Виробники туристських послуг
Туристичне посередництво
Ира Масюк 31.32.33.34.36.37
Статут ВТО
Датою «народження» ВТО вважають 2 січня 1975 року: (цього дня набули чинності її статутні норми і правила. ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного у 1925 році Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).Статут ВТО— це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, офіційні туристські організації яких були членами МСОТО.Цілі та завдання. Згідно з п. 1 ст. З Статуту, основна мета ВТО — «сприяти розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії».
Напрями діяльності ВТО:
• співробітництво з метою розвитку туризму — рекомендації і допомога урядам з широкого кола питань, що стосуються туризму, у тому числі генеральні плани і техніко-економічні обґрунтування, визначення потреби в інвестиціях і передачі технологій, а також маркетинг і просування туризму;
• розвиток людських ресурсів — базова структура для організації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму, короткострокові та заочні курси, а також розширена мережа центрів освіти і професійної підготовки ВТО;
• довкілля — ВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку туризму і вживанню практичних заходів для розв'язання екологічних проблем;
• якість розвитку туризму — ВТО працює над усуненням бар'єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристськими послугами, а також вживає заходів з охорони здоров'я туристів та їхньої безпеки;
• статистика, економічний аналіз і дослідження ринку — ВТО є основним центром збору, аналізу і поширення даних з туризму з понад 180 країн і територій. ВТО постійно спостерігає й аналізує тенденції розвитку туризму в світі;
• комунікації і документація — відділ ВТО по зв'язках з пресою і комунікаціях діє як видавничий підрозділ. У центрі документації ВТО зосереджена значна кількість джерел інформації і різноманітних даних у галузі туризму.
Офіційні мови ВТО — англійська, іспанська, російська і французька. Виправлення до Статуту ВТО про визнання арабської офіційною мовою організації, схвалені на третій сесії генеральної асамблеї 1979 року, досі не набули чинності, оскільки їх не підтримала більшість дійсних членів організації.
№51 Манільська декларація
Всесвітня конференція з туризму, що проходила в Манілі (Філіппіни) з 27 вересня по 10 жовтня 1980 при участі 107 делегацій держав і 91 делегації спостерігачів, скликана Всесвітньою туристською організацією з метою з'ясування реальної сутності туризму в усіх його аспектах і тієї ролі. Керуючись вищевикладеним, проголосити наступне:
1. Туризм розуміється як діяльність, що має важливе значення в житті народів з безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держав та їх міжнародних відносин. Розвиток туризму пов'язано з соціально-економічним розвитком націй і залежить від доступу людини до активного відпочинку та відпуску та її свободи подорожей в рамках вільного часу і дозвілля, глибокий гуманітарний характер яких він підкреслює. Саме існування туризму та його розвиток повністю залежать від забезпечення міцного миру, у зміцнення якого він покликаний внести свій вклад.
2. Перебуваючи на порозі 21 -го століття і передбачаючи проблеми, які можуть виникнути перед людством, представляється своєчасним і необхідним проаналізувати туризм як явище з урахуванням тих масштабів, які він придбав з тих пір, як надання трудящим права на щорічну оплачувану відпустку вивело його з виду діяльності, доступною обмеженому колу обраних, у ширший вид діяльності, що є складовою частиною соціально - економічного життя.
3. У результаті прагнення людей до туризму, тих ініціатив, які були проявлені державами у питаннях законодавства і державних інститутів, постійних зусиль громадських організацій, що представляють різні верстви населення, і технічного вкладу спеціалізованих органів, сучасний туризм став грати важливу роль в області людської діяльності. Держави визнали цей факт, і переважна більшість з них доручили Всесвітньої туристської організації завдання забезпечення гармонійного та сталого розвитку туризму у співпраці в певних випадках, зі спеціалізованими установами Організації Об'єднаних Націй та іншими зацікавленими організаціями.
4. Право на відпочинок і, зокрема, право на відпустку і свободу подорожей і туризму, що є природним наслідком права на працю, визнаються Загальною декларацією прав людини, а також у законодавстві багатьох країн в якості елементів розвитку людської особистості. Це тягне за собою обов'язок суспільства надавати своїм громадянам реальні, ефективні та недискримінаційні можливості доступу до туризму. Такі умови повинні відповідати пріоритетам, законодавству і традиціям кожної відповідної країни.
5. У розвитку туризму є багато стримуючих факторів. Країнах і групах країн слід визначати і вивч6. Частка туризму в національній економіці та міжнародній торгівлі перетворила його у важливий показник світового розвитку. Його постійна роль у національній економічній діяльності і в міжнародному обміні і його вплив на вирівнювання балансу зовнішньої торгівлі перетворюють його в одну з основних галузей світової економічної діяльності.
7. В рамках кожної країни внутрішній туризм сприяє більш збалансованому положенню національної економіки завдяки перерозподілу національного доходу, більш глибокому усвідомленню спільності інтересів та розвитку видів діяльності, сприятливих для економіки країни в цілому. Таким чином, розвиток іноземного туризму має супроводжуватися аналогічними зусиллями з розвитку внутрішнього туризму.ати такі стримуючі фактори і вживати заходів щодо усунення їх негативного впливу.
Всесвітня конференція з туризму, скликана СОТ в Манілі в період з 27 вересня по 10 жовтня 1980 з метою обговорення питань, що відносяться як до державного, так і до приватного туристського сектору, які потребують негайного вирішення для гармонійного розвитку туризму.
51.
№52Манільська декларація з соціального впливу туризму (Кодекс туриста та Хартія туризму)
Хартія1Право кожної людини на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку, а також право вільно пересуватися без обмежень, крім тих, які передбачені законом, визнається в усьому світі. 2. Використання цього права складає фактор соціальної рівноваги і підвищення національної та загальної свідомості3.Як наслідок цього права, держави повинні розробляти і проводити політику, спрямовану не забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, а також займатись організацією відпочинку.
державам слід: а) дозволяти туристам – громадян своєї країни і іноземним туристам пересуватися вільно по країні, без шкоди для будь-яких обмежувальних заходів, прийнятих в національних інтересах щодо певних районів території; б) не допускати будь-яких дискримінаційних заходів відносно туристів; в) давати туристам можливість швидкого доступу до адміністративних та юридичних служб, а також до представників консульств і надавати в їх розпорядження внутрішні і зовнішні суспільні засоби зв'язку; г) сприяти інформуванню туристів з метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях транзиту і тимчасового перебування.
Кодекс туристаТуристи повинні своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні і таким чином сприяти збереженню миру. Кожна людина має право ставити до відома представників законодавчих органів і громадських організацій про свої потреби, щоб повною мірою здійснювати своє право на відпочинок і проведення дозвілля з тим, щоб користуватися перевагами туризму в найбільш вигідних умовах, і там, де це доречно і в відповідно до закону, об'єднуватися з іншими для цієї мети. Під час подорожі з однієї країни в іншу і в межах приймаючої країни туристи повинні через відповідні урядові заходи мати можливість для свого блага користуватися:а) пом'якшенням адміністративного та фінансового контролю;б) можливо кращими умовами на транспорті протягом тимчасового перебування, які можуть бути надані постачальниками туристських послуг.
53.
Гааська декларація
Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму 1989 року є інструментом міжнародного співробітництва і партнерства, об'єднання народів і чинником, що сприяє розвитку індивідуального й колективного туризму. її головні положення зводяться до того, що:
1. Туризм є формою проведення вільного часу.
2. Туризм — ефективний засіб сприяння соціально-економічному зростанню країни.
3. Природне, культурне і людське середовище— основна умова розвитку туризму.
4. Туризм має гуманний характер.
5. Кожна людина має право на вільні подорожі.
6. Спрощення формальностей подорожування — основа розвитку туризму.
7. Безпека і захист туристів, повага їхньої гідності — найважливіші умови розвитку туризму.
55,
56,
57,
