з осіб найближчого оточення потерпілого або членів його сім’ї відвідував їх квартиру напередодні крадіжки або виявив інтерес до наявних цінностей; які та з ким потерпілий мав конфлікти і їх причини; чи не підозрює потерпілий когось у вчиненні крадіжки, якщо так, то кого саме і на чому заснована ця підозра та ін.

Допитом свідків - встановлюються дані про зовнішні прикмети підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені предмети та їхні індивідуальні особливості, про напрям, в якому зникли злочинці, транспортні засоби та ін.

Допит підозрюваного проводиться після затримання, обшуку особи і освідування (у тих випадках, коли є підстави припустити, що злочинець, учиняючи крадіжку, міг отримати пошкодження на тілі), обшуку за місцем проживання. Слід запропонувати допитуваному розповісти про факт крадіжки, пояснити, коли, у зв’язку з чим виник намір учинити крадіжку, чи була здійснена підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як учинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що викрадено, де сховано крадене, а якщо продано, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження.

Обшук за місцем проживання підозрюваного в крадіжці є ефективним методом перевірки його показань та отримання нових доказів. Основна мета обшуку полягає у виявленні та вилученні крадених речей, їх частин і предметів упаковки; використаного для вчинення крадіжки злодійського знаряддя, а також одягу і взуття, в які підозрюваний був одягнений у момент учинення крадіжки, що можливо, містять на собі сліди з місця злочину.

Судові експертизи що призначаються, можуть бути подiлені на дві групи:

1) ті, що призначаються для ідентифікації злочинця, знарядь злочину, взуття, транспортних засобів (або їх частин), дослідження способу подолання перешкод, укриття сховищ;

2) ті, що призначаються для дослідження викраденого майна.

До першої групи належать, наприклад, дактилоскопічна, судово-медична, трасологічна експертизи (у тому числі встановлення цілого за частинами), експертиза слідів нашарування та ін.; до другої — товарознавча, хімічна і біологічна експертизи.