Правове регулювання – це впорядкування найважливіших суспільних відносин, що здійснюється компетентним суб’єктом (як правило, державою) за допомогою правових засобів.
Правове регулювання має свій предмет – соціальні зв’язки та явища, до яких відносяться: а) статус суб’єктів права; б) зв’язки між суб’єктами, які під впливом права набирають форми правових відносин; в) поведінка суб’єктів права поза правовідносинами; а також режим існування та функціонування соціально значущих об’єктів. Наприклад, правом установлюється режим лісоохорони та лісокористування.
Можливості правового регулювання, як і права в цілому, не безмежні. Необхідно усвідомити, що правовому регулюванню підлягають не всі суспільні відносини і не всі акти поведінки людей. У зв’язку з цим межі правового регулювання мають бути чітко визначені, має бути визначений оптимальний обсяг правового регулювання. Відмітимо, що сучасному суспільству властива юридизація соціальних відносин, які раніше виключалися з сфери правового регулювання (такими, наприклад, є підприємницька діяльність, сімейне життя, природокористування).
Метод правового регулювання – це сукупність прийомів правового впливу на соціальні зв’язки та явища.
Як основні методи правового регулювання виступають імперативнийі диспозитивний методи.
Імперативний метод – це метод владних розпоряджень, що містить, як правило, норми-заборони і норми-зобов’язування. Він використовується головним чином в кримінальному, адміністративному та деяких інших галузях права. Імперативні норми права не можуть бути змінені за домовленістю між учасниками правових відносин.
Диспозитивний метод є протилежним імперативному. Він дає суб’єктам можливість самостійно встановити правила своєї поведінки в рамках закону. Цей метод більшою мірою властивий цивільному, сімейному, господарському праву тощо.
Кожен метод правового регулювання складається з окремих способів (прийомів) правового регулювання:
1) дозвіл – надання суб’єкту права на певні дії (наприклад, вступити до вищого навчального закладу);
2) зобов’язування – покладання на суб’єкта обов’язку здійснювати певні дії (наприклад, сплатити податки);
3) заборона – покладання на суб’єкта обов’язку утримуватися від заборонених дій (наприклад, не вчиняти крадіжок);
4) наділенняправом – надання певних правових властивостей суб’єкту (наприклад, надання владних повноважень посадовій особі);
5) рекомендація – пропозиція суб’єкту обрати найбільш доцільний варіант поведінки (наприклад, використати для створення статуту юридичної особи типовий акт, розроблений державним органом);
6) заохочення – нагорода суб’єкта за певну правомірну поведінку (наприклад, присвоєння почесного звання за заслуги у певній галузі господарства);
7) обмеження – позбавлення суб’єкта певних властивостей або прав (наприклад, обмеження дієздатності фізичної особи, позбавлення права керування транспортним засобом);
8) покарання – осуд певної, забороненої правом поведінки суб’єкта, що знаходить вираз у заходах юридичної відповідальності (наприклад, засудження злочинця).
В залежності від масштабу впливу правове регулювання здійснюється у двох основних формах:
1) нормативне правове регулювання носить загальний характер, тому здійснюється за допомогою правил, які адресуються всім і кожному окремо і розраховані на невизначене число типових ситуацій. Типовим прикладом такого регулювання є прийняття закону або видання підзаконного акта;
2) індивідуальне правове регулювання ґрунтується на нормативному правовому регулюванні, є його продовженням і доповненням. Індивідуальне правове регулювання спрямовано на впорядкування конкретних відносин, ситуацій, поведінки конкретних осіб. Прикладами індивідуального правового регулювання є видання наказу про заохочення працівника, вирок у кримінальній справі, видача державного акта на земельну ділянку, укладання договору учасниками цивільного обороту.
