ПИТАННЯ 14
Важливо чітко розмежувати поняття за гальнонародна мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова — відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна моває основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки.
Літерат́урна мóва — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.
Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.
Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою(«Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.
Зміст поняття «Літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.
Українська літературна мова Літературна мова є вищою (зразковою), наддіалектною формою існуваннянаціональної мови. О. Горький писав: "Поділ мови на літературну інародну означає лише те, що ми маємо, так би мовити, "сиру" мову іоброблену майстрами..." Літературною мовою створюються художні твори інаукові праці, це мова театру, школи, газет і журналів, радіо ітелебачення, інакше кажучи, це мова загальнонародної культури і моваспілкування культурних людей. У той самий час нею розмовляють у родині,на роботі, у колі друзів, у громадських місцях. Літературна моваоб'єднує представників нації незалежно від місця їх проживання чисоціального стану. 2.До найважливіших ознак літературної мови належать: 1)нормативність;2)багатий лексичний фонд; 3)розгалужена система стилів;4)багатофункціональність (використання у всіх сферах комунікації);5)наявність усної і писемної форм. Основною її ознакою є наявність норм,тобто історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язковихдля всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної,територіальної належності. Отже, літературна мова — це внормована (абокодифікована) мова суспільного спілкування.Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками:
• унормованість;
• стандартність;
• наддіалектність;
• поліфункціональність;
• стилістична диференціація;
• наявність усної і писемної форм вираження.
Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.
В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.
