Типи етнічних спільнот, їх ґенеза

Етнос — це група людей, яка історично склала­ся на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу жит­тя та особливостями психічного складу.

Історичний генезис соціальних спільностей (рід, плем’я,
народність, нація)

Рід – колектив кровних родичів, які ведуть своє
походження від спільного прідка, які носять спільне родове ім”я.
Рахунок родства може вестися по материнській (материнський рід)
або батьківській (батьківський рід) лінії. Виник на рубежі
верхнього та нижнього палеоліту. Роди об”єднувались в племена та
розпадалися з виникненням класового суспільства. Пережитки родо-
племінного розділення збереглися у багатьох народів.
Плем’я – тип етнічної спільності і соціальної організації
епохи первіснообщинного устрою. Плем”я характеризується
кровнородинними зв”язками між його членами, поділом на роди та
фратрії, спільністю території, деяких елементів господарства,
традиціями та культами, для пізнього етапу – самоуправління, яке
складається із племіної ради, військового та цивільного вождів.
Утворення союзів племен, завоювання та переселення вели к зміщенню
племен та виникнення більш великих спільностей – народностей. За
Данилевським, племена, які являють собою простий “етнографічний
матеріал” історії – це народи, які не жили самостійним історичним
життям і не розвивалися до усвідомлення її необхідності, тому що
опинилися а таких умовах, які перешкоджали формуванню їх як
політично незалежної нації. Доля таких племен – бути
асимільованими іншою, “історичною” народністю, служити
різноманіттю її виявів, при необхідній умові володіння тими ж
правами особистої громадянської та суспільної свободи, які є в
підпорядкуванні “формоутворюючої” національності.
Народність – мовна, територіальна, економічна та культурна
спільність, яка склалася історично. Народності виникали в
різноманітні історичні епохи, починаючи з рабовласницької і
закінчуючи сучасною. Багато народностей (особливо дрібні) мають
здатність поступово зливатися з більш великими та розвиненими
народностями та націями.
Нація – (від лат. natio – плем”я, народ) історична спільність
людей, яка складається в процесі формування спільності їх
тероторії, екномічних зв”язків, літературної мови, деяких
особливостей культури та характеру. Нація виникає в період
подолання феодальної роздрібленості на основі економічних
зв’язків, утворення внутрішнього ринку, складається із
різномонаітних племен та народностей. Існують нації, апогей
pngbhrjs яких давно пройшов, жива діяльність завмерла в їх надрах,
залишивши лише “тваринну життєвість”, “рослинне животіння”. Такі
мертві цивілізації також переходять на рівень зовнішньоісторичного
буття. Зовнішні вторгнення, яким вони вже не можуть противитися,
розкладають їх складові частини, і вони завмирають в нерухомості в
очікуванні нового “освітнього” принципу. Одним з таких
основополагаючих принципів в теорії Данилевського є принцип
переваги специфічного, особливо загальному, ідея пріоритету в історії національного над загальнолюдським.

 

66. Соціальний інститут сім’ї, його розвиток і функції

Сім'я — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних абоприйомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я як соціальний інститут проходить ряд етапів, послідовність яких складається у сімейний цикл або життєвий цикл сім'ї.

Виділяють різну кількість фаз цього циклу, але головними серед них є наступні: 1) вступ у шлюб - утворення сім'ї; 2) початок дітонародження - народження першої дитини; 3) закінчення дітонародження - народження останньої дитини; 4) «пусте гніздо» - вступ у шлюб і виділення із сім'ї останньої дитини; 5) припинення існування сім'ї - смерть одного з подружжя. На кожному етапі сім'я володіє специфічними соціальними та економічними характеристиками.

Основні ознаки сім ї:

а) шлюбні або кровно споріднені зв'язки між усіма її членами;

б) спільне проживання в одному приміщенні;

в) загальний сімейний бюджет.

Залежно від форми шлюбу виділяються моногамна і полігамних сім'ї. Моногамна сім'я передбачає існування шлюбної пари - чоловіка і дружини, полігамних - або чоловік, або дружина має право мати кілька дружин чи чоловіків. У залежності від структури родинних зв'язків виділяються простий, нуклеарні, чи складний, розширений тип сім'ї. Нуклеарні родина являє собою подружню пару з дітьми, не перебувають у шлюбі. Якщо деякі з дітей у сім'ї перебувають у шлюбі, то утворюється розширена, або складна сім'я, що включає в себе два або більше поколінь.

У сімейних відносинах в силу їхньої складності, інтимності та індивідуальності виникає безліч протиріч, які можуть регулюватися тільки за допомогою моралі. Моральні норми, що регулюють сімейні протиріччя, прості, але емкі за змістом і значущості. Ось основні з них: взаємна любов між подружжям, визнання рівності; турбота і чуйність у відносинах; любов до дітей, виховання і підготовка їх до трудової соціально корисного життя; взаємодопомога у всіх видах діяльності, у тому числі і побутовому працю.

Вимога взаємної любові, рівності і взаємодопомоги подружжя - основа, від якої залежить вирішення численних питань, щодня виникають у сім'ї і які з зіткненні різних інтересів, думок.

Особливу важливість представляє моральний обов'язок по вихованню дітей. Виконання сім'єю функції виховання дітей може успішно здійснюватися, якщо в сім'ї встановлюється атмосфера дружби, взаємоповаги, взаємодопомоги, розумної вимогливості до дітей, повага до праці.

Функції сім'ї - це способи прояву її активності; життєдіяльності всієї сім'ї і окремих її членів. У всіх суспільствах сім'я виконувала основні функції:

- Відтворення населення (фізичне і духовно-моральне відтворення людини в сім'ї);

- Виховна функція - соціалізація молодого покоління, підтримки відтворення суспільства;

- Господарсько-побутова функція - підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми і старими членами сім'ї;

- Економічна - отримання матеріальних засобів одних членів сім'ї для інших, економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства;

- Сфера первинного соціального контролю - моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності, а також регламентація відповідальності і зобов'язань у відносинах між подружжям, батьками та дітьми представниками старшого і середнього поколінь;

- Духовного спілкування - розвиток особистостей членів сім'ї, духовневзаємозбагачення;

- Соціально-статусна - надання певного статусу членам сім'ї, відтворення соціальної структури;

- Дозвільна - організація раціонального дозвілля, взаємозбагачення інтересів;

- Емоційна - отримання психологічного захисту, емоційної підтримки, емоційна стабілізація індивідів та їх психологічнатерапія

67. Народонаселення. Закон Мальтуса.

Соціальна філософія аналізує народонаселення, його кількість, розселення, приріст (демографічний фактор), як один з природних чинників історичного процесу.

Можна виділити два основних напрямки в розумінні ролі народонаселення в розвиткові суспільства.

Перший напрямок. Здавна існували теорії, в яких доводилося, що розвиток суспільства визначається зростанням народонаселення, його густотою, що це необхідна умова успішної життєдіяльності будь-якої держави. Автори цих теорій (В. Петті, Дж. Мілль та ін.) вважали, зокрема, що народонаселення, його густота, визначає соціальні відносини і сприяє зростанню продуктивності праці.

Слід підкреслити, що на початку свого виникнення та поширення (XVII–XVIII ст.) ці теорії виражали ідеологію буржуазії, яка виступала проти дворянства, духівництва, величезного чиновничого апарату, аристократичної монархії в цілому. Російський соціолог М. Ковалевський у книзі "Розвиток народного господарства в Західній Європі" (1899) стверджував, що "...головним j фактором всіх змін економічного устрою є не що інше, як зростання населення..." Твердження М. Ковалевського виражали деякі антикріпосницькі тенденції і заперечували думку про абсолютну монархію як визначальну силу в історії.

Другий напрямок мав значну кількість прихильників і отримав назву "мальтузіанство" за прізвищем засновника – англійського економіста і священика Т. Мальтуса (1766–1834). Його прибічники вважали зростання народонаселення Злом, що породжує злидні та страждання.

У книзі "Досвід про закон народонаселення..." Т. Мальтус сформулював закон, згідно з яким населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, а засоби до існування – в арифметичній. Наслідком цього є абсолютне перенаселення, що спричиняє голод, злидні, страждання.

Обґрунтовуючи свою думку, Т. Мальтус абсолютизує біологічний фактор та деякі тенденції виробництва, зокрема, уповільнення темпів зростання засобів виробництва, зменшення родючості ґрунтів, зменшення ефективності витрат в промисловості тощо.

Сучасні прибічники Т. Мальтуса, "неомальтузіанці", прагнуть відновити його концепцію, дещо змінивши її. Але сутність цієї концепції залишається незмінною: людство, на їхню думку, принципово не може збільшити обсяги засобів існування для задоволення потреб населення, що зростає.

Як і Мальтус, його послідовники єдину можливість позбутися перенаселення вбачають у регламентації шлюбів, скороченні дітонародження, але лише серед трудящих мас та в країнах низького індустріального розвитку.

Як зазначалося вище, мальтузіанці абсолютизують біологічний фактор, але вони не беруть до уваги соціальний аспект народонаселення. Адже від стану суспільства, його соціальної політики, рівня економічного стану, культури, освіти, виховання тощо значною мірою залежить зростання чи гальмування темпів зростання населення.

 

68. Політична система суспільства

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм.

Як бачимо, політична система має досить складну структуру. Остання, як правило, піддається змінам залежно від етапів розвитку суспільства. Але водночас, вона є явищем відносно самостійним і суттєво та безпосередньо впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства – економіку, науку, освіту, мораль тощо. Разом з тим, вона зазнає суттєвого впливу цих сфер.

До основних елементів структури політичної системи належать:

– держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

– партії і партійні системи.

Партія – це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування. Визначальними рисами партій є їх місце і роль в політичній системі, внутрішня структура та методи діяльності, соціальна база, ідеологія.

Як правило, в суспільстві функціонують декілька партій. В сукупності вони становлять партійну систему, яка використовує певний механізм та методи в боротьбі за владу.

Історичні типи партійних систем: однопартійна двопартійна, або біпартійна (наявність двох основних партій, влада яких чергується), багатопартійна (наявність декількох партій, які беруть участь і здійснюють реальний вплив на органи державної влади;

– громадські організації і рухи. Це соціальні групи, об'єднані певними інтересами, які не прагнуть до участі в діяльності органів державної влади. Але вони прагнуть контролювати прийняття важливих державних рішень, наприклад питань екології, охорони здоров'я, забезпечення належного рівня народжуваності та якісного стану населення тощо;

– політична свідомість та політична культура, які відображають політичне життя суспільства в поглядах, ідеях, традиціях, уявленнях, правилах та нормах поведінки людини, соціальної групи чи нації;

– засоби масової інформації.

Політична система суспільства покликана виконувати такі функції:

· формування цілей та завдань суспільства;

· розробка програм життєдіяльності суспільства згідно з інтересами керівних верств;

· мобілізація ресурсів суспільства відповідно до певних інтересів;

· забезпечення інтеграції всіх суспільних груп навколо загальних соціально-політичних цілей та цінностей, панівної ідеології та культури;

· розподіл цінностей у суспільстві відповідно до інтересів, насамперед, панівних соціальних груп;

· забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Для політичних систем пострадянських країн характерним є не лише наявність легальних інститутів, а й тіньового елементу в них, тобто конкуруючих структур.

Складовими тіньової частини політичної системи є політичні клани, клуби, парламентське лобі, оточення перших осіб держави, "мізкові центри" при них тощо. Сюди можна віднести також нелегальну діяльність легальних установ, політичні інтриги та ігри, таємні функції окремих установ чи посадових осіб, земляцькі стосунки тощо.

Загалом, такий стан можна кваліфікувати як наявність справжньої конкуруючої структури всередині політичної системи. За певних умов вона може фактично виконувати функції домінуючої політичної системи і перетворитися на альтернативу легальній політичній системі суспільства.