Поняття та види суб’єктів права

У реалізації права беруть участь люди та утворювані ними для своїх приватних і суспільних цілей організації: держава та її органи, підприємства, установи, політичні партії та громадські організації – інакше кажучи, суб’єкти права.

Суб’єкти права (від лат. subjectus – підлеглий) – це фізичні або юридичні особи, держава, соціальні спільноти, які здатні реалізувати безпосередньо або через представника юридичні права та обов’язки.

Види суб’єктів права:

1) фізичні особи – громадяни або піддані певної держави, іноземні громадяни або піддані, особи без громадянства, що володіють правосуб’єктністю. Загальна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю. Прийнято вважати, що обсяг правоздатності є незмінним впродовж людського життя. Але якщо враховувати галузеві особливості правового статусу фізичної особи, то слід визнати, що це не так. Наприклад, конституційно-правова здатність бути учасником виборів або членом політичної партії набувається тільки з досягненням повноліття, а здатність бути обраним до органів державної влади – ще пізніше. Цивільно-правова правоздатність державних службовців, працівників правоохоронних органів обмежена законом: вони не мають права займатися підприємницькою діяльністю. Крім загальної і галузевої правоздатності фізична особа може володіти спеціальною правоздатністю. Вона пов’язана з особливими знаннями, уміннями, навиками, якими повинен володіти суб’єкт права. Наприклад, надавати медичні або юридичні послуги може тільки особа, яка має відповідну професію і ліцензію на цей вид діяльності.

Дієздатність фізичної особи залежить від віку і психічного стану фізичної особи. За загальним правилом, повна дієздатність настає з досягненням повноліття. Діти володіють частковою/неповною дієздатністю (вікові градації дієздатності є різними в різних галузях права). Можливості здійснення ними самостійних юридичних дій обмежені. Більшість юридичних дій вони здійснюють за допомогою або з відома законних представників (батьків, опікунів, піклувальників). Фізична особа, яка страждає на душевну хворобу або недоумство, рішенням суду може бути визнана недієздатною або обмежено дієздатною. Такі особи є носіями прав та обов’язків, але або їх реалізацію здійснюють інші особи (опікуни), або правореалізація здійснюється під контролем піклувальників.

Деліктоздатність фізичної особи залежить від осудності (здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними) і досягнення певного віку. Так, вік настання адміністративної відповідальності складає в Україні 16 років, загальний вік настання кримінальної відповідальності встановлений на такому ж рівні, а знижений – на рівні 14 років;

2) юридичні особи – організації, створені шляхом об’єднання індивідів та /або майна, і зареєстровані в установленому порядку. Правоздатність, дієздатність і деліктоздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту її державної реєстрації і припиняються з її ліквідацією, яка фіксується виключенням юридичної особи з державного реєстру. Правосуб’єктність юридичної особи носить спеціальний характер. Вона має право здійснювати тільки ті дії, які зафіксовані в її установчих документах. Наприклад, фабрика може виробляти тільки певні види продукції і не має права здійснювати функції банку, установи освіти або охорони здоров’я;

3) держава, її органи та органи місцевого самоврядування. Подібно до фізичних та юридичних осіб держава є персоніфікованим суб’єктом. Тому можна говорити про наявність у держави усіх складових правосуб’єктності: правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність держави зумовлюється двома чинниками: набуття державного суверенітету та міжнародного визнання. Відзначимо, що відсутність міжнародного визнання означає відсутність й правоздатності;

4) соціальні спільноти – сукупності людей, які характеризують спільні історично сформовані умови життєдіяльності та відносно стійкі соціальні зв’язки, і яка виступає самостійним суб’єктом соціальної поведінки (народ, територіальна громада, етнічна або релігійна група).

Правосуб’єктність соціальних спільнот, як правило, закріплюється актами конституційного та міжнародного права. Наприклад, міжнародні акти, зокрема Статут ООН, містять право нації на самовизначення. Відмінною рисою правосуб’єктності соціальних спільнот є те, що в ній не виокремлюються право- та дієздатність. Вони утворюють нерозривну спільність. Друга особливість правосуб’єктності соціальних спільнот – це представницький характер вступу до правовідносин. Сама по собі соціальна спільнота, не будучи персоніфікованою особою, не може виступати суб’єктом правових відносин: для цього потрібні її представницькі структури. По-третє, соціальна спільнота з тих же причин не може розглядатись як суб’єкт юридичної відповідальності. Юридичну відповідальність можуть нести тільки її представницькі органи та/або їх посадові особи.