Операційні моделі міжнародної безпеки

Міжнародна безпека є відображенням геостратегічної структури світу. Основний каркас даної структури формують найбільш потужні в економічному та найсильніші в політичному відношенні держави, що дозволяє їм нав'язувати решті світу свої національні інтереси, перетворюючи їх в інтереси міжнародні. Існують два способи домогтися цього: або самому стати сильним, або приєднатися до сильних держав. У теорії міжнародної безпеки виділяють чотири основні операційні моделі, що конкурують між собою: - Однополярна (лідерство 1 країни), - "Концерт держав" («великих»), - Багатополярна модель (багато центрів сили), - Глобальна (універсальна) модель. Однополярна система безпеки виникла після розпаду Радянського Союзу, коли США залишилися єдиною наддержавою, на яку лягло тягар світового лідерства. США взяли на себе місію не допустити "вакууму сили" в міжнародних відносинах і забезпечити поширення демократії по всьому світу. передбачає посилення системи військово-політичних союзів. Так НАТО повинна забезпечувати стабільність в трансатлантичній підсистемі міжнародних відносин, гармонізувати відносини між США та європейськими державами в стратегічній галузі, забезпечувати американську військову присутність в Європі і гарантувати недопущення конфліктів на цьому континенті. Інші регіональні організації, наприклад, ЄС, Західно-Європейський Союз (ЗЄС), ОБСЄ, можуть лише грати другорядну роль ств. європейської безпеки XXI століття. Критика однополярної моделі: Росія вважає, що США просто не мають необхідних ресурсів для виконання функцій світового лідера+ основний інструмент здійснення американського лідерства (військово-політичні альянси) погано пристосований для вирішення сучасних проблем, оскільки їх головним призначенням було запобігання тільки військових загроз. Союз кількох великих держав - "концерт держав", може взяти на себе відповідальність як за підтримання стабільності у світі, так і за запобігання і врегулювання локальних конфліктів. Гідність "концерту держав" полягає в його кращої керованості і, відповідно, більшої ефективності, тому що в рамках такої конструкції легше узгодити позиції і прийняти рішення, ніж в організаціях, які налічують десятки або навіть сотні членів.

Багатополярна модель враховує, що Росія, ЄС, Японія, Китай, Індія, АСЕАН, визнаючи міць США, все ж таки проводять свій курс у міжнародних справах, часто неспівпадаючий з американськими інтересами. Зростанню впливу цих центрів сили сприяє той факт, що змінюється сама природа сили в міжнародних відносинах. На передній план висуваються не військові, а економічні, науково-технічні,інформаційні та культурні складові цього феномена. А за цими показниками США не завжди є лідером. У військовій сфері ЄС також проявляє все більшу норовистість, прийнявши концепцію спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки, перетворивши ЗЄС в свій військовий інструмент і почавши формування європейської армії. Китай, який здійснює широкомасштабну програму модернізації

своїх збройних сил, за оцінками фахівців, перетвориться до 2020 р. в одну з провідних військових держав світу. Не слід забувати про Іран та Індії. Але багатополярний модель міжнародної безпеки має сенс тільки при виключенні бачення системи міжнародних відносин як поля вічної конкуренції між "центрами сили". В іншому випадку, багатополярність міжнародних політичних сил неминуче призведе до деструктивних конфліктів і постійним переділів сфер впливу. Глобальна модель - міжнародна безпека може бути по-справжньому забезпечена лише тільки на глобальному рівні, коли всі члени світової спільноти беруть участь в її створенні. Створення цієї моделі можливе, коли всі країни і народи будуть розділяти якийсь мінімум загальнолюдських цінностей і на якісно новий щабель підніметься провідна роль ООН.

Кожна операційна модель розподілу сил у міжнародних відносинах має два варіанти реалізаціїв залежності від характеру відносин між учасниками систем міжнародної безпеки: - Колективний, - Загальний, кооперативний. Колективний варіант виникає тоді, коли існують групи держав, об'єднаних спільною метою захисту своєї національної безпеки, і системою військово-політичних заходів, спрямованих проти потенційного супротивника. Це може бути група держав, що мають подібне суспільно-політичний устрій, спільні цінності та історію, наприклад, НАТО, Європейський Союз, СНД і т.д. Коаліція може виникнути і унаслідок зовнішньої небезпеки, що загрожує безпеці групі абсолютно різнотипних держав, але зацікавлених у колективного захисту від спільного ворога.

Модель загальної безпеки наголошує багатовимірний характер міжнародної безпеки, інституційну основу загальної безпеки складають не військово-політичні альянси, як у варіанті колективної безпеки, а глобальна організації типу ООН.