Клас. пол. ек-мія (КПЕ) зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. Перехід теор. дослідження від процесу обігу до процесу вир-тва здійснила КПЕ. Уперше термін КПЕ ужив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутр. закономірностей буржуазного сусп.-ва. Класики за предмет дослідження взяли сферу вир-ва й поклали початок наук. аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна в самому предметі пол. економії, яка з міркувань щодо принципів упр-ня госп-вом країни перетворилася на науку про категорії й закони ек. життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили пол. ек-мію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею прир.порядку, дію об'єктивних ек. законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до ек. свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток ек-ки. Класична школа проголосила принцип ек. свободи, ек. лібералізму. Класики були про-тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в ек. аналізі, вони вирішували переважно з позицій труд. теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження ек. явищ.
Основоположником КПЕ Англії був Уільям Петті. Він вказує що на розміри вартості впливають 2 чинники: земля і праця. В осн. вартості лежить праця яка викор-ує землю і завдяки якій формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості. Визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є рента. Все що залишається після р-ції товару є прибуток. Визначає, що рента і прибуток за ек. змістом є одне і те саме. Це результат викор-ня факторів вир-тва. Тому рента повинна вираховуватись із р-ції вартості на основі такого розрахунку: 3 покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти. Зар.плату повинна бути мінімальною, щоб наймані робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує %, податки, а інша частина є основою нагромадження та інвестицій. Вважав, що зростання кількості грошей у країні сприяє її збагаченню. % називає грош. рентою. Вважає, що % залежить від розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як самоврегульовуючу силу.
Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Осн. праці “Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а вир-во. Проголошує необхідність реформування подат.системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Проголосив осн. постулати, які стосуються напрямків ек. політ. держави. Вважає, що ек. зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії прир. законів: свобода переслідування індивідуального ек. інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність. Від-ни між дер-вою і прив. особою мають зводитись до фіксованих податків, тому звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робоч. часом, що витрачений на вир-во певного товару. Але розрізняє індивід. і суспіл. робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кіл-сть витраченої праці та ринк. вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Буагільбер пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну.
