Розкрийте сутність процесу департаментизації на підприємстві. Охарактеризуйте на прикладі підприємств готельно-ресторанного бізнесу види департаментизації

Зростання спеціалізації окремих робіт обмежується можливостями з їхньої координації. Вирішити цю проблему можливо якщо згрупувати подібні роботи по їх виконавцям. Цей процес має назву - департаментизація. Завдяки департаментизації організація може розширятися безмежно.

Існують різні підходи до групування, основними з яких є - групування робіт навколо ресурсів і навколо результатів. Базуючись на конкретному підході, теорія управління виокремлює чотири основні типи департаментизації:

1) лінійна департаментизація - передбачає відносну автономність в роботі. Простий тип департаментизації, одномірні зв'язки, широко використовується при організації робіт у низових ланках. Це лінійний тип організаційної структури.

2) функціональна департаментизація - роботи групуються навколо ресурсів (відділ планування, відділ кадрів, відділ фінансів і т.ін). Різновиди цієї департаментизації групування робіт за процесом - по типу виробництва (штучне, масове, дослідне); за технологією - по типу обладнання (механізація, автоматизація, роботизація).

3) дивізіональна департаментизація - роботи групуються навколо результатів. Різновиди: по продукту; по споживачу; по ринку. Відповідає дивізіональній структурі управління.

Продуктова департаментизація використовується в багатопродук-тових диверсифікованих компаніях або багатонаціональних; споживча департаментизація формується навколо кінцевого споживача продукції (послуги для дітей, для промислововсті і т.ін); ринкова департаментизація - по відношенню до географічних і галузевих ринків. У науковій і державній галузі управління цей тип департаментизації має назву проектного або програмного управління.

Особливості цього підходу - створення відносно автономних частин в організації, орієнтованих на продукт, програму, споживача або ринок - дивізіональна структура.

 

4) матрична департаментизація - це збалансований компроміс між розподілом і групування робіт навколо ресурсів і навколо результатів. Це найскладніший тип департаментизації, але й найефективніший. До матричної структури звертаються тоді, коли потрібна складна система реакцій на вплив факторів зовнішнього середовища.

При матричній структурі у працівника є одночасно два керівники, що мають рівні права: функціональний і продуктовий. Створюється і функціонує одночасно декілька цільових груп, представники яких залишаються в підрозділах, що їх делегували і, одночасно, підпорядковуються новому керівнику - матрична структура управління.

 

Наведіть приклади функціональної та дивізійної департаментизації в сфері готельно-ресторанного бізнесу.

Зростання спеціалізації окремих робіт обмежується можливостями з їхньої координації. Вирішити цю проблему можливо якщо згрупувати подібні роботи по їх виконавцям. Цей процес має назву - департаментизація. Завдяки департаментизації організація може розширятися безмежно.

2) функціональна департаментизація - роботи групуються навколо ресурсів (відділ планування, відділ кадрів, відділ фінансів і т.ін). Різновиди цієї департаментизації групування робіт за процесом - по типу виробництва (штучне, масове, дослідне); за технологією - по типу обладнання (механізація, автоматизація, роботизація).

3) дивізіональна департаментизація - роботи групуються навколо результатів. Різновиди: по продукту; по споживачу; по ринку. Відповідає дивізіональній структурі управління.

 

В чому полягає сутність процесу визначення оптимального співвідношення між централізацією та децентралізацією повноважень в організації. Наведіть приклад для підприємства готельного (ресторанного) господарства.

Основним серед індивідуальних принципів менеджменту є прин­цип оптимального співвідношення централізації й децентралізації в управлінні. Вирішення проблеми співвідношення централізації й децентралізації у менеджменті полягає в оптимальному розподілі (делегуванні) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип співвідношення централізації й децентралізації перед­бачає необхідність оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності в управлінні. Суть єдиноначальності полягає у тому, що керівник певного рівня управління має право самостійного вирішення питань, які відносяться до його компетенції, тобто у на­данні менеджеру підприємства широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління та реалізації персональної відповідальності.

Колегіальність передбачає колективне прийняття рішень на ос­нові точок зору керівників різного рівня та виконавців.

Пошук оптимального співвідношення між єдиноначальністю та колегіальністю становить одне з найважливіших завдань уп­равління, від вірності вирішення якого значною мірою залежать його ефективність та дієвість.

Принцип наукової обґрунтованості управління полягає в науко­вому передбаченні та плануванні в часовій площині соціально-еко­номічних перетворень на підприємстві. Основний зміст цього принципу відбивається у положенні: всі управлінські дії. здійсню­ються на базі наукових методів і підходів. Наукове обгрунтування управління означає не лише використання досягнень науки при ви­робленні й реалізації управлінських рішень, але й глибоке вивчен­ня практичного досвіду й вміння виявляти наявні резерви.

Суть принципу плановості полягає у визначенні основних на­прямів і пропорцій розвитку підприємства на перспективу. План є певним комплексом економічних і соціальних завдань, які необ­хідно вирішити в майбутньому.

Принцип узгодженості прав, обов'язків і відповідальності перед­бачає, що кожний підлеглий повинен виконувати покладені на ньо­го завдання й періодично звітуватись щодо їх виконання.

 

В чому полягає сутність процесу визначення оптимального співвідношення між диференціацією та інтеграцією підрозділів організації. Наведіть приклад для підприємства готельного(ресторанного) господарства.

Важливе місце в проектуванні організації займає проблема встановлення необхідних відношень між частинами або підрозділами організації. Професори Гарвардської школи бізнесу П. Лоуренс і Дж. Лорш на основі обстеження ряду підприємств дійшли висновку, що на відносини між підрозділами, поряд з іншими, впливають такі чинники, як ступінь відмінності між підрозділами (диференціація) і ступінь необхідного співробітництва підрозділів (інтеграція). Цей підхід до проектування організації, який часто називають теорією диференціації та інтеграції, є частиною більш загальної теорії ситуаційного підходу до управління організацією.

Диференціація означає розподіл в організації робіт між її частинами або підрозділами таким чином, щоб кожна з робіт одержала визначений ступінь завершеності в межах даного підрозділу.

Диференціація — це виділення частин в організації, кожна з яких пропонує щось у відповідь на попит, запропонований зовнішнім середовищем і, зокрема, його інститутами, що знаходяться в безпосередньому контакті з організацією.

Для визначення ступеня диференціації в організації Лоуренс і Лорш запропонували використовувати чотири параметри:

1) визначеність щодо мети або завдань: чи є цілі ясними і чи легко їх виміряти, або вони важкозрозумілі;

2) структура: чи є структура формальною із жорсткою політикою і процедурами, або вона вільна і гнучка із політикою, що орієнтується на поточний момент;

3) рівень взаємодії: чи здійснюються значні міжособистісні і міжгрупові зв'язки і кооперація або ні;

4) часові межі зворотного зв'язку: через які інтервали - короткі чи довгі - отримують люди інформацію про результати роботи.

Інтеграція означає рівень співробітництва, який існує між частинами організації і забезпечує досягнення їхніх цілей у межах вимог, запропонованих зовнішнім середовищем.

Потреба в інтеграції споконвічно створюється поділом і взаємозалежністю робіт в організації.