Засоби виробництва і принципи їх поділу на основні та поворотні

ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА - - сукупність засобів і предметів праці, що їх використовують у процесі вироб-ництва матеріальних благ. До засобів праці належать виробничі будівлі, споруди, устат-кування, машини, земля, знаряддя вироб-ництва (устаткування, інструменти тощо), тобто сукупність засобів, з допомогою якихлю-ди перетворюють предмети праці у продукти праці - споживчі товари. Предметами праці є все те, на що спрямована праця людей, зай-нятих у виробництві. До них належать: при-родні ресурси, технічні рослини, а також про-дукти праці-сировинні матеріали, напівфаб-рикати, заготовки: металевий прокат, сталь, дерев'яні заготовки, зернові продукти тощо.

Сільськогосподарські підприємства мають бути забезпечені необхідною кількістю відповідних засобів виробництва і насамперед засобами праці, які називають основними засобами виробництва. Вони беруть участь у виробництві протягом кількох робочих циклів або років, і їх вартість переноситься на собівартість виробленої продукції або виконаної роботи відповідними частинами, хоча вони до кінця використання зберігають свою натуральну форму.

Предмети праці називають оборотними засобами. Вони беруть участь у виробництві протягом лише одного виробничого циклу і їх вартість переноситься на собівартість продукції або виконаних робіт повністю (корми, насіння, нафтопродукти тощо). Для наступного виробничого циклу оборотні засоби повинні бути поновлені в натуральній формі.

У грошовому виразі основні та оборотні засоби становлять виробничі фонди. Між основними та оборотними фондами у кожному господарстві має бути раціональне співвідношення для здійснення нормального виробничого процесу.

Існує єдина класифікація основних фондів у сільськогосподарських підприємствах. Вони, зокрема, поділяються на виробничі й невиробничі фонди (будівлі житлового і культурно-побутового призначення та ін.). Основні виробничі фонди, у свою чергу, складаються з фондів сільськогосподарського і несільськогосподарськогопризначення (промислових виробництв, торгівлі, будівництва тощо). Особливе значення для виробництва в сільськогосподарських підприємствах мають основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення. Вони поділяються на:

-будівлі (тваринницькі, ремонтна майстерня і т. ін);

-споруди (меліоративні споруди, греблі, дороги тощо);

-передавальне устаткування (наприклад, трубопроводи);

-машини і обладнання, в тому числі: силові машини і обладнання (трактори, силові установки); робочі машини і обладнання (комбайни, сільськогосподарські машини, обладнання тваринницьких ферм, ремонтних майстерень, гаражів і т.ін.); вимірювальні прилади і лабораторне обладнання; обчислювальна техніка; інші машини і обладнання.

-транспортні засоби (автомобілі, гужовий і водний транспорт, тракторні і автомобільні причепи, автокари та ін.);

-виробничий і господарський інвентар;

-робоча худоба;

-продуктивна худоба;

-багаторічні насадження;

-капітальні витрати для поліпшення земель (крім споруд);

-інші основні засоби.

Основні засоби оцінюють кількома методами.

1.За первісною вартістю, яка складається з фактичних витрат на придбання або будівництво основних засобів, на транспортування у господарство, монтаж і установку обладнання. За первісною вартістю основні засоби облічуються на балансі господарства. Але ця вартість не враховує наступних змін цін на подібні засоби виробництва і матеріали. Це має істотне значення за високих темпів інфляції.

2.Щоб усунути цей недолік, основні засоби час від часу переоцінюють і нову ціну на старі основні засоби називають відновлювальною вартістю. Отже, відновлювальна вартість — це вартість відтворення основних засобів за сучасними цінами. Переоцінка їх здійснюється за постановами Уряду в усіх галузях суспільного господарства.

3.За залишковою вартістю, яка дорівнює первісній або відновлювальній вартості без зносу основних засобів.

Оборотні фонди сільськогосподарських підприємств складаються з вартості виробничих запасів (кормів, насіння, молодняку тварин, запасних частин, паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, сировини для переробки, тари, допоміжних матеріалів, малоцінних і швидкозношуваних предметів); незавершеного виробництва у галузях рослинництва, тваринництва, в ремонтних майстернях, на промислових підприємствах; фондів обігу (готова продукція, товари у фірмових магазинах, на біржах, засоби в розрахунках, кошти на рахунках у банках і в касі).

Для визначення рівня оснащеності господарства основними фондами застосовують такі показники:

-фондозабезпеченість — вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 100 га сільськогосподарських угідь;

-фондоозброєність праці — вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на одного працівника;

-енергозабезпеченість господарства — кількість енергетичних потужностей в кінських силах на 100 га ріллі;

-енергоозброєність праці — кількість енергетичних потужностей на одного працівника.

Рівень використання основних фондів у господарствах визначається показником фондовіддачі (вартість валової продукції на грн. виробничих основних фондів) або оберненим йому показником — фондомісткості.

14.Інформаційне забезпечення маркетингу. Концепція маркетингової інформаційної системи.
Маркетингова інформаційна система (МІС)— це безперервно діюча система, призначена для збирання, оброблення, аналізу, оцінювання й розподілу інформації, яка необхідна для прийняття рішень із питань маркетингового планування, втілення у життя та контролю за виконанням маркетингових заходів. Концепцію МІС схематично показано на рис.2.2. (Маркетингова інформаційна система).

Ліворуч на схемі розміщені складові маркетингового середовища, за якими менеджер із маркетингу провадить постійне спостереження; у центрі — основні підсистеми збирання, оброблення, аналізу та дослідження інформації, що надходить, праворуч — функції управління, що їх виконують на основі цієї інформації. Вони взаємопов'язані завдяки прийнятим рішенням та комунікаціям. Потоки інформації які надходять до менеджера з маркетингу, допомагають йому у плануванні, втілені в життя та контролі за виконанням маркетингових заходів. Зворотні потоки в н прямі ринку складаються з маркетингових заходів та інших комунікацій.
Чотири допоміжні системи, які формують МІС.
1.Система внутрішньої звітності підприємства дає змогу стежити за показниками, які відображають рівень поточного збуту, суми витрат, обсяги матеріальних запасів, рух готівки, дані про дебіторську та кредиторську заборгованості, інші показники внутрішньої звітності.
2.Система збирання поточної маркетингової інформації — це комплекс джерел і процедур, які застосовують для отримання щоденної інформації про різні події, що відбуваються на ринку.
Джерелами отримання поточної зовнішньої інформації є книжки, газети, журнали, спеціальні публікації, бесіди з покупцями, постачальниками, посередниками, співробітниками самого підприємства чи його конкурентів.
3.Система маркетингових досліджень дає змогу оперувати інформацією, отримання якої потребує проведення окремого дослідження.
Маркетингові дослідження—це проектування, збирання, оброблення та аналіз даних, які потребують спеціального дослідження конкретної маркетингової проблеми. Найважливішими напрямами маркетингових досліджень є:
–дослідження поведінки споживачів;
–вивчення кон'юнктури ринку;
–аналіз збуту;
Структура аналітичної системи маркетингу показана на рис. 2.3.
Статистичний банк —сукупність сучасних статистичних методів оброблення інформації, які дають змогу відокремити найважливішу інформацію.
Функцією статистичного банку аналітичної системи маркетингу є оброблення статистичних даних, їх аналіз та узагальнення.
Банк моделей — це набір математичних моделей, які допомагають менеджерові з маркетингу прийняти найоптимальніші маркетингові рішення.
Кожна модель складається із сукупності взаємозалежних змінних, які відображають певну реальну систему.

 

19.Аналіз використання плану виробництва і розподілу продукції тваринництва

Загальна економія або перевитрати по тваринництву ви значаються так само, як і по рослинництву, тобто шляхом порівняння базисної собівартості фактичного обсягу валової продукції з фактич­ною сумою витрат по тваринництву. Відношення загальної суми еко­номії або перевитрат до планової собівартості фактичного виходу продукції визначає відсоток зниження або підвищення собівартості продукції тваринництва порівняно з плановою.

Собівартість одиниці тваринницької продукції окремого виду залежить від рівня продуктивності однієї голови тварин, виходу супутньої і побічної продукції, витрат на утримання однієї серед­ньорічної голови тварин.

Собівартість 1 ц молока та 1 голови при­плоду телят визначається витратами на утримання молочного стада, за вирахуванням витрат, віднесених на інші види побічної продукції: гній, шерсть-линьку, волос-сирець. Отриманий резуль­тат витрат ділять на кількість кормо-днів, тобто визначають собі­вартість 1 кормо-дня. Собівартість 1 голови приплоду прирівню­ється до вартості 60 кормо-днів, решту витрат відносять на собівартість молока. Вартість гною визначають, виходячи з нор­мативних витрат на його прибирання і вартості підстилки. Таким чином, при аналізі витрати на утримання молочного стада гру­пують в окрему таблицю

У тваринництві існує кореля­ційний взаємозв'язок між рівнем продуктивності тварин і вели­чиною витрат на одну голову. Підвищення оплати 1 людино-години деякою мірою врівноважується виконанням плану з продуктивно­сті тварин. Факти значних перевитрат кормів, невиправдані зрос­танням продуктивності, потребують детального вивчення.

Рівень використання кормів відображує показник витрат кор­мових одиниць на 1 ц продукції тваринництва.

Корми є важливим ресурсом виробництва. Вартість кормів до­рівнює майже половині загальної суми витрат на виробництво продукції тваринництва.Збіль­шення ефективності витрачання кормів можна досягти двома шляхами — підвищенням рівня трансформації кормів у тварин­ницьку продукцію і зниженням вартості раціону та окремих його складових. Тому при аналізі необхідно визначити витрачання кор­мів за видами у фізичній вазі на одну голову тварин та в кормо­вих одиницях, структуру раціонів і порівняти ці показники з пла­новими. Для розробки зниження вартості раціону потрібно оці­нити 1 ц фізичної ваги кормів, а також 1 ц кормоодиниць і порів­няти ці показники з плановими

За потреби за допомогою кореляційного аналізу можна отримати інформацію щодо собівартості окремих видів продукції.

Собівартість живої ваги. Окрім собівартості приросту виро­щування молодняка та відгодівлі тварин важливо проаналізувати собівартість 1 ц живої ваги поголів'я тварин, реалізованих на м'ясо, і тих, що залишились у господарстві на прикінці року.

Собівартість 1 ц живої ваги тварин залежить від витрат на виро­щування і собівартості приросту тварин не лише звітного року, а й минулих років, а також від балансової вартості вибракуваних дорос­лих тварин. Собівартість 1 ц живої ваги формується з урахуванням:

1) руху поголів'я, ваги живої маси і вартості тварин на поча­ток року;

2) надходження, у тому числі за рахунок приплоду, приросту, інших надходжень;

3) вибуття тварин, у тому числі внаслідок реалізації державі, падежу та іншого вибуття.

По кожному з цих видів руху тварин собівартість 1 ц живої маси залежить від: 1) середньої ваги однієї голови тварин; 2) вар­тості однієї голови тварин. При аналізі визначають вплив цих фак­торів

Під час оперативного аналізу витрат тваринництва слід пам'ятати, що здійснення витрат на виробництво відбувається одночасно з отриманням продукції. Тому упродовж року можна пе­ріодично проводити орієнтовну калькуляцію та аналізувати собі­вартість продукції, виявляти суми економії та перевитрат коштів.

Під час вивчення собівартості продукції тваринництва врахову­ють її залежність не лише від величини витрат, а й від рівня про­дуктивності тварин. Рівень продуктивності, у свою чергу, зумов­люється багатьма факторами. Одним з них є кормовий раціон за складом кормів, їхньою кількістю та якістю, який потребує опе­ративного і періодичного контролю впродовж року.

Здійснення контролю за виробницт­вом у тваринництві робить необхідним систематичне визначен­ня та аналіз собівартості тваринницької продукції як по госпо­дарству в цілому, так і по його структурних підрозділах, і не ли­ше наприкінці року, а й щомісяця та наростаючим підсумком з початку року.

При аналізі враховують, що значну частину кормів списують упродовж року на витрати тваринництва в плановій оцінці, тому точніші висновки можна зробити, вивчаючи витрати кормів за їх видами у натурі, що дає змогу дослідити також склад кормового раціону, який безпосередньо впливає на рівень продуктивності тварин, визначити раціональне співвідношення окремих кормо­вих компонентів у раціоні.

Для щомісячної калькуляції собівартості продукції тваринництва бухгалтерія господарства повинна разом з оприбуткуванням про­дукції повинна своєчасно списувати витрати на її виробництво.

видів кормів, якості видів кормів, вмісту перетравного протеїну в кормовій одиниці тощо. Продуктивність тварин перебуває у складній кореляційній залежності від раціонів годівлі. На неї впливають також такі фактори, як породні якості тварин, спосіб їх утримання тощо. При аналізі використання кормів за наведе­ною методикою особливу увагу приділяють порівнянню складу і розмірам фактичного кормового раціону з плановим, середні­ми даними по господарству, а також з раціонами інших ферм господарства. Це дає можливість виявити і впровадити найоп-тимальніші раціональні кормові раціони, підвищити рівень про­дуктивності тварин і використання кормових ресурсів в умовах господарства.

При аналізі окремих видів витрат виявлені по них суми еко­номії або перевитрат розглядають у взаємозв'язку зі змінами про­дуктивності тварин. При цьому враховують, що на продуктив­ність тварин впливають витрати кормів у натурі та їхня вартість, а вона, в свою чергу, деякою мірою зумовлює величину витрат на оплату праці.

При перевиконанні плану продуктивності тварин економію ви­трачання кормів слід розглядати як раціональну, і навпаки, пере­витрати кормів без зростання продуктивності — як не раціональ­ні. Перевитрати за рахунок зростання собівартості кормів зазвичай вважають нераціональними. Разом з тим, аналізуючи причини ви­сокої собівартості кормів ураховують, що їхня середньорічна оцінка складається з вартості виробництва кормів у минулому році, витрат на придбання купованих кормів, планової собівартості кормів, вироблених у поточному році, та витрат на їх транс­портування до місця згодовування, переробку і приготування тощо. Тому заходи зі скорочення витрат порівняно з планом ма­ють сприяти зниженню собівартості виробництва кормів поточ­ного року та скороченню витрат на переробку, приготування і згодовування кормів на окремій виробничій дільниці господарст­ва. Цього досягають, впроваджуючи раціональні методи годівлі та утримання худоби, забезпечуючи поголів'я повноцінними ра­ціонами кормів, поліпшуючи якісний склад стада, підвищуючи рівень механізації виробничих процесів.

Оперативний аналіз собівартості продукції у тваринництві не завжди грунтується на точних поточних даних. Проте це ефектив­ний засіб контролю за виробництвом, який дає змогу своєчасно виявляти тенденції щодо зміни того або іншого фактора, а управ­лінцям господарства — вживати необхідних заходів щодо поліп­шення виробництва.