Фінансово-правові норми та фінансові правовідносини

Фінансово-правова норма – це встановлене державою загальнообов’язкове правило поведінки (припис) щодо формування, розподілу та використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, яке виражене в категоричній формі і забезпечене примусовою силою держави.

Фінансово-правова норма регулює лише фінансові правовідносини, а також передбачає відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансово-правова норма носить імперативний характер, який проявляється в категоричній формі і не дозволяє суб’єктам фінансових правовідносин змінювати ані самих приписів, ані умов їх застосування.

Фінансово-правова норма складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності.

Диспозиція фінансово-правової норми є її основою й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Диспозиція виражена у безумовно визначеній формі і, як правило, є достатньо обтяженою за змістом.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. Саме у санкції виражається імперативний характер приписів у сфері фінансової діяльності. Так як санкції є видом державного примусу, їм притаманний ряд ознак:

1) вони об’єктивно виражені у нормах фінансового законодавства;

2) застосовуються компетентними органами державної влади;

3) носять імперативний та майновий характер;

4) застосовуються з метою забезпечення суспільних та державних фінансових інтересів, додержання фінансової дисципліни.

Однією з важливих особливостей фінансових санкцій є поєднання правовідновлювального та карального (штрафного) елементів. Тобто в результаті застосування санкцій відновлюється фінансова дисципліна, що була порушена (наприклад, порядок нарахування та сплати податків), а також відшкодовуються збитки, що були завдані правопорушенням.

Схема 4.2.

Види фінансово-правових норм:

в залежності від способу впливу на учасників фінансових правовідносин:
зобов’язуючі	встановлюють права та обов’язки учасників фінансових правовідносин, вимагають від даних учасників чітко здійснювати відповідні дії. Наприклад, згідно із 67 статтею Конституції України кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 85 до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього.
забороняючі	включають в себе заборону здійснювати певні дії, зобов’язують учасників фінансових правовідносин утримуватись від таких дій. Наприклад, в п. 2 ст. 15 Бюджетного кодексу України міститься заборона використовувати емісійні кошти Національного Банку України на фінансування бюджету.
уповноважуючі	встановлюють можливість учасникам фінансових відносин самостійно приймати рішення та здійснювати певні дії, але у чітко визначених межах. Наприклад, згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
за змістом:
матеріальні	виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Дані норми встановлюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків та ін.
процесуальні	встановлюють порядок діяльності у сфері формування, розподілу й використання фондів грошових коштів. Наприклад, процедурним питанням присвячений цілий інститут фінансового права – бюджетний процес.
за терміном функціонування:
постійні	фінансово-правові норми невизначеної у часі дії. Наприклад, норми, що закріплені у Бюджетному кодексі України;
тимчасові	фінансово-правові норми визначеної у часі дії. Наприклад, норми, що закріплені в законах про Державний бюджет та в рішеннях місцевих рад щодо затвердження місцевих бюджетів.

 

Фінансові правовідносини – це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, що складаються в процесі фінансової діяльності держави та уповноважених нею органів.

Фінансово-правовим відносинам притаманні такі риси:

- одним із обов’язкових суб’єктів є держава в особі відповідного уповноваженого державного органу;

- об’єктом виступають гроші або грошові зобов’язання в зв’язку із формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів;

- виникнення, зміна та/або припинення фінансових правовідносин чітко регламентовано законодавством, так як права та обов’язки суб’єктів визначаються лише законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Отже, вищеназвані риси фінансово-правових відносин в своїй сукупності дозволяють виділити дані відносини із великого кола правовідносин, які мають грошовий характер. Всім фінансовим правовідносинам притаманний державно-владний характер.

Процесуальні фінансові відносини виникають в процесі встановлення форм і методів формування фондів коштів, порядку їх розподілу, а також контролю за їх використанням. Державно-владний характер проявляється в тому, що держава визначає та регламентує форми та методи, порядок та строки надходження коштів, спрямовує їх використання за цільовим призначенням.

Матеріальні фінансові відносини здійснюються через владно-організаційні майнові права та обов’язки, пов’язані із передачею коштів в розпорядження учасників даних правовідносин.

Невід’ємними складовими елементами фінансово-правових відносин є суб’єкт, об’єкт та зміст.

Суб'єкти фінансових правовідносин - це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав.

Суб’єктами фінансових правовідносин являються:

– територіальні утворення (держава та її місцеві утворення);

– колективні суб’єкти (уповноважені державою органи, а саме органи законодавчої та виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації різних організаційно-правових форм). Вони представляють собою відокремлені та організовані групи суб’єктів, які вступають у правовідносини з іншими суб’єктами персоніфіковано, як єдине ціле.

– індивідуальні суб’єкти (фізичні особи).

Під об'єктом фінансових правовідносин слід розуміти те, на що направлена поведінка учасників фінансових правовідносин. Об'єктом є гроші або грошові зобов'язання у зв'язку з мобілізацією, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів.

Права і обов'язки учасників фінансових правовідносин утворюють їх зміст. Зміст фінансових правовідносин характеризується синтезом юридичного та фактичного.

Юридичний зміст – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів фінансових правовідносин, закріплені у фінансово-правових нормах.

Фактичний зміст – це власне сама поведінка суб’єктів фінансових правовідносин, їх діяльність, в якиій реалізуються суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Суб’єктивне право – це закріплена у фінансово-правовій нормі і належна фінансовому або кредитному органу вид і міра можливої поведінки для задоволення інтересів держави, від імені якої він виступає, яка забезпечена юридичними обов’язками інших суб’єктв фінансових правовідносин.

Юридичний обов’язок являє собою закріплену у фінансово-правовій нормі і забезпечену можливістю державного примусу міру необхідної поведінки суб’єкта фінансових правовідносин для задоволення фінансових інтересів держави.

Фінансові правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів, які представляють собою конкретні життєві обставини, що виступають у ролі дії або події. Дії – усвідомлені обставини, які відбуваються з волі людини; поділяються на правомірні та неправомірні. Події – життєві обставини, що не залежать від волі людей.