Існує безліч різноманітних підходів, теоретичних конфігурацій, які пропонують інструментарій пізнання глобальних проблем, розкривають їх зміст і, відповідно, презентують певні часові орієнтири глобалізації. Узагальнення їх дає змогу виділити чотири базових концепції, що віддзеркалюють історичні кордони цього феномену:
- Концепція глобалізації як зміни форм історичного процесу (концепція «архаїчної глобалізації»).
- Концепція глобалізації як сучасного економічного феномену.
- Концепція протоглобалістів.
- Концепція глобалізації як деякої позачасової властивості, що іманентно притаманна світовому суспільству (концепція Е. Азроянца).
Перша концепція має найбільш широкого визнання в працях Р. Робертсона, М. Уотерса, Г. Терборна, Ф. Броделя, Л. Туроу, А. Маслоу, Г. Дилигенського, Ю. Красіна, Ю. Пахомова та інших.
Так Р. Робертсон і М. Уотерс вважають, що глобалізація є тривалим історичним процесом, і її початок відносять до рубежу XV—XVI ст., а Г. Терборн виділяє в історії принаймні шість хвиль глобалізації, найраннішою з яких він вважає експансію світових релігій у III—VII ст. н. е.
Найбільш послідовними прибічниками другої концепції є такі вчені: західні — К. Омае, Т. Левітт, Ф. Фукуяма, російські — А. Вебер, А. Неклесса, В. Кузнєцов, В. Ядов, і вітчизняні — Д. Лук’яненко, О. Білорус, А. Гальчинський, А. Геєць та інші. Вони піддають критиці концепцію «архаїчної глобалізації», вважаючи виділення її форм у минулому явним анахронізмом, пояснюючи його появу тим, що контингентний зсув світової економіки покликав до життя не тільки наслідки, але, як це не дивно, власні передумови.
Третю концепцію необхідно розглядати в контексті попередньої. За цією концепцією пропонується виділяти два етапи глобалізації — протоглобальний і сучасний — етап ліберальної глобалізації.
Не суперечить цьому підходу і класифікація ОЕСР, за якою пропонується розрізняти три етапи процесу глобалізації:
― інтернаціоналізація (починаючи з середини XIX ст.), що відповідає розвитку експортних потоків (протоглобальна фаза світового розвитку);
― транснаціоналізація (особливо з початку 1945 р.), яка пов’язана зі стрімким зростанням потоків ПЗІ;
― глобалізація (починаючи з 1980-х рр.).
Ототожнюючи глобалізацію з розвитком міжнародних торговельно-економічних зв’язків, зі зростанням фінансової взаємозалежності національних господарств, деякі дослідники дійшли висновку, що з 70-х р. XIX ст. до 1913 р. (початок протоглобальної стадії) ступінь економічної взаємозалежності індустріальних країн за багатьма з цих параметрів був не нижчим, аніж наприкінці XX століття.
На протоглобальному етапі, вважають прибічники третьої концепції, світ вступив до активної фази взаємозближення на основі активізації розвитку торговельних і інвестиційних відносин у глобальному масштабі завдяки новітнім досягненням науки і техніки.
Четверта концепція «глобалізації як деякої позачасової властивості, що іманентно притаманна світовому суспільству» обґрунтована в термінах філософської науки в працях та доповідях російських вчених Е. Азроянца та М. Чешкова.
Головним завданням власної концепції Е. Азроянц вважає зближення трьох попередніх. У них він вбачає дві ключові розбіжності: одна — у визначенні часових параметрів глобалізації, друга — в трактовці самого поняття, яке може розумітися або як тенденція, або як наслідок (продукт) ряду тенденцій.
Історичний процес, який можна представити як розвиток соціальної системи, спрямований на досягнення межової її цілісності. Саме таку цільову функцію історичного процесу російський вчений і пропонує назвати глобалізацією. Антиномічність історичного процесу може бути представлена двома класами — тенденціями інтеграційного характеру і тенденціями дезінтеграційними. Ці два класи тенденцій можна уявити наступним чином:
Інтеграція: транснаціоналізація; регіоналізація; імперіалізація; націоналізація; етносоціалізація. Дезінтеграція: етносуверінізація; реставрація; асоціалізація; міграція.
