Система і джерела адміністративного права

Адміністративне право має свою систему, яка характеризує внутрішню будову даної галузі і складається з двох основних частин: Загальної та Особливої​​, а також Спеціальної частини адміністративного права. І Загальна і Особлива частини адміністративного права складаються з окремих адміністративно-правових інститутів. Адміністративно-правовий інститут – це система норм права, які відносно однорідні суспільні відносини у сфері державного управління. Загальна частина включає в себе такі правові інститути, як:

- адміністративно-правовий статус індивідуальних суб'єктів;

- адміністративно-правовий статус державних органів;

- адміністративно-правовий статус інших колективних суб'єктів;

- форми і методи державного управління;

- способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні;

- адміністративний примус;

- адміністративна відповідальність;

- адміністративно-процесуальне право.

Особлива частина складається з таких основних правових інститутів:

- управління в економічній сфері;

- управління у соціально-культурній сфері;

- управління в адміністративно-політичній сфері.

Джерела адміністративного права - це зовнішня форма вираження адміністративно-правових норм. Це вираз норми знаходять в нормативних актах, які приймаються державними органами. На відміну від значної кількості інших галузей права України, джерелами яких є один (або декілька) такого роду актів (наприклад, у кримінальному праві – Кримінальний кодекс, в цивільному – Цивільний кодекс, господарському – Господарський кодекс), адміністративне право України містить значну кількість нормативних актів, що є джерелами цієї галузі права. Три види джерел:

1) беруть свій початок з часу панування в Україні адміністративної системи, що служила основою соціалістичної системи господарювання і життя;

2) з'явилися в період виникнення самостійної і незалежної України, але яка ще не змогла в цей період повною мірою зробити висновок на користь ринкових реформ;

3) містять норми адміністративного права, що відповідають міжнародним стандартам і правилам захисту людини і громадянина у сфері виконавчо-розпорядчої системи, які визначають нову роль державного управління економікою, соціально-культурною сферою в умовах розвитку ринкових відносин.

Науково-обгрунтована система джерел адміністративного права, складається з:

а) джерел, авторами яких є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України. Виділення нормативних актів цих державних органів в окрему групу джерел адміністративного права пов'язано з тим, що містяться в них норми в більшості своїй мають загальнообов'язкове значення на всій території України (наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП));

б) джерел, авторами яких є органи центральної виконавчої влади: міністерства, державні комітети, органи центральної виконавчої влади з особливим статусом (Антимонопольний комітет, Фонд державного майна тощо). Виділення актів цих органів в якості самостійної групи джерел адміністративного права пов'язано, насамперед, з тим, що їх дія в просторі і по колу осіб обмежено повноваженнями цих органів, оскільки вони виконують або функції галузевого управління (Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я України та інші), або - управління певною сферою суспільного життя (Міністерство культури України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України та інші);

в) джерел, прийнятих вищими органами державної влади і управління Автономної Республіки Крим;

г) джерел адміністративного права, до яких відносяться так звані локальні нормативні акти, прийняті місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До числа перших відносяться обласні та районні адміністрації, місцеві органи центральної виконавчої влади (управління Міністурства внутрішніх справ України в області, управління Державної казначейської служби України та ін.). Відповідно до ст. 144 Конституції України ці органи у межах своїх повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території;

д) договорів (міжнародних договорів та адміністративних договорів) як джерел адміністративного права. Відповідно до ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». До джерел адміністративного права відносяться нормативні адміністративні договори, більшість з яких визначає організацію взаємодії при вирішенні тих чи інших питань двох (або більше) суб'єктів адміністративного права.

е) актів судочинства. І хоча в Україні вони не вважаються правовими прецедентами, деякі з цих актів потрібно розглядати в якості джерел адміністративного права. До цієї групи належать акти, які скасовують адміністративно-правову норму (або кілька норм), суперечить чинному законодавству, і акти Конституційного Суду України.

е) міжнародних конвенцій (наприклад, Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства, Конвенція про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах).