Суспільство і природа: поняття, взаємодія, перспективи розвитку між ними

Суспільство (соціосфера) є складовою частиною ландшафтної оболонки. Суспільство — це сукупність конкретних людей. Людина — частина природи. Фізичне і духовне життя людини нерозривно пов'язане з природою. Природа — це середовище, в якому людина живе. Саме воно забезпечує її найперші потреби. Життя людини можливе тільки у взаємодії з природою. Ця взаємодія проявляється в різних формах, насамперед в обміні речовин і енергії. Але людина — не тільки біологічна істота, а й суспільна. Умови її життєдіяльності залежать і від суспільного оточення. В зв'язку з цим для пояснення розвитку людини як компонента живої природи і людського суспільства одних тільки біологічних закономірностей недостатньо. Треба враховувати суспільні умови і закономірності. Між людиною і природою є не тільки біологічна, а й економічна взаємодія. Саме природа є джерелом споживчих вартостей.

Людина і природа не протистоять одна одній. Але було б помилкою стверджувати, що це гармонійне ціле. Якби вони являли собою гармонійне ціле, то не виникали б екологічні проблеми, які в сучасних умовах набувають глобального характеру. Матеріальний світ єдиний, і його складові взаємозв'язані, вони впливають одна на одну. Тому в процесі пізнання природа і суспільство мають розглядатися у взаємозв'язку і у взаємодії.

Матеріальне виробництво є конкретним виявом взаємодії суспільства і природи. В ньому особливо чітко проявляється єдність взаємодіючих частин. Відношення людей до природи змінюється з розвитком продуктивних сил. Природа і суспільство становлять єдність. Нарізне вивчення суспільства і природи не забезпечує дослідження тісної взаємодії між ними.

У минулому впродовж століть вивчались окремі компоненти природи і суспільства. Тепер людство має широкі знання про природу і розвиток суспільства. За сучасних умов необхідні наукове опрацювання екологічних проблем і практичні заходи для створення гармонійних відносин між природою і суспільством. Проте до останнього часу були поширені погляди на цілісність «природа — суспільство» як на конгломерат частин. У географічній науці і тепер не подолана розірваність між вивченням природи і суспільства. А між тим суть сучасної географії полягає в тому, що вона вивчає в певних аспектах природу, суспільство і їх взаємодію.

Необхідність уважного ставлення науки до проблем взаємодії суспільства і природи випливає з того. що взаємозв'язки між ними в процесі розвитку продуктивних сил і прогресу людства ускладнюються, інтенсивність їх зростає. Рушійною силою взаємодії суспільства і природи є продуктивні сили суспільства. Використовуючи закономірності природи, людина чимраз більше впливає на природу. На певному етапі свого розвитку продуктивні сили створюють 'суперечність у відносинах суспільства з природою. Порушується рівновага у природі, послаблюються можливості її самовідновлення. Однак у процесі науково-технічного прогресу можна створювати передумови і нові можливості для гармонійності відносин суспільства з природою.

Природа на кожному з етапів суспільного розвитку взаємодіє з суспільством не всіма своїми сторонами, як єдине ціле, а завжди лише окремими властивостями, частинами, компонентами, комплексами компонентів. Ця особливість взаємодії природи з суспільством зумовляє необхідність особливого наукового підходу. Необхідно досліджувати ті процеси. які пов'язані з окремими властивостями, частинами, компонентами і сукупностями компонентів природи. Такий підхід надзвичайно важливий для географічних досліджень проблем взаємодії суспільства і природи. Тільки вивчення конкретних процесів взаємодії і конкретних об'єктів, шо формуються в процесі інтеграції суспільства і природи, може виявити складний механізм взаємодії і дати можливість розробляти шляхи гармонізації відносин між ними.

Природа чинить великий і різнобічний вплив на розвиток суспільства. Здоров'я і саме життя людей залежать від природних умов, навколишнього природного середовища. Сприятливі природні умови, наявність природних ресурсів можуть прискорити розвиток матеріального виробництва, економічний і соціальний розвиток суспільства, держави. Наука і практична діяльність людей здавна спрямовані на те, щоб максимально використати багатства природи, захиститися від катастрофічних дій природних процесів і явищ.

Вплив природи на суспільство неоднаковий у різних частинах нашої планети. Диференціація природних умов і ресурсів спостерігається навіть на порівняно невеликих ділянках земної поверхні. Саме диференціація є природною основою територіального поділу праці, спеціалізації країн і районів. Оскільки територіальний поділ праці нерозривно пов'язаний з диференціацією природних умов і ресурсів, проблема впливу природи на господарську діяльність суспільства в різних регіонах і місцевостях — одна з найважливіших в економіко-географічній науці. Формування різних аиробничо-територіальних утворень (агропромислових, промислових, будівельних, рекреаційних, водогосподарських та інших комплексів), а також суспільно-територіальних комплексів, таких, як населені пункти, райони, країни, знаходиться під великим впливом природних умов. У зв'язку з комплексним впливом природних чинників на життя і господарську діяльність людей важливе значення має вчення про природні гео-і-истеми як цілісні територіальні поєднання цих чинників.

 

У взаємодії суспільства і природи активною стороною є суспільство. Вшив його на природу посилюється і розгалужується. Своїми діями суспільство вносить великі зміни в природу і змінюється саме.

Науково-технічна революція ускладнила взаємовідносини суспільства і природи. Розвиток науки і техніки сприяв швидкому зростанню енергоозброєності та обсягів виробництва, що призвело до збільшення видобутку природних ресурсів, посилило забрудненість навколишнього середовища. Здатність природи до самовідновлення різко знизилася. Разом з тим суспільство не може задовольняти свої потреби без додаткового залучення природних ресурсів до сфери виробництва. Людство стало перед загрозою екологічної кризи. Актуальність охорони навколишнього середовища різко зросла. Якщо для потреб виробництва людство шукає нові джерела енергії та сировини, то збереженню якості навколишнього природного середовища немає альтернативи. Його якість має бути збережена, бо від цього залежить існування людства і життя на Землі. Проте технічний прогрес повинен продовжуватися, тому що суспільство не може відмовитися від власного розвитку. В процесі такого розвитку вплив на природу не тільки не зменшується, а навіть збільшується.

Як же пом'якшити основну суперечність сучасної взаємодії суспільства і природи: між постійно зростаючою природоперетворювальною діяльністю людського суспільства, величезними масштабами його втручання в природу і обмеженими можливостями природи до самовідновлення? Вихід полягає не в припиненні і не в гальмуванні науково-технічного прогресу, а у розвиткові нових відносин між суспільством і природою, у новій організації їх взаємодії. Науково-технічний прогрес має сприяти не тільки розвитку виробництва, а й розв'язанню екологічних проблем.

Закономірності взаємодії

В літературі, зокрема географічній, до останнього часу дискутується питання: чи існують закономірності взаємодії суспільства і природи? На нашу думку, існування закономірностей такої взаємодії не вимагає особливих доказів. Суспільство і природа не тільки являють собою двоєдність, а й знаходяться у тісній взаємодії, яка зумовлює особливі закономірності, що відрізняються від природних і суспільних. Взаємодія між суспільством і природою полягає у складних відносинах, що повторюються, а також у тісних зв'язках між властивостями природи і властивостями суспільства як складовими елементами системи «суспільство — природа». Серед зазначених відносин і зв'язків, безумовно, можна виділити найсуттєвіші і найстійкіші. тобто закономірні. Їх слід називати закономірностями взаємодії суспільства і природи. Вони зв'язані з закономірностями природи і закономірностями суспільства, базуються на них. проте не укладаються в них, не вичерпуються ними, оскільки оперують зразу суспільними і природними явищами. Є підстави стверджувати, що ландшафтна оболонка розвивається під впливом трьох груп закономірностей — природних, суспільних та закономірностей взаємодії суспільства і природи. Необхідність пізнання таких закономірностей диктується потребами практики, пов'язана з різнобічним впливом антропогенних чинників на природу.

Одна з важливих закономірностей взаємодії суспільства і природи — це обмеженість самовідновлення природи, саморегулювання її змін під впливом суспільства. Вплив суспільства на природу до певних меж не створює загрози її руйнування, порушення умов життя людей, бо природа сама підновлює внутрішню рівновагу, розвиваючись за своїми законами. По-си.іення впливу господарської діяльності на природу зменшує Гі здатність.то відновлення своїх властивостей, важливих для функціонування як окремої людини, так і суспільства в цілому. У зв'язку з цим суспільство змушене розвивати сферу діяльності, зв'язану з охороною природи. Забруднення не повинне перевищувати того рівня, після якого природні системи втрачають можливості до самовідновлення. Отже. виникає проблема екологічного нормування.

Другу закономірність взаємодії суспільства і природи можна сформулювати як закономірність взаємозумовлених ланцюгових змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив суспільства на окремі компоненти природи і окремі види ресурсів (наприклад, водні, лісові тощо) не обмежується змінами тільки в них. Зміна навіть одного з компонентів природи порушує рівновагу всього природного комплексу. Знищення лісів, наприклад, посилює ерозію грунтів, негативно позначається на кліматі, розвитку тваринного світу, гідрологічному режимі. Забруднення водойм змінює умови життя їх фауни і флори.

Ще одна закономірність взаємодії суспільства і природи, дія якої підтверджується численними фактами, — це закономірність поєднання суспільних і природних елементів, утворення цілісностей. Вона спричиняє формування виробничо-територіальних, водогосподарських, рекреаційних та інших видів комплексів. Формування таких цілісностей у вигляді різних комплексів і систем відзначено багатьма вченими — фізико-гео-графами і економістами. Так, М.Я.Лемєшев зазначає, що економічні, соціальні. технологічні та біологічні процеси тепер настільки зв'язані і взаємозалежні, що виникла об'єктивна необхідність розглядати сучасне виробництво як складну еколого-економічну систему, а не протиставляти економічну і природну системи одна одній.

Людство у своєму науково-технічному розвиткові уже підійшло до такої стадії, коли цілком здатне вирішувати свої конфлікти з природою, не допускаючи їх переростання в потенційно небезпечні для існування цивілізації. Гармонійна взаємодія суспільства і природи повинна стати однією з найважливіших цілей загального соціально-економічного прогресу.

Екологічний підхід. Природокористування і його місце у взаємодії суспільства і природи

Поглиблення протиріччя між зростаючими потребами у природних ресурсах і обмеженими їх запасами, погіршення якості середовища проживання людства збільшили інтерес вчених до проблем взаємодії суспільства і природи. Суспільство, яке турбується про умови життя сучасного і наступних поколінь, повинно знаходити вихід із загрози екологічної кризи. Сучасна науково-технічна революція не тільки загострює протиріччя у взаємодії суспільства і природи, а й створює умови для їх розв'язання. Конкретні з цих умов: небачений раніше розвиток природничих та технічних наук: інтеграція наукових знань: застосування нових підходів і методів досліджень: розробка більш сучасних, принципово ноних техніки і технології виробництва, що сприяють ресурсозбереженню і поліпшенню якості навколишнього середовища, і. нарешті, створення специфічного загальнонаукового екологічного підходу, спрямованого на оптимізацію взаємодії суспільства і природи.

Екологічний підхід — це методологічний напрям у науці і соціальній практиці, пов'язаний з гармонізацією взаємодії суспільства і природи під час розв'язання проблем суспільного розвитку. Він базується на складних і різноманітних взаємозв'язках суспільства і природи, є міждисциплінарним підходом подібно до історичного, економічного, системного, кібернетичного. географічного та інших підходів. Екологічний підхід виник як противага чисто економічного підходу під час використання природних ресурсів. Проникнення екологічного підходу до багатьох галузей знань — одна з особливостей сучасної інтеграції природничих, технічних і суспільних наук. Формування такого підходу — додаткове підтвердження того. що розвивається тенденція до створення єдиної глобальної науки. Екологічний, географічний і системний підходи — це щаблі до створення такої науки.

Географічний підхід вивчає ландшафтну оболонку з позицій її структури і організації. Екологічний підхід розглядає проблеми взаємодії суспільних об'єктів та їх сукупностей з навколишнім середовищем. Системний підхід у методологічному відношенні об'єднує два попередніх. Тільки у єдності зазначених трьох підходів можна здійснити цілеспрямовані фундаментальні дослідження проблем природи, суспільства та їх взаємодії.

Розвиток і застосування у соціальній практиці екологічного підходу нерозривно пов'язані з раціоналізацією природокористування. Тому певний інтерес являє собою з'ясування його суті, місця в системі взаємодії суспільства і природи, видів, проблем управління тощо.

Природокористування — поняття дуже містке і поки що неоднозначне трактується вченими. Для з'ясування суті природокористування необхідно виходити щонайменше з двох положень: 1) визначення має включати взаємодію суспільства і природи, виходячи з інтересів суспільства: 2) значну увагу у визначенні треба приділити зв'язкам, що склалися між суспільством і природою.

Виходячи з цих положень у найбільш узагальненому вигляді суть природокористування можна визначити як відношення суспільства до природи, яке проявляється у діях суспільства, окремих людей та їх груп, спрямованих на використання природних ресурсів і природних умов для виробництва матеріальних благ, забезпечення життєдіяльності людей, збереження умов їх життя та інші цілі. Природокористування, по суті, є інтегрованим поняттям процесів впливу суспільства на природу.

Отже, природокористування — це та частина взаємозв'язків суспільства і природи, яка стосується впливу суспільства на природу. Звичайно, що при такому розумінні природокористування передбачає як використання природи, так і її охорону, котрі повинні розглядатися у єдності. У практичних діях ця єдність має відображатись у тому, що кожен вид, спосіб використання природи потрібно супроводжувати системою природоохоронних і природовідтворювальних заходів.

У широкому розумінні виділяють такі види впливу суспільства на природу: 1) ресурсоспоживання (видобуток ресурсів, лісоексплуатація тощо); 2) ресурсокористування (землекористування, водокористування):

З відтворення природних ресурсів (відтворення лісів, підвищення родючості грунтів тощо): 4) охорона природи (земельних, водних та інших ресурсів і ландшафтів); 5) перетворення природи (меліорація, створення нодосховиш. та ін.).

Залежно від того. у якій сфері господарської діяльності відбувається природокористування, ного можна поділити на виробниче (промислове, сільськогосподарське та ін.) і невиробниче (рекреаційне, житлово-комунальне тощо). За ступенем охоплення природних об'єктів виділяють по-компонентне (водокористування, землекористування, лісокористування тощо) і комплексно-територіальне природокористування.

Природокористування з позиції пізнання — це міждисциплінарний об'єкт, що має стосунок майже до всіх сучасних галузей знань. Відповідно закономірності, виявлені багатьма науками, пов'язані певною мірою з природокористуванням. Пізнання реальних процесів природокористування на основі екологічного підходу тільки розгортається. Використання ресурсів природи досі здійснювалось головним чином тільки виходячи з економічного підходу — побільше взяти від природи. Настав новий етап у науковому опрацюванні проблем природокористування. Найважливіші з них такі.

1. Глибоке вивчення закономірностей розвитку природи. Це необхідно тому. що антропогенна діяльність, втручання людини у природні процеси не тільки порушують функціонування природних систем, а й викликають стихійні природні лиха: спустошення територій під час гірничих виробок, вторинне засолення і заболочування земель під час меліорацій тощо. На особливу увагу заслуговує дослідження кругообігу речовин у природних геосистемах. Завдання науки — прагнути до того, щоб у суспільних (господарських) системах утилізувати максимально можливу частину відходів природних речовин, комплексно використовувати ресурси природи. У цьому відношенні важливу роль відіграє розробка нових маловідомих технологій.

2. Подальше пізнання закономірностей взаємодії суспільства і природи. розвиток фундаментальних досліджень, цілеспрямованих на вивчення взаємозв'язків суспільства і природи (мається на увазі як поглиблене вивчення вже відомих закономірностей, так і виявлення нових).

3. Розробка раціональних моделей виробничих і природно-антропогенних територіальних комплексів, що формуються у процесах взаємодії суспільства і природи.

4. Опрацювання методів прогнозування можливих негативних наслідків втручання в природу.

5. Підготовка технічних засобів природокористування, які б сприяли створенню гармонії у взаємодії суспільства й природи.

6. Розробка наукових основ територіальної організації виробництва і суспільства в цілому, шо забезпечують раціональне природокористування.

На останній проблемі зупинимося детальніше. Передусім зазначимо, що у вдосконаленні природокористування важливу роль відіграє науково обґрунтована територіальна організація виробництва (ТОВ). Розвиток екологічного підходу вимагає її екологізації. що означає створення такої ТОВ. котра була б спрямована на раціональне ресурсокористування і забезпечення охорони природи. Особливо важливе підсилення екологізації ТОВ у таких державах, як Україна, що виділяються інтенсивною освоєністю і високим антропогенним навантаженням. Для вдосконалення ТОВ з урахуванням раціонального ресурсокористування і охорони природи необхідне еколого-географічне районування території.

Вплив суспільства на природу увійшов у таку стадію, яка вимагає науково обгрунтованого управління процесами природокористування. У широкому значенні управління природокористуванням зводиться до визначення і реалізації шляхів соціально-економічного розвитку суспільства. які ведуть до встановлення гармонії у взаємодії суспільства і природи. Процеси природокористування, з одного боку, повинні у максимально можливій мірі задовольняти раціональні потреби людей, а з іншого боку. охороняти і поліпшувати навколишнє природне середовище як джерело задоволення цих потреб.

Для управління процесами природокористування необхідний обґрунтований комплекс наукових, технічних, соціально-економічних, правових. освітянсько-виховних та інших заходів. Екологічні проблеми мають переважно територіальний характер, тому важливу роль у науковому забезпеченні управління природокористуванням, його раціоналізації відіграє географічна наука. Для розв'язання таких проблем потрібні глибокі знання регіональних особливостей природи і господарства, стану природних і суспільно-територіальних систем.