Прийнято вважати, що соціальну сферу утворюють стійко існуючі великі групи людей (соціальні спільноти) і відношення між ними, оскільки кожна з цих груп переслідує свої цілі і захищає свої інтереси: класи, нації, народ, трудові колективи, людство в цілому.
Соціальну сферу представляють етнічні спільноти людей (рід, плем'я, народність, нація і т.д.), різні класи (раби, рабовласники, селяни, пролетаріат, буржуазія) та інші соціальні групи. Така інтерпретація вірна, але недостатньо точна. Важливо ураховувати, що соціальна сфера — це сфера виробництва і відтворювання людини як соціальної, біологічної і духової істоти. В цьому значенні соціальна сфера протистоїть сферам матеріального і духовного виробництва — науковому і ціннісному знанню, оскільки вироблене в них повинно споживатися і освоюватися людьми інших категорій і професій.
Соціальна сфера — поняття різноелементне, багатошарове, адже ця сфера включає охорону здоров'я і освіту; від дитячого садка до вищого навчального закладу; культуру; питання продовження людського роду (і народження, і смерть).
Якби люди були однакові за умовами життя і рівнем розвитку, то людину з набором готових властивостей (свого роду «модульну» людину) легко було б вбудувати, вмонтувати в будь-яку організацію масового розповсюдження. Але реально люди, що живуть та діють, займають різне положення, тому важливо з'ясувати реальний механізм відтворювання людини в її загальних характеристиках.
Можна виділити три аспекти аналізу соціальної сфери:
Соціально-класовий розподіл суспільства. Соціальне положення в суспільстві визначає власність, яка, за ленінським визначенням класів, представляє собою відносини з приводу засобів праці, виробництва матеріальних благ, способів розподілу суспільного багатства.
В стародавніх і середньовічних суспільствах залежно від власності складалися касти і верстви з офіційно закріпленими правами і привілеями. В капіталістичному суспільстві з'являється економічна основа розподілу на класи — буржуазії і пролетаріату.
В розв'язанні проблеми нерівності склалося два підходи: перший — надання кожному рівних можливостей, успіх і невдача — особиста справа, а не обов'язок державних організацій; другий — надання державою кожній людині набору благ, а інше залежить від особистих зусиль. Проте потрібно ураховувати, що обидва підходи в своїх крайніх виявах не приносять користі, викликаючи або розшарування на багатих і бідних, або зрівняльні тенденції. Вихід полягає у встановленні справедливої соціальної нерівності, коли всі верстви населення, що мають різне ставлення до власності, згодні з тим, як розподіляються блага.
Статево-віковий розподіл суспільства. Не тільки відносини власності визначають особливості відтворювання людини, але і статево-віковий розподіл: діти, молодь, зрілий вік, люди похилого віку тощо. Потреби і інтереси у представників різних статево-вікових груп різні, як і різні способи їхнього задоволення.
Важливою соціальною проблемою є негативна реакція дорослого покоління на егоїстичні устремління молоді без вагомого реального внеску у виробництво матеріальних і духовних благ. На соціальному рівні вимагає свого розв'язання проблема нерівності чоловіка і жінки, оскільки через нерозвиненість побутової сфери жінки виконують подвоєне навантаження по догляду за дітьми, допомоги старим людям.
Третій аспект аналізу соціальної сфери — сім'я або мала соціальна група, побудована на біо-, психо-соціальних відносинах між чоловіком і дружиною. В суспільстві, що трансформується, відроджуються трудові функції, властиві раніше в основному селянській сім'ї по сумісному вирощуванню урожаю і догляду за худобою: зараз відроджується сімейний підряд.
В кризовому суспільстві зростає значення сім'ї у виконанні рекреативної, терапевтичної функції, в реалізації феліцитарної функції, тобто функції забезпечення щастя. Сім'я вся більшою мірою стає єдністю любові, майна і долі.
