Людина значну частину свого життя витрачає на працю, яка є основним видом діяльності, оскільки пов'язана з виробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних.
За даними американських учених, витрати на те, щоб виростити, навчити і підготувати до самостійної роботи людину, становлять у середньому від $ 120 до 400 тис. В Україні ця цифра набагато менша, але досить суттєва — від 56 тис, до 200 тис. грн, (за приблизними підрахунками авторів), Такої суми недораховується суспільство, якщо людина втрачає працездатність у період найбільш активного і продуктивного віку — від 18 до 40 років; при цьому суспільство додатково витрачає гроші на її утримання і лікування. Крім того, така людина не приносить суспільству матеріальної користі (що важко підрахувати), якби вона, відповідно, працювала і піддавала свої знання і працю людям.
Статистичні дані свідчать, що рівень виробничого травматизму в усьому світі безперервно зростає і становить, за даними МОП, близько 125млн випадків щорічно. У розвинутих країнах, що мають високий рівень технічного розвитку, він відповідно менший, ніж у країнах, що розвиваються, у т. ч, і в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків і професійних захворювань щорічно потерпають більш як 10млн чоловік, з яких близько 8 тис. гинуть. У цілому по всіх країнах Земної кулі кожні 3 хв. гине людина, а кожну секунду травмується 4 особи. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає: якщо відразу після Другої світової війни через помилку однієї людини гинули в середньому 2-4 особи, то сьогодні ця кількість наближається до 10. У цьому аспекті можна згадати низку катастроф; з пароплавом “Адмірал Рахімов”, коли загинуло більш як 500 осіб, підводним човном “Курськ” — загинуло 170 осіб, падіння літака Су-27 на Скнилівському аеродромі, коли постраждало 165 осіб, загинуло 77 осіб, з них 28 — діти. Можна навести ще багато прикладів, зокрема трагічні випадки на шахтах України, коли гинуть одночасно десятки шахтарів, катастрофи літаків.
За оцінками Міжнародної організації праці, сільськогосподарським виробництвом займаються 1,3 млрд. трудящих — приблизно 50% світової робочої сили. Із них 335 тис. гинуть на виробництві щорічно, не менше ніж 170тис. є сільськогосподарськими працівниками. За статистикою, в Україні щодня на виробництві травмується близько ста осіб, з них 10 % стають інвалідами і майже 2 % гинуть.
За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні протягом останнього десятиліття характеризується зменшенням кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму. Динаміка нещасних випадків пов'язана, безперечно, з економічною ситуацією в Україні. За роки економічної кризи ВВП скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції — на 48,9%, продукції сільського господарства — на 51,5%. У цей період відзначається суттєве зниження показників загального і смертельного травматизму. Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні може супроводжуватися зростанням кількості випадків смертельного травматизму. Розподіл смертельних випадків за галузями виробництва показує, що найвищі темпи зростання травматизму допущено в хімічній промисловості (+25), машинобудуванні (+9), будівництві (+12), агропромисловому комплексі (+8), на транспорті (+19), у невиробничій сфері (+31).
Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27 %), психофізіологічними (9 %) факторами.
Основні причини смертельних травм у цих галузях економіки такі:
Агропромисловий комплекс:
невиконання вимог посадових інструкцій та інших нормативних актів з охорони прані — 21,3 %;
порушення трудової і виробничої дисципліни — 19 %;
допуск до робіт без відповідного навчання — 11%;
порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, устаткування, машин, механізмів — 9 %:
незадовільний технічний стан транспортних засобів — 3,9 %.
Транспорт:
невиконання інструкцій з охорони праці — 12 %:
порушення трудової і виробничої дисципліни — 1 0 %;
порушення правил дорожнього руху — 8 %.
Будівництво:
порушення трудової і виробничої дисципліни— 12 %;
невиконання інструкцій з охорони праці — 11 %;
невиконання вимог посадових інструкцій — 10 %.
Невиробнича сфера:
порушення трудової і виробничої дисципліни — 11 %;
протиправні дії інших осіб — 10 %;
допуск до роботи без навчання і перевірки знань — 9 %.
Металургійна промисловість:
невиконання вимог посадових Інструкцій — 27 %;
порушення трудової і виробничої дисципліни — 18 %;
порушення вимог безпеки під час експлуатації засобів виробництва — 10 %.
Машинобудування:
невиконання вимог посадових інструкцій — 13 %;
порушення трудової і виробничої дисципліни — 10 %;
допуск до роботи без навчання і перевірки знань — 6 %.
Хімічна промисловість:
невиконання вимог посадових інструкцій — 15 %;
порушення трудової і виробничої дисципліни — 15 %;
порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів — 9 %.
Найвищий рівень смертельного травматизму зафіксовано у 8 галузях економіки на які припадає 86 % усіх смертельних випадків у виробництві в Україні. Зростання кількості випадків смертельного травматизму допущено в Черкаській — на 77 %, Запорізькій — 72 %; Миколаївській — 58 %. Донецькій — 37 %, Київській — 36 %, Дніпропетровській — і 8 %, Сумській — 11 % областях та АР рим — 15 %.
В Україні, крім виробничого травматизму, відзначається високий рівень професійної захворюваності. За статистичними даними, на підприємствах України щорічно реєструється близько 2,6 професійних захворювань на 1000 працюючих. Завдяки аналізу професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована в працівників більш як 185 професій, серед яких значна частина (2,5 %)— інженерно-технічні працівники, що працюють у різних галузях економіки. Ситуація з професійною захворюваністю, що склалася в Україні. вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які б забезпечили захист працівників від впливу несприятливих професійних шкідливих факторів.
Щороку понад 250 млн. осіб на нашій планеті отримують виробничі травми, 260 млн. осіб страждають від різних хвороб внаслідок шкідливих умов праці — і серед них значна частина працівників сільського господарства.
АПК поряд з гірничодобувним виробництвом і будівництвом є однією з трьох найбільш, небезпечних галузей економіки. І якщо перші дві галузі мають розроблені міжнародні норми та сучасні напрацювання нормативної бази і практичних правил з охорони праці, то у сільському господарстві донедавна таких нормативних актів не існувало.
21 червня 2001 р. Генеральна конференція Міжнародної організації праці прийняла Конвенцію 184 про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві.
Об'єднаний комітет з професійного здоров'я Міжнародної організації праці Всесвітньої організації охорони здоров'я дав таке визначення термінів «сільське господарство» і «сільськогосподарський робітник»: «Сільське господарство означає усі форми трудової діяльності, пов'язані з вирощуванням урожаю, збиранням усіх видів зернових, з розведенням, вирощуванням худоби та доглядом за нею, доглядом за садом та розсадниками»; «Сільськогосподарський робітник — це особа, зайнята роботою постійно або тимчасово, незалежно від законного статусу, у видах робіт, які належать до сільського господарства, як це визначено вище».
До сільського господарства належать багато галузей землеробства та рослинництва: рільництво, овочівництво, плодівництво, виноградарство та ін. і тваринництво: скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство тощо.
Праця у сільськогосподарському виробництві характеризується деякими особливостями, які вже стали традиційними:
- Сезонність і пов'язана з нею конкретна терміновість робіт, що зумовлює напруження організму працюючих у певні періоди року.
- Польові роботи проводяться на відкритому повітрі з ранньої весни до пізньої осені і частково взимку.
- Застосування ручної праці характеризується частою зміною робочих операцій.
- Типовими є територіальна розосередженість місць роботи та пов’язана з цим віддаленість постійного місця проживання.
- Використання пестицидів і біологічно-активних речовин неминуче призводить до забруднення повітря робочої зони, шкіри людини, біосфери.
- Тваринництво характеризується наявністю у виробничих приміщеннях складного динамічного факторів хімічної, фізичної та біологічної природи, значною питомою вагою ручних робіт.
- Через економічні труднощі, які переживає наша країна, механізовані роботи у рільництві проводяться часто з використанням морально застарілих і технічно зношених машин та механізмів, які є джерелом шкідливих виробничих факторів і не забезпечують комплексної механізації всього циклу робіт у рослинництві. При цьому виникає необхідність у використанні значного обсягу ручної праці (понад 70% якої виконують жінки).
В умовах нових економічних відносин на селі впроваджуються нові організаційні форми ведення сільськогосподарського виробництва — пайові, колективні, фермерські, сімейного орендного підряду тощо. Нові форми господарської діяльності призводять до інтенсифікації трудових навантажень. Як правило, до складу таких бригад в основному входять жінки, в трудове навантаження яких включається й значні сімейне-побутові функції, люди похилого віку та підлітки. При цьому нагляд за додержанням правил безпеки, медичний контроль за станом здоров'я, санітарно-епідемологічний нагляд за умовами праці не відповідають сучасним вимогам. На низькому рівні і санітарно-побутове забезпечення сільських працівників.
Усі перелічені особливості, кожна окремо і всі разом узяті, можуть позначатися на здоров'ї працюючих, стати причиною високого рівня травматизму. Ускладнюють ситуацію екологічні умови, що склалися, погіршення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, економічна нестабільність у країні. Останнє певним чином позначається на умовах праці, побуту, стану здоров’я сільських жителів.
Усі зміни, які відбуваються в житті та праці жителів сільської місцевості, призводять до багатофакторних і неоднорідних навантажень. У останні роки рівень професійної захворюваності в Україні підвищився з 1,2 до 1,9 особи на 10 тис. працюючих за рахунок збільшення кількості потерпілих більше ніж у 1,5 рази.
В умовах підвищеного рівня шуму під час роботи перебувають до 30% працівників сільського господарства, вібрації — до 20%, високої запиленості — до 17%, загазованості — до 13%, високої температури повітря — до 10%. Навіть на сучасних тракторах і самохідних сільськогосподарських машинах повітря робочої зони забруднено пилом, відпрацьованими газами, частками пестицидів, мінеральних добрив. У тваринницьких приміщеннях рівень шуму перевищує допустимий на 3—10 дБ, швидкість руху повітря — в 1,2—1,6 разу, вміст аміаку — до 5 разу, концентрація пилу — у 3 — 10 разів, вміст у повітрі антибіотиків, які використовують як стимулятори росту у 5 – 7 разів, кількість мікроорганізмів коливається від 20 тис. до 1 млн. у 1 м3 повітря.
При впливі на працюючих ШВФ, несприятливих умов праці можуть бути професійні і загальні захворювання, що викликають тимчасову, тривалу або постійну втрату працездатності.
Професійні захворювання, викликавані фізичними факторами:
- віброхвороба, радикуліт;
- хронічні артрити, періартрити;
- остеохандрити;
- зниження слуху (кохлеарный неврит).
Пилом: - фіброз легень;
- хронічний пиловий бронхіт.
Хим. речовинами: - гострі і хронічні отруєння;
- захворювання шкіри (дерматити, екземи, токсикодермии)
- коньюктивити.
Біологічними факторами: - інфекційні і паразит. захворювання; (бруцелез, сап, сиб. виразка, оринтоз і ін.)
- алергійні захворювання (полинозит, бронх. астма)
У сільському господарстві хворих із профпаталогії складає близько 20% від загального числа. Значна частина профотруєнь зв'язана з впливом на працюючих засобів хімізації (пестициди, добрива і т.п.).
Несприятливі умови праці (температура повітря, протяги, вологість, контакт із нафтопродуктами, пилом, порушення режимів праці і відпочинку, харчування, контакт із хворими можуть викликати загальні захворювання з втратою тимчасової непрацездатності. Загальних захворювань набагато більше, ніж професійних.Серед них найбільш поширені простудні захворювання - 21%, хвороби кістково-м'язової – 8,2% і серцево-судинної – 7,8% систем, органів травлення –6,3% і ін. Загальні втрати робочого часу від захворювань на виробництві майже в 30 разів більше, ніж від травматизму.
У галузі тваринництві мають місце захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та професійні захворювання, спричинені різними мікроорганізмами, основним джерелом яких є хворі та заражені тварини.
До поширених захворювань належать бруцельоз, туберкульоз, туляремія, сальмонельоз, лептоспіроз, токсоплазмоз, орнітоз, лістерельоз, трихофітія та інші.
На підприємствах по виробництву кормів існують технологічні процеси з великою запиленістю повітря робочих зон. Найбільш високі концентрації пилу в місцях завантаження продуктів переробки (трав'яного, рибного, м'ясо-кісткового борошна і крейди) у подрібнювальні машини, в цехах для виробництва преміксів і можуть досягати 580—720 мг/м3 при ГДК - 4 мг/м3.
Дослідниками встановлено, що найчастіше серед працівників різних професій хворіють птахівники (пташниці), які перебувають під дією комплексу шкідливих факторів: несприятливі мікрокліматичні умови, газова, пилова, бактеріальна та грибна забрудненість повітря, значні фізичні навантаження.
Птахівникам загрожує також небезпека ураження професійними інфекційними захворюваннями, які можуть виникнути в результаті контакту з хворою птицею або інфекційним матеріалом (трупами птиці, пташиним послідом, пухом, підстилкою), такими як орнітоз, актимікоз, аспергильоз, грип.
Серед несприятливих факторів у промисловому птахівництві е біологічні шкідливості (бактеріальні та пилові аерозолі, грибкова мікрофлора, пташиний послід), а також різні біоактивні речовини, переважно мікробіологічного синтезу (вакцини, вітаміни, антибіотики). Це особливо характерно при групових методах обробки птиці препаратами — аерозольні вакцинації та імунізації, введення антибіотиків та інших лікувальних препаратів.
Захворюваність у птахівництві у 2 рази перевищує захворюваність працівників інших професій сільського господарства за відносними показниками. Наприклад, пташниці хворіють у 2,5 разів частіше, ніж доярки чи механізатори, і в 1,5 разів ніж працівники ремонтних майстерень.
У загальній структурі захворюваності (хвороб) працівників птахівництва переважають такі як грип і катари верхніх дихальних шляхів, ангіна і захворювання органів дихання, кровообігу, нирок і сечовивідних шляхів.
Птахівникам загрожує також небезпека ураження професійними інфекційними захворюваннями, які можуть виникнути в результаті контакту з хворою птицею або інфекційним матеріалом (трупами птиці, пташиним послідом, пухом, підстилкою), такими як орнітоз, актимікоз, аспергильоз.
Персонал, що доглядає тварин, повинен бути проінструктований про засоби особистої гігієни, а також правила поводження з тваринами взагалі і заразнохворими особливо.
Перед входом у тваринницьке приміщення, а також між секціями створюють бар'єри (дезмати, дезкилимки, змочені дезрозчином).
Працівники тваринництва повинні проходити медичні огляди перед вступом на роботу і потім профілактичні огляди один раз на квартал, а доярки — один раз на місяць. Один — два рази на рік доярки проходять диспансерний медогляд з обстеженням на бруцельоз і туберкульоз.
Керівники господарств несуть відповідальність за допуск до роботи людей, які не пройшли медогляд і за порушення строків проведення профілактичних оглядів.
У галузі рослинництва найбільш шкідлива професія – механізатор. На виробничий травматизм і професійну захворюваність механізаторів мають вплив специфічні умови роботи.
В нашій країні механізатор, у більшості колективних і державних сільськогосподарських підприємств, працює щоденно і майже весь рік, а в часи найбільш напружених польових робіт — світловий день. При цьому через недооцінку машинобудівниками проблем комфорту у кабінах вітчизняних машин наявні всі умови для передчасного стомлення працюючого протягом робочого дня та накопичення втоми протягом місяця, кварталу, року. Постійні перепади температури та перегрів організму у літній період призводять до частих захворювань.
Найбільш частою формою патології дихальної системи у механізаторів є хронічний бронхіт, який виявляється після 15 років роботи і призводить до інвалідності приблизно 12 % тих, хто захворів. Частота виявлення цієї патології складає 12-15 %.
На піщаних ґрунтах при концентрації пилу в кабінах машин від 371 до 474 мг/м3 з вмістом вільного двоокису кисню до 88 відсотків у механізаторів виявляється навіть силікоз та фіброзонні зміни в легенях дифузного характеру.
Слід відзначити, що у структурі захворюваності механізаторів перше місце посідають захворювання периферійної нервової системи та опорно-рухового апарату. На думку більшості авторів досліджень, ці захворювання викликані умовами праці на тракторах, комбайнах та іншій самохідній техніці.
В останні роки під час масових медичних оглядів механізаторів все частіше виявляється і діагностується захворювання шлунково-кишкового тракту. Найбільш поширеним діагнозом є хронічний гастрит та гастронтез (опущення шлунка). За припущеннями багатьох авторів, загальна низькочастотна вібрація здатна викликати ослаблення зв'язкового апарату, резонансні коливання шлунка та його опущення. Цей стан порушує секреторну та евакуальну діяльність шлунка, внаслідок чого розвивається гастрит. Залежно від стану роботи такі захворювання діагностуються у 70% випадків. Одним з професійних факторів виникнення цих захворювань, з усією очевидністю, може бути шум, який суттєво впливає на секреторно-евакуаторну діяльність шлунка, так і на органи слуху.
Знання вказаних вище професійних небезпек і шкідливих особливостей деяких виробничих процесів у працівників агропромислового комплексу, дасть змогу покращити організацію праці, систему управління охороною праці та розробити заходи щодо профілактики захворювань і зміцнення здоров’я працюючих на галузевих об’єктах.
