Алгоритм самопідготовки студента

1. Тканини внутрішнього середовища.

Тканини внутрішнього середовища – це велика група загальних тканин, які мають спільне походження, будову та функції, до них належать кров, лімфа і сполучна тка­нина.

Ці тканини розвиваються з мезенхіми - ембріональної сполучної тканини, яка існує лише на ранніх стадіях ембріогенезу. За будовою мезенхіма нагадує сітку, тому що клітини її мають зірчасту або веретеноподібну фор­му і контактують одна з одною своїми відростками. У петлях сітчастого остова міститься драглиста маса - міжклітинна речовина, щільність якої залежить від обміну речовин. З мезенхіми розвиваються кров, лімфа і всі види сполучної тканини шляхом диференціації. Спільна особливість будови цих тканин – наявність міжклітинної речовини, кількість якої більша від кількості клітин. Функції тканин внутрішнього середовища: трофічна, захисна, опорна або механічна - опорно-трофічні тканини.

2. Загальна морфофункціональна характеристика крові.

Кров (sanguis) - це рідка тка­нина організму, що циркулює у системі замкнених трубок - судин. Кров становить 1/13 або 5 - 9 % маси тіла людини, що у дорослої людини дорівнює приблизно 5,0 - 5,5 л. Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55 - 60 % об'єму, та формених елементів, об'єм яких 40 - 45 %. Плазма - це міжклітинна речовина крові. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити. У мазку крові дорослої людини основну масу складають еритроцити – округлі без'ядерні структури рожевого кольору, у значно меншій кількості містяться лейкоцити – більш крупні круглі клітини з круглими, бобовидними або сегментованими ядрами бузково-фіолетового забарвлення, тромбоцити видно погано.

Кров виконує ряд життєво важливих функцій: захисна функція крові - забезпечення гуморального та клітинного імунітета, дихальна - перенос кисню та вуглекислоти, трофічна функція - пере­несення поживних речовин, екскреторна функція - виведення шлаків, гуморальна функція - транспорт гормонів та інших біологічно активних речовин, гомеостатична - підтримання сталості внутрішнього середовища організму, в тому числі імунного гомеостазу.

3. Хімічний склад плазми крові.

Плазма крові - це колоїдний розчин, в'язкість якого в 5 разів вища від в'язкості води. Плазма містить 90 - 93 % води та 7 - 10 % сухого залишку. В останньому близько 7 % складають білки, 13% - інші органічні та мінеральні речовини. Загальна концентрація мінеральних речовин у плазмі крові становить 0,9 %, рН плазми 7,36.

До білків плазми належать: альбуміни, які становлять близько 4 %, вони зв'язують та переносять з кров'ю ряд речовин; глобуліни становлять 1,1 - 3,1 %, поділяються на α-, β-, γ-глобуліни; остання фракція містить антитіла; фібриноген, кількість якого 0,2 - 0,4 %, важливий тим, що завдяки його здатності переходити у нерозчинну форму - фібрин - здійснюється процес зсідання крові. Плазма, з якої видалений фібрин, називається сироваткою крові. Це жовтувата, прозора рідина, яка використовується для виготовлення багатьох лікарських препаратів.

4. Морфофункціональна характеристика еритроцитів.

Еритроцити – високодиференційовані нерухомі клітини, які втратили ядро і всі органели, можуть виконувати лише функцію дихання за допомогою дихального пігменту - гемоглобіну.

Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини стано­вить близько 25•10¹²; у чоловіків 3,9 • 10¹² - 5,5 • 10¹² у 1 л, у жінок - 3,7 • 10¹² – 4,9 • 10¹² в 1 л. Загальний об'єм еритроцитів у людини - 2 л. Більша концентрація еритроцитів спостерігається у крові новонароджених дітей - 6,0 • 10¹² – 9,0 • 10¹² в 1 л, у старих людей - до 6,0 • 10¹² в 1 л. Чис­ло еритроцитів у здорових людей залежить від фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмосфери, дії гормонів. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, внаслідок чого вміст еритоцитів у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові – еритроцитоз або поліцитемія, зниження - еритроцитопенія. Еритроцитам властива висока еластичність і пружність, завдяки чому вони здатні проходити судинами меншого діаметру, ніж вони самі, витягуючись у довжину до 20 разів і вигинаючись.

Еритроцити у людини і ссавщв здебільшого мають форму двовгнутих дисків (дискоцити), дискоцити становлять 80% від загальної кількості еритроцитів; планоцити мають плоску поверхню, сфероцити - кулясту, ехіноцити мають шипи. Це явище має назву фізіологічний пойкілоцитоз. Коли кількість змінених форм еритроцитів перевищує 20% - патологічний пойкілоцитоз. Форму еритроцитів підтримують β-сіалоглікопротеїн в еритроцитарній мембрані та білки спектрин та анкерин – зсередини. Діаметр еритроцита у людини 7,1 - 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2,0 - 2,5 мкм, у центрі - до 1 мкм. Заглибина еритроцита у тонкій центральній частині має назву фізіологічної екскавації. Така форма клітини забезпечує збільшення її поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. В умовах норми 75 % усіх еритроцитів мають вищевказані розміри. Це так звані нормоцити. Частина клітин має діаметр понад 8,0 мкм. Це макроцити, їх кількість - 12,5 %. Решта еритроцитів може мати діаметр 6 мкм і менше. Це мікроцити. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25 %, це явище носить назву анізоцитозу.

Під світловим мікроскопом еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, забарвлюються оксифільно. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну. Цент­ральна (тонка) частина еритроцита забарвлюється менш інтенсивно. Електронна мікроскопія свідчить, що еритроцит вкритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташовані антигени – олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалова кислота. Всередині еритроцита розташований електронно-щільний вміст численні гранули гемо­глобіну розмірами 4 - 5 нм.

За хімічним складом еритро­цити мають 60 % води і 40 % сухого залишку. 95 % сухого залишку становить гемоглобін і лише 5 % - інші речовини. Гемоглобін становить 1/3 маси еритроцита. У крові дорослої людини міститься близько 600 г гемоглобіну, або 15 г в 100 г крові. Гемогло­бін - це складний білок, побудований з білкової частини - глобіну та небілкової групи - гему, що містить залізо. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору. Він здатний легко приєднувати ки­сень, утворюючи в легенях нестійку сполуку - оксигемоглобін, який легко розпадається і віддає кисень ткани­нам. Частково гемоглобін зв'язується з вуглекислотою, утво­рюючи карбгемоглобін, але більша частина вуглекислоти переноситься плазмою крові. Гемоглобін легко утворює стійку сполуку з чадним газом – карбоксигемоглобін. Спорідненість гемоглобіну до чадного газу в 300 разів більша, ніж до кисню, тому в атмосфері зі значним вмістом чадного газу гемоглобін стає заблокованим, недоступним для кисню, і організм у таких випадках гине від задухи (нестачі кисню).

Гемоглобін у людини буває 2 видів: НbА, характерний для дорослих, і НbР - ембріональний (у дорослих НbА становить 98 %, НbР - 2 %; у новонароджених – НbР – 80%, НbА - 20 %). Ряд захворювань крові (гемоглобінози, або гемоглобінопатії) супроводжуються появою в крові інших типів гемоглобінів.

Термін життя еритроцитів людини - близько 120 діб, протягом доби руйнується 200 млн еритроцитів і стільки ж утворюється. Тому у крові можна знайти різні за віком еритроцити: молоді, зрілі та старіючі. Молоді форми еритроцитів – ретикулоцити, не повністю насичені гемоглобіном, їм властива поліхроматофілія, у цито­плазмі міститься сітчаста структура, яку можна виявити прижиттєвим забарвленням мазка крові барвником діамант-крезиловим синім. Електронно-мікроскопічно доведено, що сітчаста структура в цитоплазмі ретикулоцита - це залишки гранулярної ЕПС, на якій продовжується синтез гемоглобіну, а також мітохондрій. У нормі кількість ретикулоцитів стано­вить 1 - 5 % від загального числа еритроцитів. Збільшення їх кількості є діагностичною ознакою посиленого кровотворення.