Вчення Гегеля (1770—1831) є вищим досягненням німецької класичної філософії. Написав “Науку логіки”, яка складається з 3–х розділів: 1) вчення про буття; 2) вчення про сутність; 3) вчення про поняття. Також написав “Феноменологія духу”, “Енциклопедія філософських наук”. Гегель найбільш глибоко і всебічно розробив діалектичний метод мислення і світорозуміння. Гегель створив цей метод в рамках ідеалістичної системи об’єктивного ідеалізму. В основі світу лежить ідеальне начало — абсолютна ідея, тобто система категорій, що саморозвиваються, яка є творцем природи і людського суспільства. Абсолютна ідея мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку 3 етапи: 1) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії “чистого мислення” і виступає системою логічних понять і категорій як система логіки; 2) це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає “інобуттям” абсолютної ідеї; 3) третій етап розвитку абсолютної ідеї — це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї). Людське мислення є однією з форм проявлення абсолютного духу. Цитата: “Усе дійсне розумне, усе розумне дійсне”.
Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття і мислення означає, що закони мислення, які й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей. Гегель виділяє 3 сходинки діалектичного методу. Першою сходинкою є розсуд. Другою сходинкою діалектичного методу є негативний розум як проміжний етап між розсудом і розумом. Третя сходинка — спекулятивний розум, якого не заперечення; 3) “Я покладає і Я, і не–Я”. Отже, діяльність “Я”, що розвивається, Фіхте розуміє як рух від початкового покладання “Я” до протилежності “не–Я”, а від нього до покладання, що є синтезом, єдністю перших двох “Я” і “не–Я”. У процесі своєї взаємодії індивідуальне і абсолютне „Я” то співпадають і ототожнюються, то розпадаються і розрізняються. Ця пульсація співпадань –розходжень складає основне ядро діалектики Фіхте. Ідеал всього руху, розвитку є досягнення співпадання індивідуального і абсолютного „Я”. Однак досягнення цього ідеалу повністю неможливе, тому що привело б до припинення діяльності, яка, за Фіхте, є абсолютною. Тому вся людська історія — це лише наближення до ідеалу.
Таким чином, Фіхте пояснює діалектичну тріаду: теза (“Я”), антитеза (“не–Я”) та синтез (“Я” покладає “Я” і “не–Я”). Рух від тези до антитези та синтезу складає основу діалектичного методу Фіхте, який сприймається ним як метод пізнання і метод істинного філософствування. Через призму цих основоположень він трактує і 3 закони логіки: закон тотожності, закон суперечності, закон виключного третього. Фіхте спробував обґрунтувати також принцип універсальності розвитку через боротьбу протилежностей. Історія є діалектичною, і при цьому є активною взаємодією абсолютного та індивідуального “Я”. Людська воля і розум — нероздільні. Людина — це образ усього людства, а людство — це образ окремих людей.
свідомої і несвідомої діяльності. Така інтуїція доступна особливо обдарованим людям (крутим поетам, письменникам, філософам і т. д.). Інтелектуальна інтуїція являється формою найвищої філософської творчості і слугує засобом саморозвернення тотожності. За Шеллінгом, діалектика і логіка несумісні. Наука і логіка — недіалектичні. Тому діалектика Шеллінга є ірраціоналістичною.
Основним принципом натурфілософії Шеллінга є єдність мислення і буття. Він вважав, що найвищим результатом емпіричного пізнання є закон. Натурфілософія вища емпірії і передує теоретичному мисленню. Натурфілософія — необхідна сходинка розвитку знань. Натурфілософія Шеллінга має діалектичний характер. Основні її принципи: 1) Принцип полярності. Цей принцип вивчення природи полягає у зведенні природи до протилежностей, двоякості; 2) Принцип історизму: всі форми природи є тільки сходинками її розвитку; 3) Принцип системності, що випливає із поняття натурфілософії як знання, яке систематизує. 4) Принцип єдності сил природи. Шеллінг висунув цей важливий принцип, який у XIX—XX ст. втілився у природничонаукових законах (закон збереження і перетворення енергії).
спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі. Завдання логіки полягає в аналізі наукового методу мислення. Значним досягненням Гегеля було дослідження і виклад логіки як цілісної системи принципів і категорій. Ця система є відображенням процесу розвитку, що відбувається за певною схемою: твердження (теза), заперечення цього твердження (антитеза), та заперечення заперечення (синтез). Кожна наступна сходинка зберігає суттєві результати попереднього розвитку. Система логічних категорій Гегеля розпадається на 3 підгрупи відповідно до тріади: буття–сутність–поняття. Буття включає в себе категорії: якість, кількість, міра; сутність — видимість, тотожність, відмінність, суперечність, основа, явище, дійсність і т. д. Поняття включає в себе 2 моменти: 1) перехід від суб’єктивного поняття до об’єктивного; 2) перехід до ідеї (життя, пізнання, абсолютна ідея).
Гегель сформулював також основні принципи діалектики: принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки; принцип боротьби і тотожності протилежностей; принцип заперечення заперечення.
Є протиріччя між системою і методом Гегеля. Система — метафізична, метод — діалектичний.
Історія, по Гегелю, є розвиток світового духу в часі. Про це він пише у “Феномені духу”. Історія має своєю ціль. Її ціль — це розвиток совбоди. Гегель розрізняє 3 етапи світової історії: 1) Древні східні народи (вони були всі невільні, окрім одного — деспота); 2) Античний світ (були вільні лише деякі); 3) Сучасні западні народи (Гегель називає їх германськими) — повністю усвідомили, що усі люди вільні.
25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і становлення марксистської філософії. Історична доля марксизму.
Философия, созданная К Марксом при участии Ф.Энгельса, являеться наследницей многих высших достижений европейской философской мысли начиная с мудрецов Ст.Греции и кончая мыслителями конца 18-начала 19 века.Однако, созданная Марксом философия существенно отличается от традиционных доктрин, систем и учений.
Этим отличием является теснейшее содержательное единство философских идей с политико-экономической и научно-социальной сторонами марксистского мировозрения.
Целостность, многосторонняя взаимообоснованность составных частей", универсальность марксизма во многом объясняют широту распространения и влияния этого учения в быстро меняющемся мире 19-20 веков.
Историческое значение марксизма было и остается связаным с деятельностью огромных масс людей-пролетариев, интересы которых защищает и выражает эта общественная тееория. Вместе со всемирной индустриализацией, следуя за появлением и развитием пролетариата в разных странах, распространялся и марксизм. В наше время наемные работники составляют большинство человечества.
Следовательно,социальная база марксизма гигантски возросла вместе с ходом истории развивается и марксизм в целом, и философия ка его составная часть.
Высшая цель марксизма - разработка и теоретическое обоснование освобождения порабощенного человечества. Марксизм доказывает неизбежность уничтожения всякого рабства, уничтожение, отчуждения и несвободы людей. Как
