Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час)

Початково поняття “матерія” ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Подібне розуміння матерії зустрічається у філософії стародавнього світу. Представники давньогрецької філософії в більшості випадків під матерією розуміли найдрібніші частинки — атоми, або корпускули, з яких складаються тіла і які є першоосновами буття. Для Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Оскільки предметів безліч, тіл — безліч, то матерія — це сукупність тіл, предметів, які містяться у Всесвіті. Декарт розкриває зміст поняття матерії за допомогою 3–х категорій: субстанції, атрибута і аксиденсу. При цьому під субстанцією він розуміє самоіснуюче буття — самостійне, самодіяльне; під атрибутом — невід’ємні, загальні, універсальні риси даної субстанції, а під аксиденсом — довільні, випадкові, необов’язкові риси субстанції. Тому Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об’єм, бути тривимірною.

Інший підхід у П. Гольбаха, який визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво. Відповідний внесок до поглиблення поняття матерії зробив Гельмгольц. За його словами, матерія — це все те, що існує об’єктивно (незалежно від свідомості людини).

Матерія як філософська категорія — це незмінна форма або вмістилище всього існуючого у світі. Вона визначає найбільш суттєві властивості об’єктивно–реального світу — як пізнаного, так і ще непізнаного. До таких суттєвих властивостей (чи ознак) належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.

Якщо ж не зосереджуватися тільки на гносеологічному визначенні матерії, а розглядати її, враховуючи розвиток сучасної науки і філософії, то можна виокремити:

1) Онтологічні складові: а) рух та його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.

2) Гносеологічні принципи: а) пізнаваність; б) об’єктивність; в) реальність.

Серед основних Форм буття розрізняються:

1) буття речей (тіл), процесів, які у свою черіу поділяються на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого, буття речей і процесів, вироблених людиною,

2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне,

4) буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою. Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву. Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне - поняття, вживані в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філософії.

Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщення повітря, грому, блискавки тощо, а також життєвого подиху, початку нижчого і вищого життя.

Дух - це дивовижний світ, який ще називають внутрішнім світом людини. Носієм свідомості є конкретний індивід, людина, особистість, з притаманними їй психологічними особливостями. Як ми зазначали, завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що оточує людину в її свідомості. Свідомість - це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття.

Прогресс науки приведет к открытию новых форм как материи, так и движения, уточнит и разовьет совр. представл-я. Существование любого материального объекта возможно только благодаря взаимодействию образующих его элементов. Так, атом существует т.к. осуществляется взаимодействие между ядром и электронами, живые организмы сущ. только благодаря взаимод. составляющих их молекул, клеток и органов; общество сущ. благодаря обмену деятельностью между людьми. Кроме внутреннего взаимодействия между элементами и частями происходит и взаимод. объектов с внешним окружением. Они могут включаться в более сложные системы, становиться их эл-тами. Напр., ядра и электроны, входящие в атом, могут стать составными частями молекул, из молекул могут строиться макротела и т. д. Взаимодействие приводит к изменению свойств объекта отношений, состояний. Все эти изменения, представляют собой неотъемленную характеристику бытия материального мира.

Изменение в ф. обозначают понятием движения. Под движением материи нужно понимать не только механическое перемещение тел в пространстве, но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, кот. вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращ. элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деятельностью между людьми в процессе их социальной жизни. Материя не может сущ. вне движения. Любой ее объект сущ. лишь благодаря тому, что в нем воспроизводятся определенные типы движения. При их уничтожении объект прекращает свое сущ-е, переходит в другие объекты. Т.е. движение внутренне присуще материи, Оно так же абсолютно, как абсолютна сама материя. Понятие покоя предст. собой обозначение тех состояний движения, которые обеспечивают стабильность предмета, сохраняют его качества. Словом, покой относителен, а движение абсолютно, оно есть неотъемленнное свойство, атрибут материи. Итак, 1й тип движения - это дв-е, когда сохраняется кач-во предм. Сущ. еще один тип дв-я, связ. с переходом от одного кач-ва к друг., с изменением качеств. состояния предмета. Это м. быть разрушение предмета, распад его на составл. эл-ты, кот. предст. собой особые кач-ва, возник. в рез-те преобразования исх. предмета. Существует движение в различных формах. Основных форм - 5. Механическое, физическое, химическое, биологическое, социальное. Механическая форм движения материи представляет собой перемещение тел в пространстве и проявляется как равномерное, ускоренное, вращательное, колебательное и пр. Физическая форма движения материи включает в себя движение элементарных частиц и полей, гравитационное движение, тепловое и пр. Химическое форма движения - движение атомов. Биологическая форма движения материи характеризуется развитием и функционированием живых организмов. Социальная форма - все изменения происходящие в обществе. Современная наука выделила и другие формы, но эти 5 - основные. Все эти формы не существуют независимо друг от друга и тем более в чистом виде. Они всегда находятся в тесной взаимосвязи. Каждая последующая форма движения включает в себя предыдущую. И социальная форма движения является высшей. Переход одних форм движения является всеобщим свойством материи. При изучении взаимоотношении всех форм движения важно избегать отрыва низших форм от высших и подменять высшие формы низшими, это ведет к механицизму. Движение материи осуществляется в пространстве и во времени. Пространство - всеобщая форма бытия материи выражает протяженность материальных образований и соотношение их друг с другом. Время выражает не протяженность а длительность существования материальных объектов. Соотношение каждого из них с какими-то предшествующими и последующими материальными образованиями. Пространство и время не существуют изолировано, они так же вместе в единстве существуют, никогда не находятся в отрыве от движения материи. Но пространство и время противоречивы, и противоречивость выражается не только в том, что они одновременно абсолютны и относительны, но и в том, что они конечны и бесконечны. Вообще БЕСКОНЕЧНОСТЬ в Ф понимается как отрицание конечности. Пространство и время - единство бесконечного и конечного, при этом бесконечность следует понимать как в количественном и качественном отношении. Количественная бесконечность пространства это - не имеющая ни начала ни конца, нигде не прекращающаяся связь, примыкающих друг к другу материальных образований, систем. Качественная бесконечность означает бесконечное многообразие качественно различных уровней структурной организации мира.

Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Рух — це суперечність. Рух, зміна є такою єдністю протилежностей, коли вони взаємно передбачають одна одну, коли немає однієї без взаємозв’язку з іншою. Постійне виникнення й одночасне вирішення даної суперечності і є рухом. Тому розвиток слід вважати вищою формою руху і зміни, точніше, сутністю руху, а рух можна визначити як будь–яку зміну явища чи предмета. Рух — це зміна взагалі. Це є спосіб існування матерії.

Простір і час — це філософські категорії, які відображають основні формиіснуванняматерії. Просторово–часові характеристики має будь–яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Єдність просторово–часових властивостей світу називають просторово–часовим континіумом, а їх універсальність і цілісність (континуальність) — формою організації всього розмаїття нескінченого світу.

Визначень простору і часу існує дуже багато, але вони всі гіпотетичні та дискусійні. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, яка характеризується співіснуванням об’єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо зв’язана з простором і рухом об’єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.