Філософське вчення про природу цінностей, їх структуру та місце в життєдіяльності людини називається аксіологією (від гр. аксіс – цінність і логос – вчення).
Починаючи з освоєння знарядь праці, а потім вдосконалюючи їх, людина навчилася задовольняти власні елементарні потреби, почала виокремлювати головне і другорядне, необхідне, постійне і тимчасове у своєму житті. Поступово осмислювалася значимість предметів і явищ навколишнього світу для окремого індивіда, групи, суспільства, тобто визначалася їх цінність.
Цінність – це поняття, яке вказує на людську, соціальну і культурну значимість певних явищ і предметів діяльності.
Цінність є особливим типом світоглядної орієнтації людини, уявленнями, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища в природі, суспільстві, житті індивіда сприймаються ним не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них.
Формування поняття "цінність" пройшло складний історичний шлях. Доцільно торкнутися лише історії тих поглядів на цінність, які є найважливішими для сучасного розуміння цього поняття.
Цікавим твердженням давньогрецької філософії є те, що найвищим мірилом цінності та найвищою цінністю є людина. Відома теза Протагора: "Людина є мірою всіх речей".
В античній і середньовічній філософії ціннісні характеристики включалися в саме життя, розглядалися як притаманні йому, нерозривні з реальністю. Дослідження цінностей як таких стало можливим тоді, коли поняття реальності розщепилося на реальність у власному розумінні й цінність як об'єкт людських уподобань, пристрастей та прагнень.
Категорія цінності найбільш ґрунтовно була розроблена класичною німецькою філософією, особливо І. Кантом. І. Кант поняття цінності пов'язує з поняттям доброї волі. Сама по собі добра воля має цінуватися незрівнянно вище, ніж будь-що здійснене нею на користь якоїсь схильності. Важливим у кантівському аналізі поняття цінності є те, що це поняття він співвідносить з людиною як метою, її розвитком, а такий аспект цінності, як корисність, – зі світом природи бажань. Цей аспект І. Кант називає відносною, зумовленою цінністю. Основну увагу він звертає на суб'єктивний аспект цінності, який і прагне висвітлити. Водночас підкреслює наявність і об'єктивного аспекту, але детально його не розробляє. Кантівську концепцію цінності сприйняли в основному, з деякими змінами, всі представники класичної німецької філософії.
Сучасна соціально-філософська література характеризується різноманітністю поглядів на природу цінностей та їх розуміння. Вони зрештою є або конкретизацією проблеми, наміченої в німецькій класичній філософії, або розробляються через протиставлення останній.
Найбільш аргументованим, поширеним і прийнятним є твердження, згідно з яким цінності є предметом потреб та інтересів людини. Цими предметами виступають речі, явища чи ідеї, думки. Залежно від цього виділяють дві групи цінностей:
– матеріальні – це знаряддя і засоби праці, предмети і речі безпосереднього споживання;
– духовні – це ідеї, теорії, думки: політичні, правові, моральні, естетичні, філософські, релігійні, екологічні тощо.
Залежно від ціннісного ставлення людини до світу цінності визначаються як "предметні" та "суб'єктні".
"Предметними" цінностями виступає все розмаїття предметів людської діяльності, суспільних ВІДНОСИН та включених до їх кола природних явищ як об'єктів ціннісного відношення. Вони оцінюються В плані добра і зла, істини чи хибності, краси чи потворності, допустимого чи забороненого, справедливого чи Несправедливого тощо.
"Суб'єктні" цінності – способи та критерії, на основі яких проводяться самі процедури оцінки відповідних явищ, закріплюються в суспільній свідомості і культурі, виступаючи орієнтирами діяльності людини. Це – настанови й оцінки, вимоги й заборони, цілі та проекти, які відображаються у формі нормативних настанов.
Розмаїття цінностей передбачає класифікацію за їх рівнем. Так, виділяються цінності особистості, соціальних та професійних груп, національні, загальнолюдські.
В наш час особливої ваги набувають загальнолюдські цінності. Вони є регуляторами поведінки всього людства, виступаючи найважливішими критеріями, стимулами і знаряддями пошуку шляхів взаєморозуміння, злагоди і збереження життя людей планети. Слід мати на увазі, що загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний характер. Їх розуміння в античності чи в епоху Середньовіччя суттєво відрізняється від їх розуміння в сучасному інформаційному суспільстві.
У сучасній філософії поки що немає єдиного бачення того, що є загальнолюдськими цінностями. Немає основи, яка б давала змогу визначити єдині, загальнозначимі цінності для всіх народів, систем та культур. Спостерігається надзвичайне розмаїття думок щодо поняття "загальнолюдське".
Можна виділити деякі цінності, які, беззаперечно, є загальнолюдськими:
– цінність людського життя;
– смисл життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода тощо;
– цінність природи як основи життєдіяльності людини, запобігання екологічній кризі, збереження навколишнього середовища;
– відвернення загрози термоядерної війни;
– забезпечення свободи, демократизації усіх сфер ЛЮДСЬКОЇ життєдіяльності – економіки, політики, культури тощо.
Подальший конкретно-історичний аналіз сутності та розвитку цінностей є важливою стороною наукового дослідження і розуміння історії суспільства та культури.
72. Соціальна природа цінностей
73. Ієрархія цінностей
Розмірковуючи про індивідуальний вибір цінностей, основоположник аксіології (філософської теорії цінностей) М. Шелєр зазначав, що у кожної особистості є основна "ціннісна формула", відповідно до якої і відбувається акт ціннісного вибору.
Ієрархію цінностей людини Шелєр розташовує у такому порядку:
1. Ряд цінностей приємного і неприємного.
До цих цінностей належить відчуття задоволення і болі. Такі цінності релятивні щодо чуттєвої організації живих істот. Самостійним цінностям приємного і неприємного відповідають особливі групи похідних цінностей (технічні і символічні цінності).
2. Ряд цінностей вітального відчування.
Станами тут виступають всі модуси життєвого почуття (почуття здоров'я і хвороби, сили і втоми), а інстинктивними відповідними реакціями - відвага, страх, імпульс помсти, гнів.
3. Ряд духовних цінностей, особливістю яких є відірваність від всієї сфери тілесного, відчуження від навколишнього світу. При відчуванні цих цінностей виступає ясна необхідність приносити їм у жертву життєві блага.
Шелер виокремлює три види духовних цінностей: а) естетичні цінності (цінності прекрасного і потворного); б) цінності справедливого і несправедливого (законного або незаконного); в) цінності чистого пізнання істини.
Цінностями засобів тут виступають цінності культури, а як відповідні реакції - подобається - не подобається, хвалити - сварити, поважати - не поважати.
4. Ряд цінностей святого і не святого. Як стани цьому ціннісному ряду відповідають почуття блаженства і відчаю..
Формування особистісної ієрархії цінностей відбувається під впливом соціокультурних умов: особистісні і суспільні цінності знаходяться у тісному переплетенні і взаємодії. Реалізація цінностей відбувається в безкінечній множині ситуацій вибору.
