всі спори, які підвідомчі Суду, можна поділити на чотири наступних типи в залежності від їх суб'скпюго складу:
І) спори між країнами-учасницями;
2) спори між країна ми-учасницями і органами Євросоюзу;
3) спори між органами Євросоюзу;
4) спори між фізичними або юридичними особами та органами Євросоюзу. Проведення такого поділу є доречним, враховуючи що справам кожного типу притаманні специфічні особли-
Перший тип справ, що розглядаються Судом ЄС, - це справи за позовом Комісії, щодо порушення умов Договору про заснування Європейського Співтовариства однією з країн-члєнів. Предметом спору може бути як навмисне невиконання цих умов, так і простий адміністративний недогляд. Договір передбачає свого роду процедуру досудового вирішення спору по цій категорії справ. Так, якщо, на думку Комісії, будь-яка країна-член ухиляється від виконання умов вказаного Договору, то вона надає вмотивований висновок з цього приводу та дозволяє зацікавленій країні висловити свою точку зору. Якщо висновки Комісії залишаються без уваги, то для вирішення питання вона має право звернутись до Суду ЄС.
Ст. 227 названого Договору передбачає, що позов щодо порушення умов основних договорів може бути поданий й будь-якою країною - членом Євросоюзу. В цій, як і в попередній категорії справ, передбачено процедуру досудового врегулювання. Так, країна-член, на думку якої інший учасник Євросоюзу порушує умови цього Договору, має звернутись до Комісії, яка приймає відповідний вмотивоване рішення. Після цього зацікавленим країнам-членам дається можливість зробити свої зауваження та пропозиції. Право на позов виникає, якщо Комісія не надасть відповідного висновку протягом трьох місяців.
Якщо Суд ЄС визнає наявність порушень з боку країни-члена, то остання зобов'язана вжити необхідних заходів для виконання його рішення. Якщо ж вимоги судового рішення не будуть виконані країною-правопорушницею у встановлений строк, Комісія має право звернутись до Суду ЄС з позовом про накладення на цю країну штрафних санкцій та пені за невиконання даних вимог.
Наступним типом справ Суду ЄС є справи про контроль законності актів, прийнятих органами Євросоюзу, що визначено в ст. 230 зазначеного Договору. Предметом розгляду цієї категорії справ можуть бути лише акти, які мають обов'язкову юридичну силу. В справах проти органів Євросоюзу тісно переплетені адміністративні та конституційні повноваження Суду ЄС.
Позивачем у цій категорії справ може бути як країна - член Євросоюзу, так і Рада або Комісія. Критеріями оцінки акта є: наявність відповідної компетенції органу, який прийняв оскаржуваний акт; дотримання правил процедури при прийнятті оскаржуваного акта; дотримання норм цього Договору, а також будь-яких інших положень, що забезпечують його виконання; відсутність зловживання владою.
Особливим є те, що юридичні та фізичні особи теж наділені повноваженнями щодо оскарження будь-яких обов'язкових актів, прийнятих щодо цієї особи.
Умовно справи, по яких відповідачем виступають органи ЄС можна поділити на дві категорії.
Так, спори про визнання недійсними актів органів Євросоюзу, про що йшлося в попередньому абзаці, належать до першої категорії. Друга категорія справ стосується бездіяльності основних органів Євросоюзу та визначена в ст. 232 названого Договору. У разі, якщо на один з органів Євросоюзу (маються на увазі лише два з них - Комісія та Рада) покладено обов'язок здійснити ті чи інші дії, їх невиконання може бути кваліфіковане як порушення положень основних договорів у рамках Євросоюзу. По цих категоріях справ до Суду, у першу чергу, мають право звертатись країни-члени, а також інші органи ЄС. Але можливий і такий варіант, коли по ній категорії справ до Суду ЄС звертається юридична чи фізична особа або група осіб. У такому випадку необхідно довести, що бездіяльність відповідного органу ЄС прямо впливає на основні права та свободи такої особи чи групи осіб або порушує їх.
Наступна категорія справ, яка належить до компетенції Суду ЄС, визначена в ст. 234 вказаного Договору та включає прийняття преюдиціальних рішень щодо тлумачення норм і принципів Європейських Співтовариств та Євросоюзу, положень основних договорів Євросоюзу, а також статутів організацій, які створені на підставі рішення Ради, якщо це передбачено статутами цих організацій.Із запитом щодо тлумачення до Суду можуть звертатись як держави-члени, так і основні інституги Євросоюзу. В деяких випадках національні судові установи навіть зобов'язані звертатись до Суду ЄС з метою забезпечення одноманітності в імплементації та застосуванні норм права Євросоюзу. В результаті співпраці, яка мала місце в ході реалізації цього положення між Судом ЄС та національними судовими установами, можна із впевненістю стверджувати, що останні також виконують функції "вартового" загальноєвропейського порядку.Зазначена категорія справ становить суттєву частину діяльності Суду ЄС, і саме з цього приводу держави-члени доволі часто звертаються до нього.Саме в рамках здійснення преюдиціальної компетенції Суду ЄС було сформульовано деякі основні принципи права Євросоюзу.По справах преюдиціального характеру в залежності від предмета тлумачення можливі такі варіанти рішень. У тих випадках, коли Суд ЄС виносить рішення щодо тлумачення положень основних договорів Європейських Співтовариств, такі рішення є обов'язковими для держав-членів. У справах щодо тлумачення основних засад і загальних принципів діяльності Співтовариств у цілому Суд ЄС має до-радчу компетенцію. Але остання категорія справ виноситься на розгляд Суду ЄС лише за взаємною згодою держав-членів. Важливо, що компетенція останнього по таких справах є виключною, тобто сторони не мають права звертатись до інших установ.
