Організація і діяльність осіб, які професійно виконують завдання і функції держави, визначаються терміном державна служба. Державна служба є комплексним правовим інститутом, оскільки включає в себе норми багатьох галузей права: конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, кримінального, житлового та ін. Поняття державної служби визначається в Законі «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. Державна служба – професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Виходячи з наведеного поняття, можна виділити наступні основні її ознаки:
а) професійна діяльність;
б) діяльність у державних органах та їх апараті;
в) акцентування на підготовку пропозицій щодо формування державної політики та надання адміністративних послуг.
Державна служба - це професійна діяльність, тобто нею можуть займатися тільки особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку. Державний службовець – громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим. Право на державну службу з урахуванням вимог щодо рівня професійної компетентності, напряму підготовки (спеціальності) та обмежень, установлених Законом «Про державну службу», мають громадяни України, яким виповнилося 18 років, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які вільно володіють державною мовою.
На державну службу не може вступити особа, яка:
1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
2) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
3) відповідно до вироку суду позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або обіймати відповідні посади;
4) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення - протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
5) має громадянство іншої держави.
Також не допускається призначення осіб на посади державної служби, на яких вони будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.
Державну службу класифікують на такі види:
а) служба в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;
б) цивільна і мілітаризована (воєнізована) служба;
в) цивільна і спеціалізована служба;
г) державна (в державних органах і військова) і громадянська-муніципальна служба, служба в державних організаціях і установах, в апаратах політичних партій, в громадських організаціях.
За скоєння різного роду правопорушень державні службовці підлягають певним видам юридичної відповідальності: кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової. У разі вчинення злочину державні службовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах, в порядку, передбаченому Кримінальним кодексом України. Головними особливостями дисциплінарної відповідальності є те, що вона застосовується в межах службової підлеглості, а її підставою може виступати адміністративний проступок, дисциплінарний проступок чи порушення морального характеру. Щодо останнього слід вказати, що дисциплінарна відповідальність може наступити за вчинення особою проступку, ганебного його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює (наприклад, вияв неповаги до державних символів України; прогул, тобто відсутність державного службовця на робочому місці більше трьох годин підряд протягом робочого дня без поважних причин; поява державного службовця на робочому місці у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння). Дисциплінарна відповідальність регламентується не тільки Законом України «Про державну службу», а також Кодексом законів про працю України. По окремих видах державних службовців зазначений вид відповідальності регламентується виключно адміністративно-правовими нормами, передбаченими в законах, статутах і положеннях про дисципліну. Це стосується службовців органів внутрішніх справ України, Збройних сил України, органів прокуратури, СБУ та ін. Цивільно-правова відповідальність державних службовців настає в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України. Крім ГК України, що визначає загальний порядок відшкодування завданих збитків, цивільно - правова відповідальність окремих категорій державних службовців регулюється Законом від 1 грудня 1994 р. (із змінами та доповненнями) «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Питання для самоконтролю:
1. У чому полягає сутність імперативного та диспозитивного методів у адміністративному праві?
2. Що є джерелами адміністративного права?
3. Які функції виконують норми адміністративного права?
4. Що розуміється під поняттям адміністративна дієздатність?
5. Хто є особою без громадянства?
6. Які заходи адміністративного попередження Ви знаєте?
7. Які бувають види адміністративних стягнень?
8. У чому проявляється сутність державного управління?
9. Які ознаки притаманні державній службі?
Задачі:
1.Інспектор Малиновськоїї податкової інспекції м. Києва склав акт стосовно громадянина Вірменії А. про несплату останнім податків. Громадянин Вірменії А. вирішив оскаржити до суду прийняте стосовно нового рішення, але через те, що він є громадянином України, скарга залишилась без задоволення.
Здійсніть правовий аналіз ситуації та оцініть законність прийнятого рішення. Відповідь обгрунтувати посиланням на відповідні статті чинних законів та НПА України.
2. Після реєстрації політ. партії "Фортуна" в Мінюсті України з'ясувалось, що в документах поданих для реєстрації, відсутня назва та адреса банківської установи, в якій дана політ. партія буде відкривати рахунки.
Зробіть правовий аналіз ситуації, зазначивши як в подальшому мають діяти посадові особи Мінюсту України. Відповідь обгрунтувати посиланням на відповідні статті чинних законів і НПА України.
3. Начальник податкової інспекції у Приморському районі відмовився прийняти заяву громадянина К., мотивуючи відмову тим, що громадянин порушив Закон України “Про мови” і заява складена російською мовою. Дайте правову оцінку дій начальника районної податкової інспекції. Які права має громадянин К.?
4. Службовці районної державної адміністрації М. і С. були присутні на мітингу політичної партії. Наступного дня за наказом голови райдержадміністрації службовці М. і С. були звільнені з посади за порушення принципу політичного нейтралітету.
Проаналізуйте ситуацію і дайте правову оцінку дій службовців М. і С. та голови райдержадміністрації.
Чи закріплює чинний Закон України “Про державну службу” принцип політичного нейтралітету державного службовця?
Чи змінилася б ситуація, коли б М. і С. були організаторами проведення мітингу?
5.Головний лікар військового госпіталю Н. із сином С., якому виповнилось 16 років, на службовій машині з водієм В. в неділю виїхав на полювання. Н. та С. пополювали вдало, а В. ні разу не влучив у ціль. Після полювання вони розпалили багаття. У зв’язку з цим головний лісничий Т. склав три протоколи про порушення правил пожежної безпеки в лісах. Тут же на місці він виніс постанову про накладення на Н., С. і В. адміністративного штрафу із конфіскацією мисливської зброї.
Тести
1. Адміністративне право регулює відносини:
а) екологічні;
б) фінансові;
в) управлінські;
г) сімейні;
д) трудові.
2. Норма права, яка передбачає відповідальність за дрібне хуліганство, є:
а) заборонною;
б) зобов'язуваною;
в) уповноваженою;
г) рекомендаційною;
д) пропозиційною.
3. Адміністративна дієздатність громадян виникає після досягнення:
а) 15 років;
б) 16 років;
в) 18 років;
г) 21 року;
д) 25 років.
4. Які з перерахованих державних органів є органом виконавчої влади?
а) Прокуратура області;
б) Вищий арбітражний суд України;
в) Міністерство освіти і науки України;
г) Інститут законодавства Верховної Ради України;
д) районний суд.
5. Хто з перерахованих осіб не є державним службовцем?
а) Прокурор міста;
б) районний суддя;
в) начальник обласного управління юстиції;
г) дільничний інспектор міліції;
д) адвокат.
6. Яка з наведених стадій порушує послідовність процедури прийняття та реалізації актів державного управління?
а) Збір інформації, визначення мети акта;
б) розробка проекту акта;
в) прийняття акта;
г) узгодження акта із зацікавленими органами;
д) виконання акта.
7. Який з наведених заходів є адміністративно-запобіжним?
а) Попередження;
б) адміністративне затримання;
в) адміністративний арешт;
г) перевірка документів;
д) вимога припинити правопорушення.
8. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли віку:
а) 12 років;
б) за окремі правопорушення — 14 років;
в) 15 років;
г) 16 років;
д) 18 років.
9. Яке з наведених адміністративних стягнень може застосовуватися і як основне, і як додаткове?
а) Попередження;
б) штраф;
в) оплатне вилучення предмета;
г) виправні роботи;
д) позбавлення спеціального права.
10. Хто може призначити адміністративний арешт?
а) Адміністративна комісія;
б) виконком сільської або селищної ради;
в) районний (міський) суд (суддя);
г) начальник органу внутрішніх справ;
д) прокурор району.
12. Загальний строк адміністративного затримання (крім виняткових випадків) встановлено не більш як:
а) година;
б) дві години;
в) три години;
г) чотири години;
д) п'ять годин.
13. Забезпечення безпеки України, її державного суверенітету, конституційного устрою, територіальної цілісності, економічної та оборонної могутності покладено на:
а) Службу безпеки України;
б) Управління державної служби охорони України;
в) органи військової контррозвідки;
г) Прикордонну службу України;
д) усі перераховані органи.
20. До органів внутрішніх справ не належить:
а) міліція;
б) установи виконання покарань;
в) органи пожежного нагляду;
г) внутрішні війська;
д) усе перераховане в пунктах б), в).
13. Справа про адміністративне правопорушення розглядається:
а) за місцем обліку транспортних засобів, за місцем вчинення правопорушення, за місцем проживання правопорушника;
б) за місцем розташування органу, який розглядає справу, за місцем проживання правопорушника, за місцем проживання потерпілого від правопорушення;
в) за місцем вчинення правопорушення, за місцем проживання правопорушника, за місцем роботи правопорушника;
г) за місцем вчинення правопорушення, за місцем його роботи, за місцем реєстрації транспортного засобу;
д) усе перераховане в пунктах б), в).
14. Яке з перерахованих стягнень не належить до адміністративних стягнень?
а) штраф;
б) оплатне вилучення;
в) взяття на поруки;
г) попередження;
д) позбавлення спеціального права.
15. До неповнолітніх віком від 16 до 18 років не застосовуються адміністративні стягнення у вигляді:
а) попередження;
б) адміністративного арешту;
в) позбавлення спеціального права;
г) штрафу;
д) конфіскації.
16. Визначте обставини, що виключають адміністративну відповідальність:
а) скоєння правопорушення у стані сп'яніння;
б) скоєння правопорушення неповнолітнім;
в) необхідна оборона;
г) виконання службових обов'язків;
д) виконання наказу.
17. Серед зазначених заходів визначте адміністративні стягнення:
а) сувора догана;
б) зауваження;
в) виправні роботи;
г) догана;
д) позбавлення волі.
18. Визначте серед зазначених адміністративних стягнень додаткові:
а) штраф;
б) конфіскація;
в) попередження;
г) виправні роботи;
д) адміністративний арешт.
19. Серед запропонованих заходів визначте адміністративні стягнення, що застосовуються до неповнолітніх:
а) висилання за межі України;
б) штраф;
в) догана;
г) громадські роботи;
д) адміністративний арешт.
20. З якого віку особу можна притягти до адміністративної відповідальності?
а) 14 років;
б) 16 років;
в) 18 років;
г) 15 років;
д) 13 років.
21. Вкажіть заходи адміністративного примусу:
а) позбавлення волі;
б) догана;
в) сувора догана;
г) вилучення речей та документів.
22. Суб'єктами адміністративної відповідальності є:
а) фізичні особи, які досягли віку 16 років;
б) фізичні особи, які досягли віку 16 років, а також в окремих випадках фізичні особи, які досягли 14 років;
в) фізичні особи, які досягли віку 16 років, а також в окремих випадках юридичні особи;
г) тільки юридичні особи;
д) тільки дієздатні юридичні особи.
23. Вищим судовим органом серед судів загальної юрисдикції в Україні є:
а) Конституційний Суд України;
б) Верховний Суд України;
в) Європейський Суд з прав людини;
г) Вищий апеляційний суд України;
д) Рада юстиції України.
24. Яким є головне завдання адміністративного права?
а) Правове регулювання шлюбних відносин у суспільстві;
б) правове регулювання організаційних, управлінських відносин у суспільстві;
в) правове регулювання міжнародних відносин;
г) правове регулювання майнових відносин;
д) правове регулювання взаємин громадян.
25. Заходом адміністративного впливу, що застосовується до неповнолітніх, є:
а) виправні роботи;
б) адміністративний арешт;
в) попередження;
г) конфіскація;
д) позбавлення волі на певний строк.
26. Суб'єктами адміністративних правовідносин не можуть бути:
а) об'єднання громадян;
б) державні службовці;
в) система місцевого самоврядування;
г) державні органи виконавчої влади;
д) громадяни України.
г) Секретаріат Президента України;
д) усі перераховані.
27. Вищий орган виконавчої влади очолює:
а) Президент України;
б) Секретар Президента України;
в) Голова Верховної Ради України;
г) Міністр Кабінету Міністрів України;
д) Прем'єр-міністр України.
28. Про який вид стягнення йдеться у такому визначенні: «Грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законами України»?
а) пеня;
б) штраф;
в) позика;
г) конфіскація;
д) виправні роботи.
29. Про який вид стягнення йдеться у такому визначенні:
«Вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат із реалізації вилученого предмета»?
а) адміністративне вилучення;
б) штраф;
в) виїмка;
г) конфіскація;
д) оплатне вилучення.
30. Про який вид стягнення йдеться у такому визначенні:
«Установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень»?
а) позбавлення волі;
б) позбавлення спеціального права;
в) адміністративне затримання;
г) виправні роботи;
д) адміністративний арешт.
31. До джерел адміністративного права не належить:
а) Конституція України;
б) Кримінальний кодекс України;
в) Повітряний кодекс України;
г) Митний кодекс України;
д) усе перераховане в пунктах в), г).
32. Максимальний строк, на який застосовується такий вид стягнення, як позбавлення спеціального права, становить:
а) три роки;
б) 12 місяців;
в) два роки;
г) шість місяців;
д) п'ять років.
33. Виправні роботи застосовуються на:
а) строк до трьох місяців з відрахуванням до 20 % заробітку;
б) строк до двох місяців з відрахуванням до 20 % заробітку;
в) строк до чотирьох місяців з відрахуванням до 10 % заробітку;
г) строк до шести місяців з відрахуванням до 10 % заробітку;
д) строк до шести місяців з відрахуванням до 20 % заробітку;
34. Який орган адміністративної юрисдикції має право призначати адміністративний арешт?
а) адміністративні комісії;
б) районні (міські) суди;
в) органи внутрішніх справ та районні (міські) суди;
г) прокурор району та органи внутрішніх справ;
д) виконком сільської або селищної ради.
35. Який державний орган має право розгляду адміністративного правопорушення, вчиненого особою віком від 16 до 18 років?
а) кримінальна міліція у справах неповнолітніх;
б) служба у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах рад депутатів;
в) суди (судді одноособово);
г) органи внутрішніх справ;
д) адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах рад.
36. Максимальний строк, на який застосовуються виправні роботи, становить:
а) до двох місяців;
б) до 10 днів;
в) до 20 днів;
г) до одного місяця;
д) до трьох місяців.
37. Який максимальний термін встановлено для адміністративного затримання?
а) три доби з повідомленням про це письмово прокурора;
б) одна доба;
в) шість годин;
г) три години;
д) до 10 діб з санкції прокурора.
38. Протягом скількох днів з дня одержання уповноваженим органом протоколу, за загальним правилом, розглядаються справи про адміністративне правопорушення?
а) 10;
б) 15;
в) 20;
г) 25;
д) 30.
39. Адміністративно-правові відносини — це:
а) передбачена нормами адміністративного права сукупність прав і обов'язків відповідних суб'єктів у галузі державного управління;
б) суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації фізичними та юридичними особами права власності;
в) врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, які складаються у сфері державного управління;
г) суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вчиненням особою злочину.
40. Адміністративна відповідальність регулюється:
а) виключно КпАП;
б) КпАП та іншими законодавчими актами;
в) Кримінальним кодексом України;
г) Кодексом законів про працю України.
59. До додаткових адміністративних стягнень належать:
а) оплатне вилучення, конфіскація;
б) штраф, адміністративний арешт;
в) видворення за межі України, виправні роботи;
г) конфіскація, позбавлення спеціального права.
60. До адміністративних стягнень не належать:
а) виправні роботи;
б) громадські роботи;
в) адміністративний арешт;
г) штраф
Список літератури
Нормативна література
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Офіційний вісник України. – 2005. – № 32 (26.08.2005). – ст. 1918;
4. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9 (16.03.2001). – ст. 342;
5. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року // Голос України. – 2011. – 10. – 25.10.2011. – № 199;
6. Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 4 (23.01.2012). – ст. 115.
7. Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 41 (12.10.2001). – ст. 197.
8. Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. // Голос України. – 1992. – 12.05.92р. – № 86.
9. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року (зі змінами і доповненнями) // Вісник Верховної Ради України. - 1991. - № 4. - ст. 20.
10. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 22 вересня 2011 року // Офіційний вісник України. - 2011. - № 44. - ст. 1764.
11. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. // Офіційний вісник України. – 2011. – № 59 (12.08.2011). – ст. 2347.
12. Наказ Міністурства внутрішніх справ України «Про питання щодо застосування адміністративного законодавства України органами внутрішніх справ України» № 950 від 04.10.2013р. // Офіційний вісник України. – 2013. – № 89. (26.11.2013). – ст. 3288.
Обов’язкова література
1. Абакумова Ю. В. Правове регулювання адміністративної відповідальності: [навчальний посібник] / Ю. В. Абакумова. – Запоріжжя: КПУ, 2008. – 216 с.
2. Адміністративна відповідальність юридичних осіб / М. В. Удод, О. Г. Літус // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Право. - 2010. - № 1. - С. 90-95.
3. Адміністративна відповідальність: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Коломоєць Т.О. та ін.]; за заг. ред. Т.О. Коломоєць; ДВНЗ «Запорізький нац. ун-т» МОН України. - К.: Істина, 2011. - 184 с.
4. Адміністративна відповідальність: навч.-метод. посіб. / уклад. К.К. Афанасьєв [та ін.]; Луганський держ. ун-т внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ: ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008. - 88 с.
5. Адміністративне право України [Текст]: навч.-метод. посібник / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла; Одеська національна юридична академія. - 3. вид., перероб. і доп. - О.: Юридична література, 2006. - 488 с.
6. Адміністративне право України. Академічний курс: [підруч.] У 2 т. - Т. 2: Особлива частина / [ред. кол.: В.Б. Авер’янов (голова) та ін.]. - К.: Юридична думка, 2009. - 600 с.
7. Адміністративне право України. Академічний курс: [підруч.]. У 2 т.: Т. 1. Загальна частина / [ред. кол.: В.Б. Авер’янов (голова) та ін.]. - К.: Юридична думка, 2007. - 584 с.
8. Адміністративне право: підруч. / [кол. авт.]; за ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй. - X.: Право, 2010. - С. 26-48.
9. Адміністративно-правовий статус центрального органу виконавчої влади: проблема змісту / О. О. Харенко // Актуальні проблеми держави і права. - 2011. - Вип. 60. - С. 325-330.
10. Галунько В.М. Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / В.М. Галунько. - К., 2011. - 20 с.
11. Гриценко І.С. Становлення інституту адміністративної відповідальності / С. Гриценко // Форум права. - 2010. - № 3. - С. 47-53.
12. До питання предмета адміністративного права / Р. В. Ігонін // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Право. - 2010. - № 1. - С. 46-51.
13. Заброда Д.Г. Корупційні адміністративні правопорушення: характеристика та протидія: моногр. / Д.Г. Заброда, Є.М. Іщук. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський ун-т внутрішніх справ, 2010. - 164 с.
14. Кодекс України про адміністративні правопорушення: наук.-практ. коментар / [за ред. Р.А. Калюжного, М.І. Іншина та І.М. Шопіної]. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2011. - 780 с.
15. Кодекс України про адміністративні правопорушення: наук.-практ. коментар [за заг. ред. С.В. Петкова, С.М. Морозова]. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 1248 с.
16. Коломоєць Т.О. Забезпечення прав юридичних осіб в адміністративних правопорушеннях: моногр. / Т.О. Коломоєць, В.Г. Лукашевич, Ю.А. Дорохіна. - К.: Істина, 2011. - 176 с.
17. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний процес: навч. посіб. / В.К. Колпаков, В.В. Гордєєв. - Х.: Харків юридичний, 2012. - 228 с.
18. Літошенко О.С. Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук / О.С. Літошенко. - К., 2005. - 21 с.
19. Правове забезпечення надання адміністративних послуг в Україні / Ю. В. Даньшина // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Державне управління. - 2011. - № 1. - С. 61-68.
20. Проблемні питання розвитку сучасної доктрини адміністративного права і процесу / О. П. Рябченко // Юрист України. - 2011. - № 1(14). - С. 5-10.
21. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навч. посіб. - [3-тє вид., перероб. і доповн.] / С.Г. Стеценко. - К.: Атіка, 2011. - 624 с.
22. Хорощак Н.В. Адміністративні стягнення та їх застосування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Н.В. Хорощак. - К., 2003. - 16 с.
Глосарій
Адміністративна дієздатність – це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління.
Адміністративна правоздатність – це здатність суб'єкта мати права та обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо мова йде про фізичну особу, – то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну – з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації.
Адміністративне затримання - це тимчасове позбавлення свободи, яке застосовується не як міра покарання.
Адміністративний арешт – це тимчасове позбавлення волі строком до 15 діб, яке призначається лише суддею.
Адміністративний примус – вид державного примусу, який застосовується правомочними державними органами (посадовими особами) з метою попередження і припинення адміністративного проступку, а також забезпечення залучення винного до адміністративної відповідальності.
Адміністративний проступок – це протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яке передбачена адміністративна відповідальність.
Адміністративно-правова норма – це встановлене, санкціоноване або ратифіковане правило поведінки у сфері державного управління з метою організації та регулювання суспільних відносин (або сприяння цій меті), які забезпечують умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов'язків.
Адміністративно-правовий інститут – це система норм права, які відносно однорідні суспільні відносини у сфері державного управління.
Адміністративно-правові обов'язки громадян – це встановлені державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних межах.
Біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Державна служба – професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг.
Державне управління – це самостійний вид державної діяльності, яка носить підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічної, соціально-культурної та адміністративно-політичної сфер.
Державний службовець – громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим.
Іноземці – особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянинами (підданими) іншої держави або держав.
РОЗДІЛ 4. ФІНАНСОВЕ ПРАВО
4.1. Поняття, предмет та джерела фінансового права.
Фінансовому праву належить важлива роль у реформуванні економічних відносин та їх правового регулювання, що обумовлено подальшою демократизацію українського суспільства, розвитком правової держави та громадянського суспільства, заснованих на пріоритеті прав і свобод людини і громадянина, рівності всіх форм власності.
Фінансове право представляє собою сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі планової акумуляції, розподілу, перерозподілу та використання грошових фондів державою, необхідних для виконання завдань, що постають на кожному етапі її розвитку.
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування – відносини щодо формування та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання їх функцій та задач. Разом з тим в процесі фінансової діяльності держави виникають і інші, окрім фінансових, правовідносини (напр., цивільні). Фінансове право розповсюджується лише на фінансові правовідносини. До них належать:
- відносини, що виникають при встановлені бюджетної системи, розподілу доходів та видатків між її ланками;
- відносини щодо складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства;
- правові засади утворення та погашення державного та місцевого боргу;
- відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів;
- відносини фінансування і кредитування;
- відносини державного страхування;
- регулювання грошової та валютної систем.
Отже, фінансове право регулює лише організаційно-майнові правовідносини, що виникають внаслідок владної діяльності держави в особі уповноважених органів щодо формування, розподілу та використання ними фондів грошових коштів.
Додатковою ознакою розмежування галузей права одна від іншої є метод правового регулювання, який представляє собою специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою правових норм та інших правових засобів.
Метод фінансово-правового регулювання представляє собою сукупність засобів впливу на учасників фінансових правовідносин, який характеризується юридичними фактами, з якими пов’язують виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб’єктів, розподілом прав і обов’язків між ними, видами санкцій за порушення приписів держави та порядком їх застосування.
Загальним методом правового регулювання фінансового права є імперативний метод (метод владних розпоряджень, командно-вольовий). Владним приписам притаманний категоричний характер та відсутність оперативної самостійності.
Методи фінансового-правового регулювання:
– владних приписів;
– субординації;
– погодження;
– рекомендації.
Владний припис у фінансовому праві як особлива форма організаційної діяльності представляють собою забезпезпечену законом вимогу уповноважених суб’єктів законодавчої або виконавчої влади щодо певної поведінки та дій у галузі фінансів, звернена до юридичних та фізичних осіб, що є суб’єктами фінансових правовідносин.
Джерела фінансового права – конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, що містять норми фінансового права.
Схема 4.1.
Основними завданнями джерел фінансового права є:
| вони є невід’ємною частиною фінансової правотворчості, яка у свою чергу є одним із напрямків фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. | джерела фінансового права являють собою форму існування фінансових норм, тобто зовнішньо об’єктивоване вираження загальнообов’язкових правил поведінки суб’єктів фінансових правовідносин. |
Джерела фінансового права:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. як основне джерело національної правової системи займає верховне місце в системі джерел фінансового права і регулює фундаментальні суспільні відносини. Конституція України закріпила принципи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. До таких принципів належать: верховенство права, гласність, пріоритет прав і свобод людини і громадянина, законність та ін. Також Конституцією України встановлюється правове положення органів державної влади при здійсненні фінансової діяльності, а також закріплюються права і обов’язки людини і громадянина у фінансовій сфері.
Наприклад, ст. 85 Конституції України встановлює такі повноваження Верховної Ради України в сфері фінансової діяльності як затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України та прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик й економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; та ін. Кабінет Міністрів України згідно зі ст. 116 забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету.
2. Бюджетний кодекс України від 08 липня 2010 р., яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
3. Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 р. регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
4. Закони як джерела фінансового права визначають загальні засади регулювання фінансових правовідносин, закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності держави. Спеціальні закони регламентують бюджетні, банківські, грошово-кредитні, валютні та ін. фінансові правовідносини. Важливе значення серед джерел фінансового права належить таким Законам України як: «Про Державний бюджет на поточний рік», «Про Рахункову палату», «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та ін.
5. Підзаконні нормативно-правові акти, якими є постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, інструкції і нормативні накази керівників міністерств, зокрема Міністерства фінансів України та Міністерства доходів і зборів України, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування і їхніх виконавчих органів.
