Вважається, що «важко сформулювати законні критерії, за якими можна відрізнити міжнародні війни від внутрішніх, і небажано мати виборчі правила права війни для двох типів конфлікту», яке «важко обґрунтувати» і яке «зводить нанівець гуманітарну мету права війни в більшості випадків, в яких зараз відбуваються війни». «Різниця між міжнародними війнами і внутрішніми конфліктами фактично більше не є логічним або сумісним з духом гуманітарного права, такого, яким його знають сьогодні...; більшість міжнародних конфліктів проходить під виглядом внутрішніх конфліктів, які в основному мають приховану форму або протікають не дуже інтенсивно. Однак, визнання цієї відмінності певним чином зводить нанівець гуманітарну мету права війни в більшості випадків відбуваються зараз воєн». Складність, з гуманітарної точки зору, полягає в тому, що, хоча інтернаціоналізовані збройні конфлікти мають свої особливості, що відрізняють їх від міжнародних та внутрішніх збройних конфліктів, абсолютно немає ніяких підстав для створення проміжної ланки між правом, застосованим у внутрішніх збройних конфліктах, і правом, регулюючим військові дії міжнародного характеру. У зв'язку з цим застосування міжнародного гуманітарного права до інтернаціоналізованим збройним конфліктам передбачає визначення подій як повністю міжнародних або повністю неміжнародних згідно з різними критеріями, що містяться у Женевських конвенціях, протоколах до них і в міжнародному звичаєвому праві. У продовження цього в Женевських конвенцій 1949 р. найбільше уваги приділялося регулювання не стільки внутрішніх, скільки міждержавних війн, при цьому велика частина істотних положень, що містяться у Женевських конвенціях 1949 р., застосовується «... у разі оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що виникає між двома або кількома Договірними Сторонами, навіть в тому випадку, якщо одна з них не визнає стан війни. Конвенція буде застосовуватись також у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору» (стаття 2, загальна для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р.).
Охарактеризувавши загальні принципи і норми міжнародного права, що співвідносяться з збройним втручанням, можна підкреслити, що: - На сучасному етапі в залежності від характеру збройного конфлікту - міжнародного чи внутрішнього - застосовуються різні підходи міжнародного права, що регулюють застосування збройного втручання, які, в основному зумовлені різними обставинами, в яких протікає конфлікт. У даних умовах необхідні, на наш погляд, конкретні критерії, за якими можна відрізнити міжнародні конфлікти від внутрішніх і мати різні узаконені встановлення збройного втручання для двох типів конфлікту. - Головним критерієм і метою збройного втручання є «всебічний контроль» за конфліктом, але військова присутність не повинно зводитися до окупації. Гуманітарне право вимагає ясності у визначенні обставин, при яких військового втручання буде досить, щоб нейтралізувати і не перетворити внутрішній конфлікт в міжнародний. Право-ненормоване (нецільове) іноземне військове втручання не призведе до того, що гуманітарні норми будуть суворо дотримуватися. - Озброєного втручання не повинно обходити право війни і застосовується виключно в надзвичайних ситуаціях. - У міжнародного співтовариства має бути створений неупереджений орган, наділений повноваженнями авторитетно визначати статус збройних конфліктів і необхідність застосування збройного втручання. – Міжн.гуманітарному праву слід юридично виключити негативний вплив політ.порядків денних на гуманітарні принципи, застосовні при збройне втручання. - Кожна держава-учасниця міжн.договорів, що регулюють застосування військової сили зобов'язана сумлінно виконувати взяті на себе зобов'язання за цими угодами. В іншому випадку міжн.правом має бути передбачена відповідальність за його недотримання. - Характер застосування збройного втручання повинен здійснюватися в рамках певного правового механізму.
