Типи мануфактур в Україні у 18 ст. (Вотчинна, посесійна, орендна)

Національно-визвольна революція справила значний вплив і на розвиток української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку міст тих українських земель, що були визволені від польсько-шляхетського володарювання. На великі промислово-торгівельні центри перетворювалися Київ,Ніжин, Переяслав, Прилуки, Миргород, Лубни, Чернігів, Полтава, Стародуб, Новгород-Сіверський. Найбільші міста розвивалися за магдебурзьким правом. Воно гарантувало незалежність міст від старшинських органів влади й закріплювало особливі права купецтва та міщанства. На основі поселень українських переселенців виникали міста Слобідської України. Правобережні й західноукраїнські міста після значних руйнувань під час воєнних дій другої половини XVII — початку XVIII ст. відроджувалися повільно. Ремесло на Лівобережжі та Слобожанщині розвивалося в межах цехової системи з її суворою регламентацією виробничих процесів. Але Національно-визвольна революція послабила, а то й скасувала різні, в тому числі й цехові, заборони та обмеження. Нехтуючи ними, окремі ткачі, чоботарі й і ниті майстри дедалі частіше послуговувалися в своїх майстернях працею вільних наймитів. Вони застосовували нові прийоми та інструменти в своїй роботі. Ремесло поступово перетворювалося у свою вищу форму — дрібнотоварне виробництво. Мануфактури. Початок мануфактурного періоду промисловості в Україні датується по-різному. Початкові форми мануфактури, на думку більшості істориків, виникли ще в першій половині XVI ст. Основою появи мануфактур були селянські та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські промисли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці. Технічною передумовою для створення мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого. Водяні млини механізували виробничі

процеси не лише у борошномельній галузі промисловості, а й використовувались у текстильній, деревообробній, металообробній та інших галузях. Найкраще розвивалися борошномельні мануфактури, яким служили не лише водяні, а й вітряні млини. Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво та медоваріння, які мали добру сировинну базу в Україні й приносили великі прибутки своїм власникам. Ґуральні та пивоварні були в кожному фільварку, маєтку, в кожному селі України. Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого була рудня. Рудні складалися з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні. У кінці XVIII ст. з'явилися перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь. У першій половині XVI ст. в Україні почали виробляти папір.

В Україні у XVI — XVIII ст. існувало багато інших видів мануфактур. Серед них успішно розвивалися гути (виробництво скла), буди (виробництво поташу), солеварні, пороховні. До мануфактур належали підприємства з виробництва гармат і дзвонів, карбування монет, текстильні, суднобудівні та інші підприємства.

Мануфактури являли собою відносно великі підприємства, на яких частково застосовувалася механізована праця, хоча ручна праця все ж домінувала.

Крім поміщицьких, так званих вотчинних мануфактур, існува­ли також казенні, посесійні, купецькі та селянські мануфактури. На казенних, вотчинних та посесійних використовувалася приму­сова праця; на купецьких і селянських — вільнонаймана. Для другої половини XVIII ст. характерним було збільшення питомої ваги мануфактур, що використовували вільнонайману працю.

На мануфактурах існував поділ праці, використовувалася наймана праця. Мануфактурне ви-

робництво було в основному товарним і ринковим. З виникненням мануфактур укрупнювалося виробництво.

Збереження кріпосництва на західноукраїнських і правобережних землях після Національно-визвольної революції, його поступове утвердження на Лівобережжі та Слобожанщині створювало умови для дальшого розвитку виробництва на примусовій праці селян у феодальних (вотчинних) і посесійних мануфактурах. Останні утворювалися як казенні, а потім передавалися у посесію (умовне спадкове користування) приватним особам або одразу виникали як посесійні. На них працювали приписані державні селяни або куплені спеціально для роботи на підприємствах. Частина поміщицьких мануфактур передавалася в оренду.

У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 централізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі й які можна вважати зародками великого капіталістичного виробництва, їхнє виникнення було тісно пов'язане з військово-господарськими потребами держави. Подібні мануфактури з'явилися в інших галузях промисловості. У цілому XVIII ст. — період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

Мануфактура вотчинна — підприємство, що виникає з XVII ст. у ве­ликих маєтках-вотчинах Російської імперії. Здебільшого займається пере­робленням сировини, що виробляється в маєтку. Засноване на примусовій праці. Належить до кріпосної мануфактури. В Україні до вотчинної ману­фактури відносять суконну, цукрову.

Мануфактура купецька — виникає в Росії в XVII ст. Базується на віль­нонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — куп­цям. Належить до капіталістичного типу мануфактур.

Мануфактура посесійна — виникає у XVIII ст., у період правління Пе­тра І. Передбачає умовне володіння. Використовує примусову працю при­писних робітників; найбільш поширена в галузях важкої індустрії. Нале­жить до кріпосного типу мануфактур.

Мануфактура розсіяна — виникала, коли підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, постачаючи їм сировину та зна­ряддя виробництва.

Мануфактура селянська — підприємство, засноване розбагатілим се­лянином; як правило, виростає з селянських кустарних промислів; викори­стовує вільнонайману працю. Капіталістичний тип мануфактури в Російсь­кій імперії.

Мануфактура централізована — виникала за умов, коли наймані робі­тники об'єднувались підприємцем в одній майстерні.