Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Суспільна свідомість не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.

Важливою рисою відносної самостійності суспільної свідомості є наступність у її розвитку: ідеї, теорії, все те, що становить зміст духовного життя суспільства, не виникає на новому місці, а формується і утверджується на основі духовної культури минулих епох, котрі представляють безперервний процес функціонування й розвитку суспільства.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретніносії — людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Тому суспільна свідомість здатна повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальнусвідомість. Суспільна та індивідуальнасвідомість перебувають у діалектичнійєдності.

Суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що має динамічну, складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної свідомості є її різні рівні — буденна і теоретичнасвідомість, суспільнапсихологія й ідеологія.

До основнихтипів відображення сучасна наука відносить:

1) неорганічне відображення — пов'язане з механічними, фізичними, хімічними змінами тіл;

2) органічне відображення — має місце в живій природі (подразливість, чутливість, психіка);

3) соціальне відображення — рівень існування людської свідомості.

За усіх розрізнень, притаманних даним типам відображення, вони мають загальні властивості, які виявляються таким чином:

1) будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;

2) у об'єкті, який був підданий дії, залишається слід, який відтворює особливості структури діючого об'єкта;

3) цей слід впливає на подальше функціонування та розвиток об'єкта.

Отже, відображення становить процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей об’єктів, що взаємодіють. Інформація — об’єктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії. Вона всезагальна. Тому будь–яка взаємодія включає в себе інформаційний процес, вона є інформаційною взаємодією у тому розумінні, що залишає про себе пам’ять в іншому. Відображення є процесуальною єдністю інформації і дії.

Поряд із свідомістю у “внутрішньому світі” людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти та запорогові почуття часом можуть переходити на рівень свідомості.

До структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватися на рівні свідомості, а з часом проникати у сферу несвідомого. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов’язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

З. Фрейд дійшов висновку про вирішальну роль несвідомого. Разом з тим багато філософських напрямків, орієнтуючись на дані психології, медицини, фізіології та інших наук, дійшли висновку, що у поведінці людини провідну роль відіграє все ж свідомість.

Структура психічної діяльності індивіда містить ще й підструктуру — самосвідомість. Самосвідомість — важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона тісно пов’язана з рефлексією. Рефлексія розкриває зміст свідомості, а самосвідомість конкретизується через рефлексію. Рефлексія своїм предметом обирає знання про саме знання — тобто вона сама перетворюється на джерело нових знань. У філософській літературі рефлексію визнають як принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності.

Мова — матеріальна оболонка свідомості. Мова може бути штучною і природною. Через мову свідомість стає доступною для сприйняття й усвідомлення іншими людьми. Мова така ж древня, як сама свідомість. Поза мовою свідомості немає. Праця та суспільство, з одного боку, свідомість і мова, з іншої, виникли одночасно. Мова виступає як безпосередня дійсність думки. Мова — перша форма об’єктивізації свідомості. Свідомість об’єктивізується у мові, а дисоб’єктивізується у матеріальних явищах.

Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Вона охоплює об'єкт відображення, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного життя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.

Суспільнапсихологія являє собою сукупність поглядів, почуттів. емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини, а ідеологія перетворюється в рушійну силу, лише проникаючи в сферу психології.

Діалектикарозвиткусуспільноїсвідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукуючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, суспільної свідомості, безпосередньо відображає буття людей, як правило, в стихійній, несистематизованій формі, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищий науково–теоретичний рівень духовних цінностей.

Форми суспільної свідомості: політична, правова, моральна, естетична, релігійна свідомість.