Характеристика вторинного права Європейського Союзу

Вторинні джерела також включають між інституціональні угоди, зокрема з бюджетних питань між установами ЄС. Вони можуть класифікуватис залежно від того, до кого вони спрямовані і як вони мають бути імплементовані. Регламенти (regulations - розпорядження) та директиви зобов’язують усіх членів, тоді як рішення (decisions) стосуються лише тих країн-членів (далі- КЧ), до яких вони звернені (при цьому адресатами можуть бути як країни в цілому, так і окремі фізичні або юридичні особи). Регламенти мають пряму дію, тобто вони стають частиною національного права, директиви ж потребують для вступу в силу імплементації з боку КЧ. Поза тим, КЧ, які вчасно не імплементують директиви, можуть бути покарані за рішенням Суду ЄС.

Опришко: Складовою права Євросоюзу є так зване вторинне право, яке, по-перше, не повинно суперечити нормам первинного права, закріпленим у зазначених вище установчих договорах, і, по-друге, покликане його розвивати.

Важливо зауважити, що згідно зі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства встановлюється юридична сила або відповідна юридична ієрархія актів, які видаються названими вище структурами, а це значить і норм, які в них закріплюються.

Найвищу юридичну силу має регламент. У вказаній статті закріплене положення про те, що він є актом загального характеру, обов'язковий в усіх своїх складових і підлягас прямому застосуванню в усіх державах-членах. Будучи інструментом уніфікації, регламенти здебільшого регулюють митні, торговельні, конкурентні, транспортні та сільськогосподарські відносини, що виникають між державами - членами Євросоюзу. Необхідно вказати, що вони не мають конкретного адресата, а для своєї реалізації як у цілому, так і окремих своїх норм не потребують прийняття національного правового акта. Тобто вони мають пряму дію.

Наступним правовим актом є директиви. Директива обов'язкова лише для держави-члена, якій адресована. В документі, чітко вказується на результат, який має буги досягнутий у ході поставленої мети. При цьому за національними органами державної влади зберігається свобода вибору форми та засобів, які можуть бути використані для його досягнення. Зокрема, КЧ надається можливість самим визначати вид правового акта, яким до національної правової системи мають вводитися норми конкретної директиви. Згідно зі ст. 52 названого Договору директиви приймаються для лібералізації певного виду послуг за пропозицією Комісії і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом та Європарламептом.

Важливим актом с рішення, яке обов'язкове в усіх складових для тих, кому адресоване (ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства). З цього випливає, що рішення обов'язкове для конкретного адресата і не вимагає додаткових заходів з боку органів держави-члена. Нерідко рішення має вторинний характер щодо актів, засобом реалізації яких виступає.

Насамкінець, у названій статті серед системи актів, які приймаються органами СС, визначено рекомендації та висновки (opinions and recommendations), які не є обов'язковими і можуть буги враховані державою-членом на її розсуд при вирішенні певних питань

5. Склад Європейського Союзу.

Євросоюз має три складові: Європейське Співтовариство (далі - ЄС) (раніше мало назву Європейське Економічне Співтовариство — далі ЄЕС), Європейське співтовариство з вугілля та сталі (далі - ЄСВС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (далі - Євроатом). Кожне з цих Співтовариств має власну правосуб'єктність та правову систему, витоки яких - у їх трьох установчих договорах, що, в свою чергу, базувались на нормах і принципах міжнародного права. Якщо зробити самий загальний аналіз цих договорів (Паризького 1951 р. про заснування ЄСВС, а також Римських 1957 р., які заснували ЄЕС та Євроатом), то прийдемо до висновку, що їх зміст головним чином визначає правове регулювання європейської економічної інтеграції. Звичайно, специфічні особливості мали Договори про заснування ЄСВС та Євроатому.

У 1965 у відповідності із Брюссельським договором створено єдині органи трьох співтовариств. З 1986 року ЄС-ва використовують запроваджений Радою Європи європейський прапор. Спільний гімн (ну это для интереса – аранжировка "Оды к радости" БетховенаJ).

Створення на основі Договору про Європейський Союз (Маастрихтського договору) 1992 (набув чинності 1993), Євросоюзу передбачало не лише зближення Співтовариств на базі спільного та єдиного ринку, а й вирішення питань політичного співробітництва в Європі. Таким чином, останній став підґрунтям створення на території держав-членів не лише єдиного європейського економіко-політичного комплексу, а й оборонного. Цілком зрозуміло, що норми цього установчого договору покликані перш за все здійснити правове регулювання питань економічного, політичного та іншого характеру, що виникають при багатогранному функціонуванні Євросоюзу. Варто зазначити, що нині до названого інтегрованого об'єднання входять 15 найбільш розвинутих в економічному відношенні європейських держав. І звичайно, однією з важливих організаційних основ Євросоюзу є входження до нього інших міжнародних європейських організацій, а саме ЄСВС, Євроатому та ЄС. Таким чином, право Євросоюзу в широкому його розумінні покликане визначити, головним чином, правовий статус безпосередньо цього міжнародного утворення, Європейських Співтовариств та 15 європейських держав (Австрії, Бельгії, Великої Британії, Голландії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Франції і Швеції), що входять до його складу, а також врегулювати інтеграційні процеси, що ініціюються всередині Євросоюзу. Крім того, завданням права Євросоюзу є врегулювання внутрішньоорганізаційних відносин між його суб'єктами-членами та міжнародних відносин зовнішнього характеру, тобто з іншими міжнародними організаціями, державами, які не є членами Євросоюзу.

6. Структура договору про Європейський Союз від 7 лютого 1992 року.

Консолідований текст Договору про Європейський Союз (Маастріхт) складається із преамбули та восьми розділів.

І. "Загальні положення" (закріплені головні цілі та принципи побудови Європейського Союзу, визначені його інституційні установи).

II. "Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського економічного співтовариства з метою заснування Європейського Співтовариства" (містить норми, які уточнюють основні напрямки діяльності ЄЄ, регулюють питання громадянства Євросоюзу, спільної економічної та валютної політики його членів та ряд інших).

III. "Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі"

IV. "Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії"

V. "Положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки"

VI "Положення про співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах"

VII "Положення про тіснішу співпрацю" (останні визначають практично нові напрямки європейської інтеграції).

VIII "Заключні положення".

Договір про Європейський Союз має додаткові 10 протоколів (Протокол про Статут Європейського валютного інституту, Протокол про Економічний та соціальний комітет і Комітет регіонів та ін.) та 8 декларацій (Декларація про громадянство держави -члена, Декларація про Європейський фонд розвитку, Декларація про роль національних парламентів у Європейському Союзі та ін.)

7. Особливість Маастрихтського договору стосовно про Європейські співтовариства.

Особливістю Маастрихтського договору є те, що він зберіг у повному обсязі чинність договорів про заснування Євроеконсоюзу, ЄСВС та Євроатому, що досить важливо з точки зору уникання можливого дублювання та колізій, а отже, зберіг і правосуб'єктність Європейських Співтовариств, що входять до складу Європейського Союзу. Разом з тим важливо зазначити, що цей Договір нечітко окреслив правосуб'єктність Євросоюзу, за винятком питань, що стосуються загальної зовнішньої політики і загальної політики безпеки, внутрішніх справ та правосуддя.

Відповідна система правових норм закріплена в установчих договорах щодо створення ЄЕС, ЄСВС, Євроатому і є своєрідною підсистемою первинного права Євросоюзу.

Договір про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі – воно припиняє існування 23 липня 2002 р. Тоді ж його законодавча база повністю інтегрується з правом ЄС.

+ вопросы 5, 6 (основная мысль – он объединил все три Сообщества в единое целое – Евросоюз)

8. Співвідношення Права Європейського Союзу із національно-правовими системами держав-членів.

В ієрархії права, що функціонує на території держав - членів Євросоюзу, право цього інтеграційного об'єднання мас пріоритет щодо національного права та найвищу юридичну силу і реалізується шляхом прямої дії. Це однозначно свідчить про те, що дсржави-члени добровільно, на невизначений термін обмежили свої суверенні права, а відповідно, і імунітет, насамперед в економічній сфері. Фактично вони відмовилися від забезпечення національного контролю за найважливішими секторами економіки і дозволили наднаціональним структурам здійснювати їх повноваження на своїй території.

Як відомо, побудова правового поля Євросоюзу, яка почалася після набрання чинності Договором про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, значно активізувалася з підписанням державами-членами Договору про заснування Європейського Співтовариства. Нова правова система, що при цьому виникла, стала складовою правових систем країн-членів, які погодилися на запровадження обов'язкового для них та їх громадян правопорядку. Нормативно-правові акти ЄЕС, по суті, стали частиною національних законодавств, їх юридичну силу не можна змінювати за бажанням держав-членів, які вправі діяти па свій розсуд лише у випадках, коли це прямо передбачено законодавчими актами ЄЕС. З цього приводу Суд Європейського Співтовариства (далі - Суд ЄС) наголосив, що у відповідності зі ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства постанови останнього є обов'язковими для виконання та є актами прямої дії на території країн-членів.

Право Свросоюзу має однакову дію в усіх державах-членах. Останньою інстанцією, що має вирішувати спори між державами-членами з питань застосування права Євросоюзу, є Суд ЄС, юрисдикція якого розповсюджується на всі держави-члени.

При виникненні колізій між національним правом і правом Євросоюзу застосовується останнє. Враховуючи, що право Євросоюзу має пряму дію, Суд ЄС має повноваження останньої інстанції стосовно визначення його дійсності та тлумачення.

Примусове застосування права Євросоюзу забезпечується державами-членами, юридичними та фізичними особами в національних судах і Комісією Євросоюзу в Суді ЄС. Юридичні та фізичні особи, права яких порушені, мають можливість використовувати засоби судового захисту, що надаються національними судами, з метою реалізації вказаних прав. При цьому для захисту своїх прав вони можуть посилатися на право Євросоюзу. Комісія (а також будь-яка держава - член Євросоюзу) можуть подати позов до Суду ЄС проти держави-члена, що порушила право Євросоюзу.

Співвідношення права Євросоюзу та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах:

принцип верховенства права Євросоюзу щодо національного права держав-членів (норми права Євросоюзу мають пріоритетну юридичну силу стосовно норм національного права держав-членів, у випадку колізії норм права Євросоюзу та національного права застосовуються норми права Євросоюзу).

принцип прямої дії права Свросоюзу (полягає у безпосередньому і обов'язковому застосуванні нормативно-правових актів Європейських Співтовариств владними органами та судами держав-членів незалежно від їх згоди та умов, що встановлюються державами-члснами. Практика Суду ЄС базується па тому, що у випадку прямої дії норми права Євросоюзу, вона надає юридичним та фізичним особам права, які повинні захищатися національними судами. Норма маэ бути юоидично чинною, чыткою ы однозначною).

принцип інтеграції (полягає в імплементації норм права Європейських Співтовариств у національні системи права всіх держав-членів. У результаті вони стають інтегральною складовою цих систем. Основною умовою європейської інтеграції є інкорпорація директив Європейських Співтовариств у національне законодавство. Істотною умовою ефективного функціонування ЄС с забезпечення застосування законодавства цих Співтовариств з тією ж ефективністю, з якою застосовується їх національне законодавство).

принцип юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають па основі права Євросоюзу (полягає в імперативній обов'язковості для всіх національних судових органів та судових установ Європейських співтовариств забезпечити застосування права останніх та ефективний захист прав та інтересів, що виникають на його основі).

9. Галузева система права Європейського Союзу.

Аналізуючи систему права Євросоюзу, можна по-різному розглядати її побудову. Вище вона розглядалась з точки зору її поділу на первинне і вторинне право, яке можна диференціювати як в рамках кожного з Європейських Співтовариств, так і в рамках Євросоюзу в цілому.

Систему зазначеного права розглядають і з точки зору її галузевого поділу, виділяючи на основі цього критерію інституціональне право (яке нагадує конституційне право), економічне і торгове право, правове регулювання внутрішнього ринку, митне право, право конкуренції, податкове право, банківське право, інвестиційне право, соціальне право, право охорони навколишнього середовища тощо.

В межах галузей права Євросоюзу можна виділити групи правових норм, які регулюють однорідні відносини, які можна об'єднати в певні правові інститути. Так, у межах правового регулювання внугрішнього ринку Євросоюзу виділяють такі інститути, як вільний рух людей, свобода пересування товарів, здійснення робіт і надання послуг, вільний рух капіталів та ін.

Згідно з установчими договорами Євросоюзу гармонізація його права з національними правовими системами досягається не примусовим узгодженням відповідних правових норм, а шляхом добровільної відмови держав-членів від частини своїх повноважень, пов'язаної з економічною та політичною доцільністю. Внаслідок такого підходу відбувається розумний розподіл законодавчих повноважень і відповідальності між національними та наддержавними структурами.

При цьому враховується той факт, що більшість сфер, насамперед торгівля, захист довкілля та соціальна політика, дійсно потребують наднаціонального регулювання, але в той же час існують такі сфери, для яких цілком достатньо внутрішньо-національного, регіонального або місцевого врегулювання. Тому право Євросоюзу фактично заперечує необхідність гармонізації національних законодавств у таких сферах, як освіта, професійна підготовка, культура та охорона здоров'я. Тут більше потрібні координація та зміцнення економічної та фінансової політики держав-членів за умови відповідальності Центрального банку Європи за монетарну політику в рамках ЄС.

10. Поняття права Європейського Союзу.

Право Євросоюзу - це система норм і принципів, що регулюють інтеграційні правовідносини в межах функціонування Європейських Співтовариств і Євросоюзу в цілому.

Загалом, право Євросоюзу поступово набирає певних рис правової системи федеративної держави. На тлі постійного розширення сфер правового регулювання, що здійснюється за допомогою правового поля Євросоюзу, зменшується обсяг юрисдикції кожної з держав-членів. Це викликає занепокоєння з боку останніх, активізуються дискусії щодо повноважень даного інтеграційного об'єднання. Адже значне розширення кількості держав - членів Євросоюзу істотно зменшить вплив кожної країни на процес прийнятгя рішень, мінімізує її шанси щодо застосування права вето для їх блокування з метою захисту своїх національних інтересів.

Структура: 1) первинне і вторинне; 2) за галузями

Право Євросоюзу в широкому його розумінні покликане визначити, головним чином, правовий статус безпосередньо цього міжнародного утворення, Європейських Співтовариств та 15 європейських держав, що входять до його складу, а також врегулювати інтеграційні процеси, що ініціюються всередині Євросоюзу. Крім того, завданням права Євросоюзу є врегулювання внутрішньоорганізаційних відносин між його суб'єктами-членами та міжнародних відносин зовнішнього характеру, тобто з іншими міжнародними організаціями, державами, які не є членами Євросоюзу.

11. Загальна характеристика організації з питань безпеки та співробітництва у Європі.

1. Цели организации

ОБСЕ является региональным форумом для проведения диалога, переговоров и сотрудничества, на котором ведется обсуждение широкого круга вопросов и в задачи которого входит: консолидация общих ценностей, построение гражданского общества, защита прав человека; содействие улучшению отношений между европейскими государствами; предотвращение локальных конфликтов и мирное разрешение споров, урегулирование кризисов, проведение переговоров по контролю над вооружениями; превентивная дипломатия, устранение реальных и предполагаемых угроз безопасности и предотвращение возникновения новых линий размежевания путем содействия созданию системы безопасности, основанной на сотрудничестве; содействие экономическому и социальному прогрессу в странах-участницах.

На Будапештской встрече глав государств и правительств (5-6 декабря 1994 года) ОБСЕ была объявлена одним из главных инструментов в деле раннего предупреждения, предотвращения конфликтов и регулирования кризисов в регионе ОБСЕ.

2. Органы и институты ОБСЕ

Для успешного функционирования ОБСЕ была разработана разветвленная организационная структура, включающая в себя следующие элементы: Встречи глав государств и правительств; Конференции по обзору; Совет министров; Парламентская Ассамблея; Руководящий совет; Постоянный совет; Форум по сотрудничеству в области безопасности; Действующий Председатель; Тройка Председателей; Генеральный секретарь ОБСЕ; Секретариат ОБСЕ; Верховный комиссар по делам национальных меньшинств; Бюро по демократическим институтам и правам человека; Миссии ОБСЕ; Миссии по поддержке санкций. Помимо вышеперечисленного, государствами-участниками были также созданы: Суд по примирению и арбитражу; Совместная консультативная группа; Консультативная комиссия по открытому небу.

3. Принципы принятия решений ОБСЕ

Демократический характер деятельности ОБСЕ обеспечивается наличием двух основных принципов: государства участвуют в работе организации на условиях суверенности и полного равенства; решения принимаются на основе консенсуса. На Пражской встрече СМИД (январь 1992 г.) было решено использовать формулу "консенсус минус один", в случае явного нарушения государством взятых на себя обязательств. В подобной ситуации действия могут предприниматься без согласия соответствующего государства. В 1992 г. был также принят принцип "консенсус минус два" при процедуре директивного примирения. Кроме того ряд институтов ОБСЕ, в том числе Действующий председатель, имеют право принимать оперативные действия без соблюдения правила консенсуса.

4. Юридическая сила актов ОБСЕ

Начатый в Хельсинки процесс и принимаемые в его рамках решения имели преимущественно политический, а не юридический характер. Учредительными документами СБСЕ/ОБСЕ являются Заключительный акт (Хельсинки, 1975 г.), "Хартия для новой Европы" и Дополнительный документ к Хартии (Париж, 1990 г.), Декларация "Вызов времени перемен" и пакет решений по структуре и основным направлениям деятельности СБСЕ (Хельсинки, 1992 г.), Декларация "На пути к подлинному партнерству в новую эпоху" и пакет документов Будапештской встречи (Будапешт, 1994 г.).

12. Загальна характеристика Ради Європи як міжнародної організації.

СОВЕТ ЕВРОПЫ — первая европейская межправительственная организация, созданная после второй мировой войны. Его Устав был подписан и ратифицирован в 1949 г. Целями С.Е. являются обеспечение все более тесных связей между государствами-членами для защиты и реализации их идеалов и принципов, содействие превращению Европы в демократическое и безопасное пространство, защита и укрепление плюралистической демократии и прав человека, развитие и укрепление европейского самосознания для формирования европейской культурной идентичности. На 1 мая 1996 г. в С.Е. входило 36 государств-членов. Условиями приема в С.Е. являются гарантия свободы выражения мнения, особенно свобода средств массовой информации, защита национальных меньшинств, соблюдение основ международного права, а также обязательство подписать Европейскую конвенцию по правам человека и признать всю совокупность ее контрольных механизмов.

Структуру С.Е. образуют:

1. Комитет министров;

2. Парламентская ассамблея;

3. Совещания отраслевых министров;

4. Секретариат.

Комитет министров, состоящий из министров иностранных дел государств-членов, является высшим органом Совета Европы. Он принимает решения по поводу программы работы Совета Европы, рекомендаций Парламентской ассамблеи, предложений различных межправительственных специализированных комитетов и совещаний отраслевых министров, принимает бюджет С.Е. и назначает членов Европейской комиссии по правам человека. Парламентская ассамблея (четыре сессии в год) состоит из депутатов и их заместителей, избираемых из числа членов национальных парламентов. Количество представителей от каждой страны (от 2 до 18) зависит от численности ее населения. Организуя совещания отраслевых министров (совещания министров юстиции, культуры, окружающей среды и др.), С. Е. стремится активизировать диалог в межгосударственной сфере. Секретариат возглавляет избираемый на пять лет генеральный секретарь, которому помогает заместитель. Генеральный секретарь отвечает за деятельность секретариата перед Комитетом министров и предоставляет необходимые административные услуги Консультативной ассамблее.

Деятельность С.Е. охватывает практически все аспекты жизни европейского общества, за исключением вопросов обороны, а именно: права человека, юридическое сотрудничество, социально-экономические вопросы, молодежь, здравоохранение, спорт, образование, культура, исторические архитектурные памятники, охрана окружающей среды, средства массовой информации, деятельность местных и региональных структур. Европейская конвенция по правам человека 1950 г. призвана с помощью Европейской комиссии по правам человека и Европейского суда по правам человека (Страсбург) охранять неотъемлемые индивидуальные права гражданина и обязывать государства гарантировать соблюдение этих прав. Фонд социального развития (1956 г.) помогает государствам-членам при решении проблем, возникающих в связи с перенаселенностью отдельных регионов Европы из-за потоков беженцев. Экономическое и социальное развитие последних лет расширило сферу деятельности фонда. Официальными языками С.Е. являются английский и французский; немецкий и итальянский — рабочие языки Парламентской ассамблеи.

13. Організація Північноатлантичного договору. (НАТО)

ОРГАНИЗАЦИЯ СЕВЕРОАТЛАНТИЧЕСКОГО ДОГОВОРА (НАТО) - была создана на основе подписанного в Вашингтоне 4 апреля 1949 соглашения. Договор бессрочный, однако предусматривается возможность выхода из него любого участника по истечении 20-летнего срока и спустя год после его заявления о денонсации договора.

Высший орган НАТО — Северо-атлантический совет, который состоит из представителей всех государств-членов в ранге послов и проводит свои заседания не реже одного раза в неделю под председательством Генерального секретаря НАТО. Северо-атлантический совет проводит также свои встречи как на уровне министров иностранных дел, так и глав государств и правительств, однако формально эти встречи имеют такой же статус, как и еженедельные. Решения совета принимаются единогласно. Высшим органом военной организации блока с декабря 1966 г. стал Комитет военного планирования, который собирается дважды в год на свои сессии на уровне министров обороны, хотя формально и состоит из постоянных представителей. К основным органам НАТО относится также Группа ядерного планирования, проводящая свои заседания обычно дважды в год на уровне министров обороны. Одним из важных органов НАТО является Военный комитет, состоящий из начальников генеральных штабов стран — членов НАТО и гражданского представителя Исландии, не имеющей вооруженных сил, и собирающийся не реже двух раз в год на свои заседания. Военный комитет имеет в своем подчинении командование 2 зон: Европы и Атлантики. Верховное главное командование в Европе возглавляется верховным главнокомандующим (всегда — американским генералом). В его подчинении находятся главные командования на 3 европейских театрах военных действий: Североевропейском, Центрально-европейском и Южно-европейском. Официальные языки НАТО — английский и французский. Штаб-квартира совета НАТО находится в Брюсселе (Бельгия).

14. Західно - Європейський Союз як міжнародна структура.

Західноєвропейський союз, який створено у 1954 р., працює над вирішенням проблем, що постають перед Європою у галузі оборони та безпеки бере участь у заходах Ради Безпеки ООН, ОБСЄ та НАТО з метою запобігання конфліктам і підтримання миру в регіоні. Нині до його складу входять 10 держав-членів (усі вони є водночас членами НАТО та Євросоюзу), 3 асоційованих членів (с членами НАТО, але не входять до Євросоюзу), 9 асоційованих партнерів (не є членами ні НАТО, ні Євросоюзу), а також держави-спостерігачі (члени НАТО або Євросоюзу).

Правову систему цієї міжнародної організації становлять Брюссельський договір 1948 р. про співпрацю у економічній, соціальній і культурній галузях та колективну оборону, нормативно-правові акти "Платформа щодо європейських інтересів у галузі безпеки" 1987 р., Петерсберзька декларація 1992 р., Кірхберзька декларація 1994 р., Нордвіцька декларація 1994 р. та ін.

ЗАПАДНОЕВРОПЕЙСКИЙ СОЮЗ - учрежден согласно Парижским соглашениям (подписаны в 1954 г., ратифицированы в 1955 г.), которые внесли изменения в Брюссельский договор об экономическом, социальном и культурном сотрудничестве и коллективной самообороне между Бельгией, Великобританией, Люксембургом, Нидерландами и Францией (1948 г.). Эти изменения позволили присоединиться к Брюссельскому пакту Германии и Италии. Целями ЗЕС являются: оказание в соответствии в Уставом ООН военной и другой взаимопомощи как в поддержании международного мира и безопасности, так и в противодействии любой агрессивной политике; содействие единству Европы; тесное сотрудничество с НАТО и Европейским Союзом; укрепление и обеспечение демократии, личной и политической свободы, конституционных традиций, уважения закона; укрепление экономических, социальных и культурных связей между государствами-членами.

Структуру ЗЕС составляют:

1.Совет Западноевропейского Союза;

2. Постоянный совет и Рабочая группа Совета;

3. Начальники штабов;

4. Штаб по планированию;

5. Рабочие группы: специальная рабочая группа, группа представителей министерств обороны;

6. Ассамблея ЗЕС;

7. Секретариат.

15. Поняття європейського права + 16. Співвідношення європейського права та права Європейського Союзу.

Правові системи згаданих та інших міжнародних організацій Європи істотно впливають на розвиток права Євросоюзу, своєрідним чином "пронизують" та доповнюють його зміст.

У МД[1] є положення, відповідно до якого Співтовариство зобов'язане встановити "все необхідне для співробітництва з Радою Європи" (ст.303). Питання співробітництва з цією міжнародною організацією в галузі культури та освіти розглядаються в стаїтях 149 та 151. Згідно з положеннями цього Договору Співтовариство має розглядати соціальні права в тому вигляді, в якому вони викладені в Європейській соціальній хартії 1961 р.

У преамбулі МД також продекларована відданість цього інтегрованого об'єднання основним соціальним правам, що викладені у Європейській соціальній хартії. Конвенція Ради Європи про захист прав та основних свобод людини була повністю інкорпорована до правової системи Євросоюзу. Тільки у 2000 р. на ЇЇ основі була прийнята Хартія основних прав Європейського Союзу.

Право Євросоюзу передбачає розбудову європейських збройних сил, використовуючи для цього можливості Західноєвропейського союзу. Межі втручання Євросоюзу у внутрішні справи Західноєвропейського союзу фактично визначаються Європейською Радою.

В Договорі про заснування Європейського Співтовариства є положення щодо необхідності встановлення тісного співробітництва з Організацією економічного співробітництва і розвитку, розробки необхідних для цього правових засад (ст.304).

ð правові системи Євросоюзу та європейських міжнародних організацій у цілому мають узгоджене спільне правове поле, яке сприяє їх співробітництву при вирішенні інтеграційних проблем у Європі. Саме тому ці системи можна розглядати як невід'ємні складові єдиного європейського права, частиною і ядром якого поступово стає право Євросоюзу. Це пояснюється тим, що в ньому акумулюються і консолідуються норми та принципи, які регулюють діяльність згаданих європейських міжнародних організацій.

Отже, під європейським правом необхідно рочумітн систему норм і принципів, які регулюють міжнародно-правову діяльність європейських міжнародних організацій та міжнародних об'єднань.

Проте в ряді випадків термін "європейське право" використовується для визначення сукупності національних правових систем європейських держав. Такий "арифметичний" підхід, з нашої (Опришко) точки зору, неправильний у зв'язку з тим, що європейське право є відповідним регіональним еквівалентом права міжнародного. Якщо навіть враховувати таку категорію, як імунітет держави і міжнародної організації, то не можна сказати, що сукупність національних правових систем становить європейське право.

Термін "європейське право" також розглядається у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні він означає сукупність правових систем європейських міжнародних організацій (Опришко прихильник).

Поняття "європейське право" у вузькому розумінні - це право Європейських Співтовариств, доповнене певною мірою нормами та принципами, що регулюють діяльність всього Євросоюзу.

17. Право Європейського Союзу в системі міжнародного права.

Під міжнародним правом розуміють систему принципів та норм, що регулюють відносини між державами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами міжнародного права. Структура Євросоюзу містить три основних суб'єкти міжнародного права - міжнародні організації (Європейський Союз і Європейські Співтовариства) і держави як складові цих міжнародних утворень. А це значить, що відносини, в які вони можуть вступати з іншими міжнародними організаціями, третіми державами, підлягають регулюванню за допомогою норм міжнародного права.

Водночас правова система і Євросоюзу в цілому, і Європейських Співтовариств як його складових, будувалась з урахуванням норм і принципів міжнародного права, його примату над правом Європейських Співтовариств (?). Проте, якщо одним із загальних принципів міжнародного права є суверенітет держави, то у праві Євросоюзу на перший план виступає пріоритет цього об'єднання. Право ЄС є своєрідним поєднанням елементів правової системи, характерної, з одного боку, для міжнародної організації (коли йде мова про Європейські Співтовариства), а з іншого — для держави. А виходячи з того, що головна функція зазначеного права полягає у регулюванні процесів європейської інтеграції, його за суттю можна вважати інтеграційним правом.

Відносини ЄС та держав-членів ЄС з третіми країнами або МОРГ ð питання м/н права. Згідно з установчими договорами Європейські Співтовариства користуються певною міжнародною правосуб’єктністю. Так, вони мають право вести переговори та укладати міжнародні договори і угоди з третіми державами як двостороннього, так і багатостороннього характеру, співробітничати з міжнародними організаціями як їх члени або не будучи ними. Вони також вправі підтримувати дипломатичні відносини з третіми державами та міжнародними організаціями.

Міжнародні договори, учасниками яких є Європейські Співтовариства, стають частиною системи європейського права.

Важливе значення має питання щодо долі міжнародних зобов'язань держав-членів, взятих ними ще до їх вступу до Європейських Співтовариств та Євросоюзу ð див. питання 18. "Змішані договори" ð див. питання 19.

Певні труднощі можуть бути з міжнародними угодами, які укладаються державами-членами, але правові наслідки яких можуть зачіпати інтереси СС. Щодо можливості прийняття такого роду договорів, то ст.10 МД зобов'язує держави-члени угримуватись від будь-яких, що можуть поставити під загрозу досягнення цілей СС.

Якщо лише частина членів Євросоюзу бере участь у міжнародній організації або конференції, вони зобов'язані презентувати та захищати спільні інтереси членів цього об'єднання.У такому разі спільна позиція держав-членів у міжнародній організації викладається представником держави, що головує в Раді.

Незважаючи па розвиток правової системи Свросоюзу, намагання автономного регулювання відносин у межах цього міжнародного об'єднання, зазначена система має певні правові прогалини, що зумовлює використання норм і принципів міжнародного права (так, Суд СС неодноразово визнавав застосування в рамках прана Європейських Співтовариств положень міжнародних договорів про захист прав людини, в яких беруть участь або до яких приєднались держави - члени цих Співтовариств).

18. Правові наслідки угод держав-членів, укладених до їх вступу до Європейських співтовариств та Європейського Союзу.

Важливе значення при з'ясуванні проблеми співвідношення права Свросоюзу і міжнародного прана має питання щодо долі міжнародних зобов'язань держав-члснів, взятих ними ще до їх вступу до Європейських Співтовариств та Свросоюзу.

Ст. 307 Договору про заснування Європейського Співтовариства: права і обов'язки, які випливають із договорів, прийнятих до 1 січня 1958 р., а для нових членів Співдружності - до дати їх вступу, між однією або декількома державами-членами, з одного боку, з однією або декількома третіми державами - з іншого, не регламентуються положеннями чинного Договору. В зв'язку з цим міжнародні зобов'язання, взяті на себе державами до їх вступу до Євросоюзу, зберігають чинність і мають використовуватись, що повністю відповідає одному із загальних принципів міжнародного права (pacta sunt servanda).

Одночасно па практиці можуть виникнути ситуації, за яких положення раніше прийнятого міжнародного договору може бути несумісним з положеннями права Співтовариства. В таких випадках, які названо у ч. 2 згаданої статті Договору про заснування Європейського Співтовариства, держави-члени повинні вжити всіх необхідних заходів для усунення неузгодженостей, що виникли. У цьому разі держави-члени надають одна одній допомогу щодо цього, а у певних випадках виробляють спільну позицію.

Неодноразові рішення Суду СС підтверджують, що загальний принцип міжнародного права, а саме "договори повинні виконуватись" (у Опришко – "використовуватись" (!!!)) у межах права Європейського Союзу, має дотримуватись. Крім того, Суд також підтвердив обов'язковість для Європейських Співтовариств резолюцій, винесених інститутами, створеними на основі договорів про асоціації, в яких ці Співтовариства є однією із сторін (за умови, що установчі акти згаданих асоціацій передбачають таку обов'язковість).

Характеристика складу Європейського парламенту.

Щодо кількісного складу Європарламенту, що у 1994 р. у ньому було 518 осіб. Основним принципом поділу місць у цьому органі є, перш за все, пропорційне представництво В залежності від кількості населення. Число мандатів, закріплених за кожною країною, фіксується в установчому акті і переглядається тоді, коли відбувається розширення Євросоюзу чи істотно змінюється чисельність населення.

Наприклад, об'єднання Східної та Західної Німеччини у 1991 р. призвело до суттєвого збільшення населення. Це стало причиною зростання чисельного представництва цієї країни в Європарламенті. У 1995 р. було запроваджено нові місця для країн, які приєднались до Євросоюзу, - Австрії, Фінляндії та Швеції.

Нинішній розподіл місць в Європарламенті виглядає наступним чином: Австрія - 20, Бельгія - 25, Велика Британія - 87, Греція - 25, Данія - 16, Ірландія - 15, Іспанія - 64, Італія - 87, Люксембург - 6, Нідерланди -31, Німеччина - 99, Португалія - 25, Фінляндія - 16, Франція - 87, Швеція - 21 місце. Загальна кількість місць -624.

Як видно з наведених даних, найбільшу кількість місць має Німеччина - 99. Велика Британія, Італія та Франція мають по 87 місць. Цікаво, що місця Великої Британії поділені в такій пропорції: 71 місце - Англія, 8 -Шотландія, 6 - Уельс, 3 - Північна Ірландія.

Безперечно, тенденція до розширення кількості країн - членів Євросоюзу, яка спостерігається нині, призведе до того, що норми їх представництва зменшуватимуться.

Відповідно до положень п. З ст.190 Договору про заснування Європейського Співтовариства члени Європарламенту обираються на п'ять років. При цьому слід звернути увагу на те, що положення п. 2 ст.19 цього ж Договору дозволяють громадянину Євросоюзу, який постійно проживає в одній з країн-членів та не є її громадянином, реалізувати право висувати свою кандидатуру та брати участь у виборах членів Європарламенту на тих же умовах, що існують для громадян цієї країни.

19. Характеристика “змішаних” міжнародних угод, які укладаються з третіми державами та міжнародними організаціями.

Самостійну категорію міжнародних договорів становлять так звані "змішані". Вони охоплюють відносини у сфері компетенції як Співтовариства, так і його держав-членів. До числа таких договорів можна, наприклад, віднести Угоду про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною (далі - УПС), підписану 16 червня 1994 р. Вона започаткувала партнерство між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, з одного боку, та Україною - з іншого.

Особливістю названих договорів є те, що їх стороною у відносинах з третіми державами або міжнародними організаціями є як Європейські Співтовариства, так і дсржави-члени. Для того, щоб такі договори набули чинності, необхідні не лише згода Ради, а й їх ратифікація всіма державами-членами. Враховуючи складність та тривалість вказаної процедури, установчі нормативно-правові акти ЄС передбачають можливість дострокового введення таких договорів у дію на основі рішення Ради (але в межах виключної компетенції Європейських Співтовариств). Зазначене рішення виноситься Радою па основі кваліфікованої більшості голосів за рекомендацією Комісії. Так, 1 червня 1995 р. між Україною та Євро-союзом була підписана Тимчасова угода, яка містила більшість положень УПС.

Норми та принципи, закріплені в зазначених категоріях міжнародних договорів, є невід'ємною частиною права ЄС. Слід також наголосити, що цим договорам відводяться роль і місце, властиві державам з моністичною системою, відповідно до якої міжнародне і внутрішньодержавне, національне право є частинами загальної, єдиної системи права. В даному випадку для інкорпорації в правову систему Євросоюзу міжнародних угод такого роду не вимагається прийняття будь-яких спеціальних актів. У ієрархії даної системи вони займають місце безпосередньо за установчими договорами, а їх положення мають пряму дію. Навіть застосування судом таких угод не вимагас прийняття будь-яких додаткових нормативно-правових актів.

Складнощі викликають "змішані" договори (такі, що укладаються Співтовариством та державами-членами спільно). Для таких договорів характерним є те, що їх предмет частково належить до компетенції Співтовариства, а частково - до компетенції держав-членів. У цьому разі договір є обов'язковим для Співтовариства лише в частині, що належить до його виключної компетенції. Однак без рішення суду неможливо бути впевненим, які його частини є обов'язковими для Співтовариства і, відповідно, становлять частину правової системи останнього.