Системний підхід до аналізу організації

Організаційні системи постійно розвиваються як у чинність того, що в них виникають нові потреби, так і тому, що міняються внутрішні й зовнішні умови функціонування. Це приводить до зміни не тільки зв'язків між елементами організації, але й характеристик організаційної системи в цілому й самого суб'єкта керування зокрема, оскільки в системі з розвитий ієрархічною структурою розходження між суб'єктом і об'єктом керування умовні. При цьому виділяють звичайно наступні управлінські функції:

визначення цілей керування розвитком;

розробка й прийняття управлінських рішень;

контроль реалізації рішень.

Основна функція керування організацією укладається в забезпеченні взаємодії різних елементів і підсистем.

Різні організаційно-економічні системи відрізняються складом вхідних елементів, типом межэлементных зв'язків, характером і рівнем обміну із зовнішнім середовищем. Але загальним є активна взаємодія із зовнішнім середовищем у частині як одержання з її необхідних ресурсів, так і передачі в зовнішнє середовище продуктів своєї життєдіяльності.

Системний підхід відносно організації укладається в розгляді організації як єдиного цілого, відособленого від іншого миру й состоящего із взаємозалежних між собою частин.

Зазначені системи ставляться до числа організаційних, оскільки, крім технічних систем, у їхній склад входять групи людей.

Основні властивості організаційних систем - цілеспрямованість і достатня впорядкованість. Особливістю організаційних систем є також многофакторность процесів, що відбуваються в них, що не завжди дозволяє скласти опис системи з необхідним ступенем повноти. Це проявляється в тім, що частина інформації, що циркулює усередині організаційних систем, губиться, як би не були надійні зв'язки між частинами систем.

Вертикальні зв'язки, як відомо, формують структуру системи й відображають участь у процесі функціонування системи й информированность елементів. Горизонтальні зв'язки забезпечують обмін інформацією не тільки усередині системи, але й із зовнішнім середовищем, а також стабільність матеріальних потоків і виробничих процесів. Графічно структурна схема матеріальних потоків нагадує мережного графа: вершини графа утворять розглянуті елементи, а дуги (имитирующие зв'язки) показують напрямок матеріальних потоків між елементами.

Структуризація або класифікація організаційних систем можуть провадитися по ієрархічній або адміністративній ознаці, а також по інформаційних, територіальних, функціональних ознаках і ін. Наприклад, класифікація по функціональній ознаці виглядає в такий спосіб:

1) виробничі структури (виробничі цехи й ділянки, передатні устрої, склади й т.д.);

2) технологічні структури (будова матеріально-технічних процесів, склад і співвідношення встаткування, взаємозв'язок основного й допоміжного виробництва, спеціалізація й завантаження виробничих потужностей і т.д.);

3) економічні структури (основні фонди, оборотні кошти, структура балансу й т.д.);

4) соціально-кадрова структура (професійно-кваліфікаційний склад, половозрастной склад, національний склад, рівень утворення, родиний стан і т.д.);

5) інформаційна структура (джерела й одержувачі повідомлень, склад і взаємозв'язок джерел інформації, спрямованість і конфігурація комунікаційних мереж і т.д.);

6) організаційні структури керування (взаємини підрозділів і посад; розподіл ролей, повноважень і відповідальності між ними; порядок функціонування зв'язків і т.д.).

Як бачимо, конфигуратор, що характеризує структуру організації, досить різноманітний.

Розглянемо кілька способів класифікації організацій. Виходячи із сутності системного підходу до класифікації організацій важливо керуватися декількома критеріями (принципами побудови й функціонування, характером і цілями діяльності й т.д.). Так, за принципом побудови їх можна розділити на формальні й неформальні організації (мал. 8.1).

Рис. 8.1. Класифікація організацій за принципом їхньої побудови

 

Формальні організації характеризуються рамками, правилами, нормами, що регламентують поводження як самої організації, так і її членів. Тобто системообразующие ознаки формальної організації - це заданість, запрограмованість і визначеність організаційних норм і дій.

Неформальні організації являють собою систему не-запропонованих етичних норм, соціальних ролей, неформальних інститутів і санкцій, еталонів поводження, переданих звичаями й звичками, які виникають спонтанно в ході щоденних взаємодій. У рамках будь-якої формальної організації можна спостерігати присутність неформальних соціальних груп, які відіграють важливу роль у їхній діяльності.

На стику названих двох типів організацій перебувають такі різновиди організаційних моделей, як поведінкова, органічна й «організаційної туманності» [7].

Поведінкова модель заснована на одночасному функціонування двох систем у рамках однієї організації: технічну, виробляючу продукцію або послуги, і соціальної системи, що включає діяльність співробітників, які пускають у хід технічну систему.

Органическаямодель має наступні характеристики: наявність невеликого обсягу правил, за винятком правил по техніці безпеки; повна децентралізація; колегіальне прийняття рішень; широка сфера відповідальності співробітників; наявність декількох рівнів ієрархії й невисокий рівень поділу праці. Ця модель характеризується гнучкістю й здатністю швидко реагувати на зміну зовнішнього середовища.

Модель «організаційної туманності» проявляється в здатності до самоконструювання. Вона постійно перебуває в пошуку стратегії свого розвитку.

Використовуючи критерій приналежності до основних структурних елементів суспільства, можна виділити сукупність державних організацій і організацій, що становлять структуру цивільного суспільства й подразделяемых залежно від характеру й цілей їхньої діяльності на комерційні й некомерційні.

Комерційні організації визначаються як організації, що переслідують як основна мета своєї діяльності витяг прибутку.

Комерційні організації створюються для здійснення підприємницької діяльності й підрозділяються по виду й характеру господарської діяльності, по приналежності капіталу й контролю, характеру власності, правовому положенню, масштабам і сфері діяльності (мал. 8.2).

Рис. 8.2. Класифікація комерційних організацій

 

По виду й характеру господарської діяльності комерційні організації розділяються на промислові, сільськогосподарські, фінансово-кредитні, торговельні, будівельні, транспортні, транспортно-експедиторські, інжинірингові, науково-дослідні, туристські й ін. [7].

Промислові фірми здійснюють виробництво товарів (звичайно до промислових фірм ставляться ті, більше 50 % обороту яких доводиться на виробництво промислової продукції).

Кредитно-фінансові установи (організації) – це банки, що здійснюють всі банківські операції відповідно до закону, і небанківські кредитні організації, що мають право здійснювати окремі банківські операції. Жодне юридична особа в Російській Федерації, за винятком, що одержав від Центрального банку РФ ліцензію на здійснення банківських операцій, не може використовувати у своєму найменуванні слово «банк».

Торговельні фірми здійснюють в основному операції по купівлі-продажу товарів.

Транспортні фірми займаються перевезенням вантажів і пасажирів і підрозділяються на судноплавні, автомобільні, авіаційні й залізничні.

Транспортно-експедиторські фірми спеціалізуються на доставці товарів покупцеві, виконуючи доручення промислових, торговельних і інших фірм.

Страхові фірми, що здійснюють страхування вантажів при морських, авіаційних, автомобільних, залізничних перевезеннях і перевантаженні, відіграють істотну роль на національному й світовому ринках.

Системний підхід до аналізу організацій укладається у виконанні сукупності вказівок:

розглядати організацію як ціле, що складається із частин - відособлених підрозділів (технічних, інформаційних, економічних, соціальних і інших підсистем), до кожного з яких варто підходити як внутрішньо складній системі;

корисно визначити границі організації і її середовища, щоб зрозуміти, у яких формах організація взаємодіє із середовищем (обмін інформацією, матеріалами, енергією) і як вони впливають один на одного;

розглядати організацію як багатоцільову систему, що має неоднорідні внутрішні й зовнішні цілі (подцели підсистем), критерії досягнення мети й т.д.;

розглядати організацію як повну систему, елементи й структура якої формуються на формальній (офіційної) основі, а зміни в одному з елементів викликають зміни в інші;

вивчати динаміку організації (дослідження проблем організації для підготовки управлінських стратегічних рішень). На закінчення виконаного аналізу відзначимо позицію Г. Минцберга, що затверджує, що, хоча в теорії існує величезна безліч потенційних організаційних форм, у реальності тільки кілька конфігурацій пояснюють більшість типів організацій [42]. Далі розглянемо основні з них.