Відповідальний підрозділ – Головне управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Підрозділи, з якими він взаємодіє – Головне слідче управління; Головне управління нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави; Головне управління з розслідування особливо важливих справ; Головне управління підтримання державного обвинувачення в судах; Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень; Головне управління військових прокуратур; Головне управління нагляду за додержанням законів на транспорті та підприємствах оборонної промисловості; міжнародно-правове управління.
Н А К А З № 10гн 21 червня 2011 року Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції 12. При здійсненні правозахисної діяльності:
12.1. Витребовувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію з питань запобігання і протидії корупції, використовувати її в організації та здійсненні нагляду.
12.2. Систематично проводити перевірки додержання вимог антикорупційного законодавства суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення та суб’єктами, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. За результатами перевірок за наявності підстав вживати заходів прокурорського реагування.
12.3. Особливу увагу приділяти законності правових актів, що видаються органами державної влади і державного контролю та нагляду, органами місцевого самоврядування, у тому числі з питань делегування своїх повноважень, надання пільг і переваг громадянам чи юридичним особам або встановлення заборон та перешкод у реалізації їх прав, свобод та законних інтересів, додержанню інших встановлених законом обмежень, спрямованих на запобігання та протидію корупції.
12.4. При виявленні нормативно-правових актів, рішень, прийнятих унаслідок вчинення корупційних правопорушень, прокурорам приносити протести уповноваженому органу чи посадовій особі щодо їх скасування або в установленому порядку подавати до суду позови про визнання таких актів чи рішень незаконними.
12.5. Принципово реагувати на факти невиконання посадовими особами вимог антикорупційного законодавства щодо встановлених обмежень при використанні службового становища, сумісництва,одержання подарунків, роботи близьких осіб, конфлікту інтересів, розголошення або використання в інший спосіб у своїх інтересах інформації, яка стала відомою у зв’язку з виконанням службових повноважень, невжиття заходів щодо протидії корупції, фінансового контролю, проведення спеціальних перевірок, виявлення корупційних правопорушень, а також стосовно відсторонення від виконання повноважень та звільнення з посад осіб у зв’язку з притягненням до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
12.6. У разі виявлення правопорушень, за які встановлена адміністративна відповідальність, складати протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, які з відповідними матеріалами надсилати до суду.
Н А К А З № 1/1гн від 4 травня 2012 року Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією
Координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією вважати одним із головних пріоритетів у роботі прокурорів усіх рівнів.
1.1. Організовувати цю роботу відповідно до Положення «Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією», затвердженого спільним наказом керівників правоохоронних органів держави від 26 квітня 2012 року.
Прокурорам усіх рівнів при координації діяльності правоохоронних та інших державних органів повною мірою використовувати всі її форми, які передбачені Положенням «Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією».
63 Адміністративно-правовий механізм боротьби з корупцією. Адміністративно-правовий механізм боротьби з корупцією включає в себе встановлення норм права, які забороняють вчинення корупційних діянь, а також запровадження заходів адміністративно-правової відповідальності у випадку їх скоєння, визначення переліку правоохоронних органів, що ведуть боротьбу із корупцією та їх повноважень.
Діяльність щодо боротьби з корупцією повинна здійснюватися на таких основних принципах:
— демократизації керівництва суспільством, побудови та організації державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечує оптимальну відкритість для населення діяльності посадових осіб;
— верховенства права;
— пріоритету та захисту прав людини;
— зміцнення доброчесності у відносинах державного апарату і службовців усіх категорій з населенням;
— системності;
— комплексності, що передбачає здійснення заходів економічного, соціально-політичного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру;
— взаємодії владних структур з різними інститутами суспільства і населенням;
— удосконалення порядку та нормативного регулювання організації праці посадових осіб;
— наукової обґрунтованості;
— входження до міжнародної системи боротьби з корупцією та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами.
Боротьба з проявами корупції має ґрунтуватися на поєднанні профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів. При цьому пріоритет повинен надаватися профілактичним заходам загально соціального і спеціального кримінологічного спрямування. Основною метою державної політики у галузі боротьби з корупцією є створення дієвої системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов'язкової відповідальності винних у їх вчиненні.
1) є системою адміністративно-правових засобів;
2) наявність спрямовання на врегулювання суспільних відносин у процесі запобігання та протидії корупції;
3) запобігання корупції – це не допущення, відвертання завчасно корупційних діянь;
4) протидія корупції – це скеровування діяльності спеціально визначених суб’єктів
публічної адміністрації проти будь-яких розпочатих корупційних проявів;
5) представляє собою процес, що містить визначені стадії (етапи) реалізації;
6) містить такі елементи: норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження
джерела права; публічну адміністрацію; принципи діяльності публічної адміністрації;
індивідуальні акти публічної адміністрації; адміністративно-правові відносини; форми
адміністративного права; тлумачення норм адміністративного права; методи адміністративного права; процедури реалізації адміністративно-правових норм; принцип законності.
Механізм адміністративно-правового запобігання та протидії корупції – це система адміністративно-правових засобів, що спрямована на врегулювання суспільних відносин у процесі запобігання та протидії корупції, яка представляє собою процес, що містить визначені стадії (етапи) реалізації та елементи (складові частини). Таким чином, підводячи підсумки, слід зробити такі висновки:
1) адміністративно-правова норма, як провідний чинник механізму адміністративно-правового регулювання запобігання та протидії корупції – це формально визначене,
загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлює та охороняє держава в процесі
запобігання та протидії корупції, що надає учасникам адміністративно-правових суспільних відносин юридичних прав й покладає на них юридичні обов’язки;
2) індивідуальні акти публічної адміністрації, як провідний чинник змісту механізму
адміністративно-правового регулювання запобігання та протидії корупції – це адміністративні приписи персоніфікованого характеру, які прийняті у процесі владної діяльності публічної адміністрації та втілюють мету забезпечення завдань публічного управління, тобто, є зовнішнім виразом діяльності відповідних державних органів щодо запобігання та протидії корупції- акти прокурорського регулювання протест, припис подання, постанова
3) адміністративно-правові відносини, як провідний чинник змісту механізму адміністративно-правового регулювання запобігання та протидії корупції – це суспільні відносини, які виникають в сфері реалізації публічної виконавчої влади та зосереджують всі основні напрями дії органів державної виконавчої влади, включаючи реалізацію їх
управлінських, правоохоронних і правозабезпечувальних функцій та становлять собою
форму соціальної взаємодії суб’єктів права у сфері запобігання та протидії корупції на підставі норм адміністративного права;
4) правореалізація, як чинник змісту механізму адміністративно-правового регулювання запобігання та протидії корупції – це форма втілення адміністративно-правових норм у діяльність суб’єктів права, що забезпечується шляхом дотримання заборон, використання суб’єктивних права і виконання юридичних обов’язків під час запобігання та
протидії корупції, вона існує та функціонує вдинаміці правової системи.
Н А К А З № 10гн 21 червня 2011 року Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції
13. Забезпечити обов’язкову участь прокурорів у розгляді судами протоколів про корупційні адміністративні правопорушення незалежно від органу, який їх склав.
13.1. У розгляді адміністративних справ брати участь, як правило, працівникам прокуратур районного рівня за місцем знаходження суду, у якому розглядається справа, а в апеляційній інстанції – працівникам підрозділів нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту та оборонно-промислового комплексу прокуратур обласного рівня, старшим помічникам військових прокурорів регіонів та Військово-Морських Сил України з питань нагляду за виконанням законодавства про боротьбу з корупцією.
14. Принципово реагувати на порушення законів, допущені під час складання та розгляду протоколів. Своєчасно приносити протести на незаконні постанови судів.
14.1. Про результати судового розгляду протоколів про вчинення адміністративних корупційних правопорушень, надісланих до суду спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції, протестів прокурорів та скарг інших осіб на постанови судів, упродовж трьох днів письмово інформувати відповідні галузеві підрозділи вищестоящих прокуратур.
15. Вживати дієвих заходів, спрямованих на відшкодування збитків, завданих фізичним та юридичним особам, а також державі, стягнення на користь держави вартості незаконно одержаних послуг і пільг, визнання нікчемними правочинів, укладених унаслідок корупційних правопорушень
20. Діти Закон України «Про охорону дитинства» Стаття 18. Право дитини на житло
Держава забезпечує право дитини на проживання в таких
санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її
фізичному та розумовому розвитку.
Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення
мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником
або наймачем.
Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль
за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та
житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі
нового житла.
Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або
відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно
накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що
повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.
У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в
будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки
сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони
проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування
їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку
сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають
у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї. Жиле
приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в
оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених
закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім'ї чи
дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в
оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується
Кабінетом Міністрів України.- ПЕРЕВІРКА СТАНУ ВИКОНАННЯ ВИМОГ ЗАКОНУ В ОРГАНАХ ОПІКИ І ПІКЛУВАНЯ, ДИТЯЧИХ БУДИНКАХ
З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» Стаття 6. Облік бездомних осіб і безпритульних дітей
1. З метою створення необхідних умов для забезпечення прав та
свобод бездомних осіб і безпритульних дітей впроваджується їх
облік.
2. Облік бездомних осіб ведеться за місцем їх проживання або
місцем перебування на підставі особистого звернення або їх
виявлення.
3. Облік безпритульних дітей ведеться відповідно до законів
України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні
установи для дітей" (20/95-ВР) і "Про забезпечення
організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та
дітей, позбавлених батьківського піклування" (2342-15).
Стаття 7. Суб'єкти, які ведуть облік бездомних осіб
і безпритульних дітей
1. Облік бездомних осіб за місцем їх проживання або місцем
перебування ведеться відповідними закладами для бездомних осіб -
центрами обліку, що створюються органами місцевого самоврядування
та місцевими органами виконавчої влади.
2. Центри обліку можуть утворюватися також громадськими і
благодійними організаціями та на договірних засадах з місцевими
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування
надавати послуги щодо здійснення виявлення та обліку бездомних
осіб. ПЕРЕВІРКА ОБЛІКУ ТАКИХ ДІТЕЙ
Стаття 10. Освітні та просвітницькі заходи
1. З метою запобігання бездомності і безпритульності в
Україні в рамках відповідних програм проводяться освітні та
просвітницькі заходи з інформуванням населення про норми
законодавства з питань придбання, відчуження, оформлення і
державної реєстрації прав на жилі приміщення та земельні ділянки,
про інші правочини, предметом яких є житло, щодо обов'язків і
відповідальності учасників житлових та суспільних правовідносин- ПЕРЕВІРКА СТАНУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМ, ЩО ФІНАНСУЮТЬСЯ З ДЕРЖАВНОГО АБО МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТІВ
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування,
які досягли 16 років, у разі відсутності в таких дітей житла,
мають право зараховуватися на квартирний та соціальний квартирний
облік за місцем їх походження або проживання до встановлення
опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки
сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, за заявою опікуна чи піклувальника,
прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де
проживає дитина, або органу опіки чи піклування. Після досягнення
18 років такі діти, а також особи з їх числа після завершення
строкової військової служби в Збройних Силах України або після
повернення з місць позбавлення волі протягом місяця забезпечуються
соціальним житлом до надання їм благоустроєного жилого приміщення
для постійного проживання.
Стаття 12. Захист прав та інтересів дітей під час вчинення
правочинів щодо житлових приміщень
1. Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час
вчинення правочинів щодо нерухомого майна.
2. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів
дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
3. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за
дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і
охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Стаття 14. Запобігання бездомності осіб похилого
віку та інвалідів
1. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування відповідно до своїх повноважень у сфері соціального
забезпечення та соціального захисту населення проводять роботу
щодо запобігання випадкам незаконного відчуження житла і захисту
майнових прав осіб похилого віку та інвалідів і забезпечують у
разі потреби за їх бажанням постійний сторонній догляд або
влаштування до відповідного закладу соціальної підтримки (догляду)
згідно із законодавством.
З А К О Н У К Р А Ї Н И Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні
Стаття 4. Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у
створенні правових, економічних, політичних, соціальних,
психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і
можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному
житті та полягає у: наданні пристосованого житла;
Стаття 8. Державне управління з питань забезпечення прав
інвалідів та їх соціальної захищеності здійснюється в межах
повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування ПЕРЕВІРКА ДІЯЛЬНОСТІ
Комісію з питань діяльності
підприємств та організацій громадських організацій інвалідів,
типове положення про регіональні комісії з питань діяльності
підприємств та організацій громадських організацій інвалідів
затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 29. Інваліди забезпечуються житлом у порядку і на
умовах, передбачених чинним законодавством і з урахуванням
положень цього Закону.
Інваліди та сім'ї, в яких є діти-інваліди, мають переважне
право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним
законодавством.
Стаття 30. Жилі приміщення, займані інвалідами або сім'ями, у
складі яких вони є, під'їзди, сходові площадки будинків, в яких
мешкають інваліди, мають бути обладнані спеціальними засобами і
пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми
реабілітації, а також телефонним зв'язком.
Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами і
організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд.
Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають
інваліди, здійснюється підприємствами, установами і організаціями,
з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках -
відповідними органами місцевого самоврядування.
У разі невідповідності житла інваліда вимогам, визначеним
висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його
пристосування до потреб інваліда може провадитись заміна жилої
площі.
Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення
земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового
апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним
керуванням поблизу місця їх проживання.
Власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для
паркування забезпечують виділення та облаштування в межах
майданчиків місць для безоплатного паркування легкових
автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового
апарату, члени їхніх сімей, яким відповідно до порядку
забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування
автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або
дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з
ураженням опорно-рухового апарату, а також для безоплатного
паркування транспортних засобів, що належать підприємствам,
установам, організаціям громадських організацій інвалідів та сфери
соціального захисту населення і перевозять інвалідів
(дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату. Кількість
місць для безоплатного паркування становить не менше 10 відсотків
загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених
майданчиках для паркування, але не менш як для одного
транспортного засобу з позначенням цих місць дорожніми знаками та
відповідною розміткою.
