На християнство можна дивитися трояко: як на iсторичний факт, як на вищу iстину чи iдею, як на задачу людства. Iдея ж християнства н е яке-небудь вi-дiрване умозрiння, а утримуе в собi цiльний змiст людського i всесвiтнього життя. Християнство явилось як добра звiстка спасiння всього свiту. Тому що свiт весь в злi лежить. Нехай спасiння вiд цього зла вiдкрив Христос своiм подвигом, своiм вченням. Людство вступило на цей шлях, але не багато з них пройшли по ньому i да-лi всесвiтне спасiння залишаеться тiльки доброю вiст-кою.
Зло е всесвiтнiй факт, тому що всяке життя почина-еться з боротьби i злоби, продовжуеться в страданнi i рабствi, закiнчуеться смертью. Початковий закон природи е боротьба за iснування. Другий вид свiтового зла - страдання. Як все в природi грiшить одне проти другого, так неодмiнно одне вiд другого i страдае.
Суть свiтового зла заключаеться в розладi всiх iс-тот, в iх взаемному протирiччi i несумiсностi. Але в цьому i заключаеться беззмiстовне буття свiту. Тобто зло iбеззмiстовне по сутi одне i те ж.
Хоча в основi свiтового життя лежить роздор i хаос, але все ж свiт iснуе i живе як дещо едине i згiдне.
Безумовний першопочаток i джерело всякого буття е абсолютна цiлiснiсть сущого, тобто Бог.
Змiст свiту стае власним змiстом людини. Людина сама мае змiст, так як розумiе все в единостi, тобто розумiе змiст всього i в цьому людському розумiннi свi-товий змiст одержуе можливiсть свого повного здiйснен-ня. Змiст свiту е внутрiшня еднiсть кожного з всiма. Як жива особиста сила ця еднiсть е любов. Сам по собi Бого не е нi роковий закон, не розум, тiльки освiтлюючий тьму. Бог бiльше цього i може зробити бiльше, нiж це I Христос показав, що Бог е любов.
Воскресiння е внутрiшне примирення матерii i духа, з яким вона стае тут стае як реальне вираження його, як духовне тiло. Iстина Християнства заключаеться в оду-хотворiннi i обожествленнi плотi. Матерiальне життя лю-дини спiльне внеi з тваринами, зводиться до двох основ-них вiдправлень - харчування i розмноження. Харчування натуральне е вбивство. Розмноження натуральне е самов-бивство.
Ф.Енгельс висуває ідею, що в ф завжди ставлять одне й те ж питання, яке він називає основним питанням ф (основним філософським питанням). Його суть - відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись, як єдність двох сторін: 1) що існувало раніше – свідомість, дух чи матерія (питання про первинність і вторинність). 2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об'єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаванність). Ідея Ф Енгельса про основне ф. питання має в собі певний евристичний потенціал, оскільки дає можливість певним чином класифікувати ф школи і напрямки. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм, у свою чергу, постає у двох формах - суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існус об'єктивно, поза суб'єктом.
Основна думка: сівт склад-ся не з готових заверш-х преді., а є сукупністю процесів, в якій предм, що здаються незмінними, так само як поняття, що виник. в уяві, перебувають у безперев-й зміні на основі поступального розвитку.
5. Пізнання: немає сенсу вирішувати вічні істини; всі зання – неминуче обмежені і обумовлені обставинами, за яких ми їх здобуваємо. Наприклад метафіз. протилежності (добро-зло, істина-хибність, необхідність-випадковість) є відносними: те, що сьогодні істинне, має свою хибну сторону, яка тепер прихована, а згодом відкриється і навпаки. Оточуючий світ пізнаваний, а мірою пізання є ступінь відповідності знань об’єктивній реальності (практика).
6. Метафаз. метод мав справу з готовими предметами (речами), довершенними та незмінними. Потрібно було спершу дослідити предмет, щоб дослідж-ти його зміну. Нприклад, природознавстовдо кін. ХVІІІст. було збираючою наукою про готові предмети, то в ХІХст. воно перетвор-ся на впрорядковуючу науку про процеси, походження та розвиток предметів, зв’язок, який з’єднує всі процеси природи в єдине ціле.
7. Пізнання взаємозв’язку прир. процесів рушило вперед завдяки відкриттям:
· Клітини як одиниці, з розмноження та диференціації якої розвивається все тіло рослини і тварини. В-вок: розвиток усіх вищих організмів відбувається за одним заг. законом. Але властивість клітини до зміни, припустимим є інший (дещо відмінний) шлях розв-ку. Заг. закон розвитку вищий від індивідуального (та не завжди з ним співпадає).
· Перетворення енергії – сили неорганічної природи (механічна, теплато, випромінювання, електрика, магнетизм, хімічна енергія) являють собою різні форми прояву універсального руху: переходу одна в одну в певних кількісних відношеннях. Весь рух в природі зводиться до безперевного процесу перетворення з од. форми в іншу.
· Закон Дарвіна вказав, що всі організми (в т.ч. людина) виникли впроцесі розвитку з одно клітин-х зародків, які, в свою чергу, утвор-ся з виниклої хіміч. шляхом протоплазми (або білка). Життя виникло без втручання надприр. Б.
Тобто ствердж-ся принцип розвитку, що узагальнює1) історич. досвід люд-ва; 2) нук. досягнення, - всі явища в світі та світ в цілому знаход-ся в неперервному, потсійному, діалект. розвитку, джерело якого - виникнення та вирішення внутрішніх протиріч, що призводить до запереч-я одних станів та утвор-я якіс. нових явищ та принципів.
