Ґрунти Нової Зеландії і Тасманії

Особливості ґрунтового покриву Великого Вододільного Хребта

У східній частині Австралії – в так званих Австралійських Кордильєрах – географія ґрунтового покриву підпорядкована закону вертикальної зональності ґрунтів і правилу так званої «дощової тіні», для якої характерно різка відмінність умов зволоження різних схилів великих гірських споруд. В передгір'ях Великого Вододільного хребта ґрунти переходять у червоно-коричневі. На крайньому південному заході зустрічаються реліктові червоноземи і жовтоземи на латеритній корі. На навітряних схилах Великого Вододільного хребта на північ від 28° пд. ш. формуються гірські латеритні ґрунти, у міжгірних долинах, на древніх і сучасних алювіальних наносах і на вивітрених лавах — тропічні чорні. У субтропічному поясі на схилах — гірські жовтоземи і червоноземи гірські жовто-бурі лісові, на вершинах гір в Австралійських Альпах — гірсько-лугові ґрунти.

Умови ґрунтоутворення та ґрунти Великого Артезіанського басейну

Східно-Австралійська ґрунтова область кальцій-гумусових оглиненних і дернових ґрунтів, злитоземів і реліктових ферраллітних і латеритних ґрунтів

Область простягається по західних схилах Східно-Австралійскік гір, охоплюючи прилеглі підгірні рівнини. Рельєф східної частини області - низькогір'я і горбисті рівнини, де окремі столові височини і гряди чергуються з ділянками широких міжгірських долин. У ґрунтовому покриві панують червоно-коричневі ґрунти, мають різкодиференційований за механічним складом профіль внаслідок інтенсивного процесу внутрішньо ґрунтового оглинення. У нижній частині профілю вони карбонатні. ґрунтовий покрив цієї території вкрай контрастний. На височинах, покритих евкаліптовими лісами і рідколіссям, поширені жовтоземи і червоноземи, переважно малопотужні. Місцями збереглися повні профілі ґрунтів з добре вираженими освітленим (опідзоленими) горизонтами, з гумусовими патьоками по гранях структурних окремостей в ілювіальному горизонті, перехідному нижче в сильнозвітрені, але зберегла структуру корінної породи, кору вивітрювання.

 

Умови ґрунтоутворення та ґрунти Австралійських пустель

У сучасному ґрунтовому покриві Австралії, і перш за все в центральних районах, переважають ґрунти пустельних, напівпустельних і посушливих ландшафтів - своєрідні піщані і щебенисті ґрунти тропічних пустель і саван на стародавніх червоноколірних продуктах вивітрювання в поєднанні з засоленими ґрунтами. Австралійський пустельний сектор утворює одну пустельну область в центральній частині континенту.

Велику частину Австралії займають тропічні ґрунти, на південь від 30° пд.ш. — субтропічні ґрунти. У внутрішніх районах переважають примітивні ґрунти тропічних і субтропічних пустель і піски, переважно напівзакріплені. на рівнинах Центральної низовини — піщано-глинисті і глинисті, навколо озер Центрального басейну — засолені. На заході, півночі і сході у міру зростання літніх опадів і ступеня латеритизування ґрунтової товщі примітивні ґрунти пустель переходять у червоно-бурі напівпустельні, червоно-бурі і червоні латеритні ґрунти саван.

 

Ґрунти Нової Зеландії і Тасманії

Нова Зеландія належить до Південно-Притихоокеанського лісового сектору і виділяється в особливу Новозеландську ґрунтову область. Східно-Австралійський сектор включає Австралійсько-Тасманську ґрунтову область. Австралійський Савано-ксерофітно-чагарниковий сектор – є найбільшим, підрозділяється на чотири області.

В зоні ферралітних і альферрітних, місцями латеритизованих ґрунтах. Крайні південні краї континенту: його південно-західна і південно-східна частини, а також о. Тасманія лежать в

субтропічній зоні, що знаходиться в зимовий період південної півкулі в смузі західного циклонального переносу повітряних мас. Сухе літо і зимові опади надають цим територіям риси «Середземноморського» субтропічного клімату і визначають появу відповідних цьому клімату ландшафтів сухих лісів і чагарників на коричневих, червонясто-коричневих і

сіро-коричневих ґрунтах.

Австралійсько-тасманський ґрунтовий сектор представлений також буроземами, жовтоземами, червоноземами. Присутні і підзолисті ґрунти. На континенті область охоплює східні добре зволожені схили Австралійських Кордильєр, в субтропічній дещо розширюється і включає цілком Австралійські Альпи і о. Тасманію. Умовно, за подібністю ґрунтового

покриву, до цієї області віднесена крайня південно-західна частина.

Ґрунти світу і ерозія

Ерозія ґрунтів відбувається на всіх континентах світу. Залежно від характеру й тривалості процесів руйнування верхніх шарів ґрунту та материнської породи розрізняють геологічну ерозію і ерозію прискорену. Остання часто посилюється в зв'язку з господарською діяльністю людини.

Геологічна ерозія ─ це природний процес, який відбувається протягом геологічних епох і завдяки якому сформувався сучасний характер земної поверхні. Головні фактори, що зумовлюють геологічну ерозію і опади, вітер, крутизна схилу, температурні коливання, фізичні властивості порід, часткове підняття земної кори і землетруси. В наших широтах ця ерозія не є небезпечною для сільського чи лісового господарства, бо швидкість процесу руйнування ґрунту дорівнює швидкості процесу ґрунтоутворення. Небезпечніший цей вид ерозії в пустелях, де відсутній рослинний покрив, і ніщо не може перешкодити вітру, який зносить верхні шари ґрунту.

Шкоди народному господарству завдає водна та вітрова ерозія.

Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання частин ґрунту опадами, талими та проточними водами. Вона залежить від кількості й інтенсивності опадів, рельєфу, властивостей ґрунту, рослинного покриву.

Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поширений на схилах, переважно розораних, і найнебезпечніший у гірських ландшафтах, в яких знищений лісовий покрив.

Дуже небезпечна яружна ерозія. Ліквідувати її можна лише залісненням та будівництвом спеціальних гідротехнічних споруд. Значних успіхів у боротьбі з яружною ерозією можна досягти при застосуванні комплексу агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних заходів: захисні лісонасадження, спорудження водорегулювальних і водозатримувальних валів, донних загат. Завдяки застосуванню науково обґрунтованої системи захисних заходів вдалося припинити дальше розмивання багатьох ярів і зберегти таким чином великі площі орних земель.

При річковій ерозії внаслідок швидкої течії води зноситься ґрунт з дна річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою спеціальних гідротехнічних прийомів.

Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари ґрунту, розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостерігається і на безструктурних піщаних ґрунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри.

Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліматичних умов, є руйнування зернистої структури ґрунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надійного його захисту. Надмірне випасання худоби в посушливих степах, яке призводить до знищення дернини, теж може спричинити вітрову ерозію.

Залежно від швидкості вітер видуває різної величини дрібнозем (іноді діаметром до 1 мм) і переносить його на значну відстань. При інтенсивній вітровій ерозії виникають так звані чорні бурі, під час яких у повітря піднімаються мільйони тонн ґрунту. Чорні бурі катастрофічне знижують родючість ґрунту не тільки в тих місцях, де вони виникають, а й завдають шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові маси.