Реалізація права, поняття та форми

Встановлення державою правових норм не є самоціллю. Право виступає як соціальний регулятор і як вища соціальна цінність лише тоді, коли його принципи і норми утілюються в життя, реалізуються в діях суб’єктів соціального спілкування.

Сенс права та його соціальне призначення найповніше розкриваються тоді, коли його приписи добровільно здійснюються суб’єктами права. Без реалізації право залишалося б лише формально визначеною і офіційно вираженою декларацією. У процесі реалізації права відбувається «матеріалізація» абстрактних правових приписів в конкретні правомірні вчинки суб’єктів права і задовольняються «закладені» в норми права особисті та соціальні інтереси учасників правовідносин.

Реалізація права – це втілення змісту правових норм у фактичній поведінці суб’єктів права.

У процесі правореалізації правові норми мають ефективно перетворюватися у правомірну поведінку, інакше кажучи суб’єкти права повинні максимально повно реалізовувати можливості, надані правом, і вичерпно виконувати його вимоги. Проте слід відмітити, що ця теза має пряме відношення лише до норм-правил поведінки, хоча вони й складають основний масив юридичних норм. Спеціалізовані норми безпосередньо у поведінці не реалізуються: вони здійснюють своє призначення через системні зв’язки з нормами-правилами поведінки, допомагаючи їм в правовому регулюванні. Наприклад, презумпція невинуватості не регулює поведінку суб’єкта права, але вона застосовується у мисленні суб’єкта правозастосування (слідчого, судді) і допомагає прийняти правильне рішення у справі. Тим самим вона сприяє правовому врегулюванню поведінки цієї особи.

Реалізація права як процес може бути охарактеризована з об’єктивної та суб’єктивної сторони. З об’єктивної сторони вона є поведінкою, передбаченою нормами права. Суб’єктивна сторона реалізації права характеризує ставлення суб’єкта права до правових вимог, що реалізуються, його установки і волю на правомірну поведінку. Він може бути зацікавлений в реалізації права через усвідомлення громадського обов’язку, через власну вигоду, або через побоювання несприятливих наслідків. Але головне в цьому процесі – точне слідування правовим приписам.

За характером і спрямованістю дій суб’єктів розрізняють такі форми реалізації права:

1) дотримання норм права. Ця форма реалізації права має місце тоді, коли суб’єкти утримуються від здійснення дій, заборонених правом. У більшості випадків дотримання права відбувається непомітно, зазвичай не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється. Таким шляхом реалізуються заборонні норми права, що вимагають пасивної поведінки (наприклад, переважна більшість норм Особливої частини Кримінального кодексу);

2) виконання норм права. Воно відбувається, коли суб’єкти здійснюють покладені на них юридичні обов’язки. У цих випадках вони діють активно. У цій формі реалізуються зобов’язуючі норми права, що вимагають активної поведінки (наприклад, норми податкового законодавства);

3) використання норм права. Ця форма реалізації права полягає в тому, що суб’єкти на свій розсуд, за власним бажанням використовують надані їм права. Використання є здійсненням дозволених правом дій. Так реалізуються дозвільні норми права (наприклад, норми Цивільного кодексу).

Ці три форми реалізації права, в ході яких юридичні норми втілюються в життя діями самих суб’єктів права, називають формами безпосередньої реалізації права (звичайні або ординарні форми).

Безпосередня реалізація права – це регламентований нормами права процес самостійного здійснення прав і обов’язків суб’єктом права без допомоги спеціально уповноважених органів і осіб. Це сфера самовираження особи, її правової активності і життєвої позиції.

Безпосередня реалізація прав і свобод особи в процедурному плані відрізняється низкою специфічних рис:

1) у даному процесі бере участь тільки суб’єкт права, а не спеціально уповноважений орган держави;

2) спеціальна процедура реалізації або відсутня або безпосередньо випливає із закону;

3) відсутній акт застосування права, що індивідуалізує норму права щодо конкретного суб’єкта права.

У формах безпосередньої реалізації права реалізуються багато норм, але не всі; виникає чимало випадків, коли для реалізації права потрібне втручання в цей процес компетентних органів, посадовців, наділених державно-владними повноваженнями. В даному випадку йдеться про особливу форму реалізації права – правозастосування.

Правозастосування – це владна діяльність компетентних органів і посадових осіб, що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб’єктів.

Акт застосування права – це правовий акт, який містить індивідуальне владне розпорядження, винесене компетентним органом в результаті вирішення конкретної юридичної справи.