Громадська думка як соціальний інститут

Канали формування громадської думки

Опосередковані канали висловлювання громадської думки. Специфіка їх полягає в тому, що громадська думка висловлюється не прямо, а після певної «обробки» з використанням проміжної фігури (ретранслятора), якою найчастіше є засоби масової комунікації (преса, радіо, телебачення, Інтернет), а також сфера освіти тощо. їм властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст громадської думки, певне коригування її. Ненавмисне коригування відбувається внаслідок впливу на оприлюднення громадської думки, специфіки функціонування певних засобів масової комунікації, фігури ретранслятора. А оприлюднена громадська думка може бути як об'єктивною, так і необ'єктивною, як репрезентативною, так і нерепрезен-тативною.
Прямі канали висловлювання громадської думки. Забезпечують можливість висловлювання громадської д_умки прямо, безпосередньо, без проміжних ланок. Йдеться про висловлювання її за допомогою прямих контактів населення з управлінськими структурами (листи, звернення до соціальних інститутів, органів влади, різноманітні збори, мітинги, демонстрації, страйки тощо). Громадська думка, реалізована за допомогою цих каналів, є об'єктивнішою, але недостатньо репрезентативною. Як засвідчують дослідження, найактивніше йдуть на контакт з працівниками органів управління, звертаються у різноманітні соціальні інституції, пишуть листи до владних структур особи середнього і похилого віку, а оприлюднені на мітингах, зборах думки далеко не завжди поділяє все населення. Та оскільки ця громадська думка не деформована, не зазнала стороннього впливу, її успішно можна використовувати в діагностичних і прогностичних цілях щодо суспільних подій, тенденцій розвитку певних політичних та соціально-економічних процесів.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки. Це дослідження громадської думки із застосуванням соціологічних методів. За правильного методичного та організаційного їх забезпечення вони є надійними джерелами громадської думки, оскільки забезпечують об'єктивність, репрезентативність отриманої інформації. Застосування їх дає змогу дослідити громадську думку в динаміці завдяки повторним опитуванням населення з тих самих проблем; зробити порівняльний аналіз громадської думки різних прошарків населення (за статевими, віковими, регіональними ознаками тощо); виявити певні тенденції її функціонування з певних проблем. Тому опитування громадської думки широко використовують у політичній сфері, соціальному управлінні, екологічних, маркетингових дослідженнях тощо. Найціннішими є відомості щодо громадської думки, здобуті за допомогою моніторинго-вих досліджень.
Теоретичні та практичні аспекти громадської думки в зарубіжній та вітчизняній соціології

 

 

Громадська думка як соціальний інститут

Існують різні точки зору стосовно того, чи можна вважати громадську думку соціальним інститутом. З одного боку, ми знаємо, що соціальний інститут — це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, самовідтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей, а громадська думка не є сталою, історично зумовленою в суспільстві формою спільної діяльності людей і не має своїх специфічних організацій, що регулюють діяльність щодо створення громадської думки. З іншого боку — громадська думка є соціальною силою, яка через механізми соціального впливу, передачу норм, цінностей і традицій бере участь у регулюванні суспільних відносин, а тому за цими параметрами її все ж можна вважати соціальним інститутом.

Соціальні інститути забезпечують стійкість соціальних зв'язків і стосунків у суспільстві. Залежно від видів інститутів (політичні, економічні, сімейний тощо) визначаються і їхні функції, тобто роль, яку виконує той чи інший елемент соціальної системи в її організації як цілого.

Соціальний контроль у широкому розумінні охоплює всі види контролю, а у вузькому — контроль силою громадської думки.

Громадська думка — це сукупність уявлень, оцінок і суджень, що їх поділяє більшість чи принаймні значна частина населення стосовно проблем, подій чи фактів дійсності в конкретній соціальній ситуації. Вона може бути в суспільства в цілому, в етнічної групи, у виробничого колективу чи якогось іншого соціального угруповання.

Громадська думка — це особливий стан масової свідомості, спільне розуміння громадянами значущих для них явищ, подій і процесів. Громадська думка виявляється в реакції, оцінному став­ленні певних соціальних спільнот (суспільства, організацій, груп) до соціальної дійсності, різних подій, поведінки та діяльності окремих людей чи соціальних інституцій, явищ і процесів з погляду цих спільнот.

Але громадська думка — це не просто «стан масової свідомості», «колективного почуття», це один з найважливіших механізмів соціальної взаємодії осіб. Нормальне функціонування будь-якого об’єднання людей неможливе без формування спiльного уявлення про загальні речі, без спільних оцінок певних явищ, подій, визначення спільних норм поведінки, практичних шляхів вирішення нагальних проблем.

Подолання відчуження, налагодження тісних зв’язків із суспільством, зокрема через механізми формування й урахування громадської думки про соціальні проблеми, є однією з головних вимог соціальної орієнтації економіки і свідченням розвитку демократії.

Безсумнівно, громадська думка далека від суто наукового знан­ня, проте й вона здатна давати правильні оцінки, що диктуються здоровим глуздом людської свідомості.

Носіями і виразниками громадської думки є люди — соціальні групи, організації, окремі особи. Вони під ідеологічним впливом чи стихійно формують загальну думку.

 

Соціологічне дослудження

Соціологічне дослідження — це вид систематичної пізна­вальної діяльності, що складається з логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на глибоке вивчення, аналіз і систематизацію соціальних фактів, виявлення зв’язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, формування на основі зібраної інформації нових знань та розробку заходів щодо управління досліджуваним об’єктом, забезпечення його прогресивного розвитку.

Процедура — це послідовність пізнавальних та організаційних дій з метою розв’язання завдання дослідження.

Соціологічні дослідження проводять з метою розв’язання перш за все таких завдань:

• опис певної соціальної реальності;
• пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих соціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колек­тиві тощо);
• прогнозування тенденцій розвитку соціальних процесів (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміці безробіття тощо);
• практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів тощо).

Одиницями вивчення при цьому стають люди, їх дії, речі, думки, тексти, властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати.

При проведенні СД застосовують:

• методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо);
• методи обробки й аналізу даних (факторний, латентно-структурний, кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжирування, шкалування, індексування тощо);
• методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо).

Залежно від наявності інформації з досліджуваної проблеми та цільової настанови дослідження визначають його тип. Є три типи соціологічних досліджень: розвідувальні (пошукові), описові та аналітично-експериментальні.

 

Розвідувальні (пошукові, пілотні) дослідження проводяться як попередній етап глибоких і масштабних досліджень, коли немає чіткого уявлення про проблему та об’єкт дослідження, а дослідники не в змозі висунути жодних наукових гіпотез.

Описові дослідження складніші. Їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об’єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функціональних зв’язків та соціальних характеристик досліджуваного об’єкта. Таке дослідження проводиться, якщо об’єктом аналізу є велика спільнота людей з найрізноманітнішими характеристиками (велике підприємство, місто, район, область, регіон). У досліджуваному об’єкті визначають однорідні групи, порівнюють їх, з’ясовують їхні якісно-кількісні особливості тощо.

Аналітично-експериментальне дослідження — найбільш глибокий і складний вид соціологічного аналізу, який має на меті не тільки описати складові досліджуваного явища, а й з’ясувати причини, що зумовили його виникнення. Таке дослідження потребує старанно розробленої програми та чималого часу. Варто зазначити, що для вибору найоптимальнішого шляху аналітичного дослідження і здійснюються розвідувальні та описові дослідження.