торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів та виконуваними за дорученням постачальника (виробника чи експортера / імпортера) незалежним від нього торговим посередником на основі укладеного між ними угоди та окремого доручення. До торгово-посередницьких операцій у світовій практиці відносять також такі види діяльності як заготівельна, постачальницько-збутова і торговельна діяльність, опосередковувані, як правило, договорами купівлі-продажу. При цьому фірми, які здійснюють ці операції, є незалежними. Вони не є виробниками і кінцевими споживачами знаходиться у сфері реалізації продукції і здійснюють будь-які операції з товаром на свій розсуд. В основному вони займаються комерційною діяльністю, при цьому великі посередники іноді виконують і виробничі операції, пов'язані в основному з обробкою закуповуваних і реалізованих ними товарів, транспортуванням, страхуванням, складуванням товарів, проте ці функції підпорядковані реалізації комерційних операцій.
Залежно від характеру взаємовідносин між виробником-експортером і торговим посередником, а також від функцій, виконуваних торговим посередником, можна виділити декілька видів торгово-посередницьких операцій: операції з перепродажу, комісійні, агентські та брокерські.
Операції з перепродажу - це операції які здійснюються торговим посередником від свого імені і за свій рахунок. Це означає, що торговий посередник сам виступає стороною договору як з експортером (тут і далі мається на увазі експортер-виробник), так і з кінцевим покупцем, і стає власником товару після його оплати. Комісійні операції - передбачає вчинення однією стороною, що іменується комісіонером, за дорученням іншої сторони, що іменується комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента.
Взаємовідносини між комітентом і комісіонером регулюються договором комісії (комісійний договір). Агентські операції - є операції в торгівлі, які полягають у дорученні однією стороною, що іменується принципалом, не залежній від неї іншій стороні, що називається агентом (торговельним, комерційним), здійснення фактичних, і юридичних дії, пов'язаних з продажем або купівлею товару на обумовленій території за рахунок та від імені принципала. Агентські операції здійснюються на основі більш-менш тривалого (зазвичай багаторічного) угоди, іменованого агентською угодою.
Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізняють такі види торгово-посередницьких фірм: торгові, комісійні, агентські, брокерські, фактори.
Торговельні фірми - це, як правило, здійснюють операції за свій рахунок і від свого імені. Працюють в основному з постійними постачальниками і підтримують з ними тривалі відносини.
За характером здійснюваних операцій торгові фірми поділяються на торгові доми, експортні, імпортні, оптові, роздрібні фірми, дистриб'ютори, стокісти [11].
Для агентських фірм характерні представництво на тривалий термін і тісний контакт з принципалом. Юридично вони завжди зберігають від них повну незалежність
За розташуванням агентські фірми поділяються на агентів в країні принципала (експортний агент, агент-резидент) і агентів в іноземній державі (закордонний збутової агент, закордонний закупівельний агент)
Брокерські фірми (brokers) - це особливий вид посередницьких фірм, в обов'язки яких входить функція звести контрагентів За законами деяких країн брокери не можуть виступати самі покупцями або продавцями товарів, які їм доручено продати чи купити.
Поняття визначення митної вартості товарів. Розрахунок митної вартості за методами віднімання та додавання вартості.
Митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до положень цього Кодексу.
У разі якщо оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари продаються (відчужуються) на митній території України у незмінному стані, для визначення митної вартості товарів за цим методом за основу береться ціна одиниці товару, за якою найбільша партія оцінюваних, ідентичних чи подібних (аналогічних) імпортних товарів продається на території України покупцю, що не є пов'язаною з продавцем особою, одночасно або у час, максимально наближений до дати ввезення оцінюваних товарів, за умови вирахування, якщо вони можуть бути виділені, таких компонентів:
1) витрат на виплату комісійних, що були фактично сплачені або підлягають сплаті, чи звичайних торговельних надбавок, які робляться для одержання прибутку та покриття загальних витрат у зв'язку з продажем на митній території України товарів того ж класу та виду. Товарами одного класу та виду є товари, які підпадають під групу або спектр товарів, що виробляються конкретною галуззю чи сектором промисловості та включають ідентичні або подібні (аналогічні) товари. Сума прибутку та загальних витрат, до яких належать прямі та непрямі витрати, пов'язані із збутом зазначених товарів, повинна братися в цілому. Числове значення витрат для цілей вирахування цієї суми визначається на основі інформації, поданої декларантом, якщо тільки цифри декларанта не є несумісними з даними, одержаними при продажу в Україні ввезених (імпортних) товарів того ж класу або виду. Якщо дані декларанта несумісні з такими даними, сума для обчислення прибутку та загальних витрат може ґрунтуватися на іншій відповідній інформації, а не тій, що надана декларантом.
При визначенні комісійних або звичайних прибутків та загальних витрат віднесення товарів до "товарів того ж класу або виду" повинно здійснюватися в кожному конкретному випадку з посиланням на відповідні обставини;
2) звичайних витрат, понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування, та інших пов'язаних з такими операціями витрат;
3) сум ввізного (імпортного) мита, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підлягають сплаті в Україні у зв'язку з ввезенням (імпортом) чи продажем (відчуженням) товарів.
Для визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) за основу береться надана виробником товарів, які оцінюються, або від його імені інформація про їх вартість, яка повинна складатися із сум:
1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів. Така інформація повинна базуватися на комерційних рахунках виробника за умови, що такі рахунки сумісні із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, які застосовуються в країні, де ці товари виробляються;
2) обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну;
3) загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів та інших витрат, пов'язаних із ввезенням цих товарів в Україну.
Посадова особа митного органу не може вимагати або примушувати будь-яку особу, яка не є резидентом, надавати для вивчення або дозволяти одержувати доступ до будь-якого рахунка чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості. Інформація, подана виробником товарів для цілей визначення митної вартості згідно з положеннями цієї статті, може бути перевірена в країні - виробникові товарів органами влади України за згодою виробника і за умови повідомлення заздалегідь уряду країни - виробника товарів та за відсутності заперечень проти такої перевірки.
30)Назвіть та охарактеризуйте основні складові валютної політики держави.
Валю́тна полі́тика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.
Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є: — валютне регулювання; — валютний контроль; — міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях.
Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.
Основні завдання валютного регулювання та контролю:
§ організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;
§ регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
§ організація внутрішнього валютного ринку;
§ регламентація та регулювання банківської діялбності з валютними цінностями;
§ зазист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;
§ встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
§ забезпечення стабільних джерел надходження інвалюти на національний валютний ринок.
Суб”єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:
§ центраьний банк;
§ уряд країни;
§ уповноважені банки;
§юридичні особи – резиденти і нерезиденти;
§ фізичні особи – резиденти і нерезиденти.
Основними методами валютного регулювання, якими користуюься центральні банки, є:
v валютні інтервенції;
v девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют;
v дисконтна (облікова) політика;
v управління валютними резервами (диверсифікація);
v валютнв обмеження.
Валютний контроль – це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
Головним органом валютного контролю в Україні НБУ.
Основними контрольними функціями НБУ у сфері валбтних відносин є:
§ встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку;
§ контроль за експортно-імпортними операціями;
§ контроль за порядком відкриття і ведення валютних рахунків;
§ контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;
§ контроль за іноземними інвестиціями і міжнародними кредитами та ін.
Таким чином, практично всі операції в Україні підлягають валютному контролю.
Крім функцій прямого контролю, НБУ:
§ здійснює державну валютну політику, виходячи з принципів загальноекономічної політики України;
§ видає у межах своєї компетенції обов”язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
§ видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
§ нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
§ складає разом із Кабміном платіжний баланс України;
§ визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в інвалюті уповноважених банків нерезидентам;
§ установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів інвалют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в інвалюті аюо розрахункових (клірингових) одиницях та ін.
Декретом також визначено певні функції валютного контролю, що здійснюється іншими органами, а саме уповноваженими комерційними банками, Державною податковою адміністрацією, державним комітетом зв”язку та інформатизації й Державним митним комітетом України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що пповодяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність усіх валютних операцій, що здійснюють їхні клієнтим.
Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Державний митний комітет України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон Ураїни. При цьому ці дві дві державні інституції взаємодіють із підприємствами-експортерами та імпортерами, а також з уповноваженими комерційними банками.
Державний комітет зв”язку та інформатизації України здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів і пересилання валютних цінностей через митний кордон України. У більшості випадків такий контроль стосується фізичних осіб.
Одним із елементів валютної політики є міжнародне валютне співробітництво України та участь у міжнародних фінансових організаціях. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить міжнародним валютно-фінансовим установам, таким як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
МВФ і МБРР мають статус спеціалізованих установ ООН. Вони були створені за її рішенням у липні 1944 р. на міжнародній валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі (США) з метою сприяння якнайшвидшому відновленню світової економіки та торгівлі, істотно підірваних унаслідок Другої світової війни: Банк - для надання довгострокових кредитів і гарантування інвестицій, Фонд - для сприяння стабілізації курсу валют, попередження порушення рівноваги платіжних балансів, усунення системи валютних обмежень, розвитку системи багатосторонніх розрахунків тощо.
ЄБРР — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира — в Лондоні).
31)Основні інструменти державної політики щодо стимулювання експорту.
З огляду на історичну та територіальну різноманітність підходів до самого поняття стимулювання експорту, в тому числі і його інструментів, можна всі державні інструменти політики стимулювання експорту поділити на дві групи:
1. Інструменти і заходи, що мають вибірковий щодо підприємств або галузей чи загальноекономічний характер і мета яких - збільшення експорту внаслідок поліпшення конкурентних умов, зміни умов торгівлі з використанням владних повноважень і (або) державних коштів. До них належать пряме і опосередковане субвенціонування певної категорії суб'єктів економіки; здійснення державою повністю або частково функцій ринкового механізму ціноутворення з метою штучного формування цін на окремі види продукції; зорієнтована на вирівнювання платіжного балансу політика дефляції і девальвації; міжнародні механізми стимулювання експорту через укладення державних угод і договорів, що не мають генерального характеру; інші заходи, які забезпечують штучне поліпшення конкурентоспроможності;
2. Інструменти і заходи, що використовуються державою із застосуванням ринкових та державних організаційних засобів і коштів з метою допомогти суб'єктам економіки в освоєнні нових ринків збуту, шляхом створення додаткових стимулів для експорту і (або) зближення умов діяльності на внутрішньому і зовнішніх ринках, в основному, через численні страхові програми, на кожному етапі прийняття підприємством експортних рішень під час планування і проведення експортної діяльності. При цьому функціональні інструменти стимулювання експорту роблять можливими і полегшують необхідні при експортній діяльності функції менеджменту. Заходи щодо інформаційного забезпечення та консультування і допомога при встановленні контактів, стимулювання участі у виставках і відкриття ринку спрямовуються на створення або поліпшення конкурентної позиції у значенні маркетингу. При застосуванні матеріальних інструментів експортери отримують переважно фінансові стимули для здійснення зарубіжної діяльності. При цьому страхування витрат при формуванні пропозиції, кредитні субвенції (з урахуванням вимог ОЕСР), експортне страхування знижують експортні ціни і підвищують конкурентоспроможність.
Політика власне стимулювання, з свого боку, спрямовується на створення стимулів для експорту, зближення за допомогою організаційних засобів і суспільних коштів умов діяльності на внутрішньому і зовнішніх ринках; її інструменти розраховано на анонімного користувача і активуються на його вимогу. Крім того, залучення малих і середніх підприємств до експортування за допомогою політики стимулювання експорту посилює міжнародну конкуренцію. За умов глобалізації це дуже важливо, оскільки транснаціональні корпорації призвели до монополізації або олігополізації деяких ринків. Держава, виконуючи щодо вітчизняних суб'єктів економіки фактично функції, подібні до відносин материнської компанії ТНК та її дочірніх компаній, сприяє відновленню міжнародної конкуренції. Вона допомагає подолати, в основному, малим і середнім підприємствам при виході на зарубіжні ринки правові, економічні і культурні бар'єри експортної діяльності.
Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:
Стимулювання виробництва експортної продукції;
Сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;
Оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;
Удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;
Налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;
Забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;
Забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;
Стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;
Вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.
32)Мито як інструмент економічної політики держави – сутність, функції та особливості нарахування.
Одним із напрямів вдосконалення системи митного оподаткування є застосування митного тарифу залежно від способу нарахування.Мито - це податок який стягується у зв'язку із ввозом іноземного товару
в країну.
Мито у тарифі встановлюється такими методами:
1) Адвалорне мито - це вказанне розміру (ставки) мита у вигляді процента (%) до ціни товару;Адвалерне мито нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом. Воно аналогічне пропорціональному податку і використовується, як правило, при оподаткуванні товарів, які мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи, тобто адвалерним митом, як правило, оподатковуються диференційовані промислові товари. Його величина прямо пропорційна до ціни.
Якщо товар оподатковується за адвалерними ставками, то підставою для нарахування величини мита завжди є митна вартість товару.
Величина адвалерного мита визначається за формулою:
де Ма — величина мита, яка нараховується за адвалерною ставкою; MB — митна вартість товару;
Сма — адвалерна ставка мита.
Перевагою адвалерного мита є те, що завдяки йому підтримується фіксований рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету.
2) Специфічне мито - вказанню розміру мита безпосередньо у грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується за маси, об'єму чиштуки товару.Специфічне мито нараховується в установленому грошовому розмірі на кількісну одиницю товару та інших предметів, що обкладаються митом; — обсяг, маса, метр, штука або інше. Якщо товар оподатковується за специфічними ставками, то на відміну від адвалерного мита підставою для його нарахування є не митна вартість товару, а кількість товару. Ставка фіксується у стабільній валюті. Відносно специфічної ставки, яка діє в Україні, то спочатку це було ECU, а з 2000 р. ЄВРО, тобто фіксується в єдинііі європейській валюті.Специфічне мито нараховується за формулою:
де Мс — величина мита, яке нараховується за специфічною ставкою; КТ — кількість товару; СМс — специфічна ставка мита; Окє — офіційний курс ЄВРО до гривні, який встановлюється Національним банком України на дату подання вантажної митної декларації; Оквк — офіційний курс валюти контракту до гривні, який встановлюється Національним банком України.
3)Комбіноване мито поєднує обидва попередні види митного обкладення, але мито сплачується за більшою сумою нарахування. Тобто воно швидше альтернативне, а не комбіноване, в силу специфіки механізму його нарахування.
Відносно товарів, що переміщуються через митний кордон України застосовують три види ставок;
1) преференційні - це особливі пільгові ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які походять з держав, що разом з Україною входять до митних союзів або створюють спеціальні митні зони, а також при встановленні якогось спеціального преференційного рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України.
2) Пільгові ставки - застосовуються до товарів які мають походження з держав або економічних союзів, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до товарів з країн, які розвиваються (у межах товарних груп позицій 25-97).
3) Повні ставки - по інших товарах. Повним митом оподатковуються товари із Тайваню, ЮАР, Сербії, Хорватії, Словенії. За характером угоди застосовують:
- ввізне мито;
- вивізне мито.
Вивізне мито - нараховується на товари інші предмети при їх вивезенні
за межі території України(в Україні застосовується до металобрухту,
жива худоба, шкір)
Ввізне мито - нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні
на митну територію України.
За своїм походженням мито може бути:
- автономним – створюються постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами;
конвенційне - виробляється у процесі укладення угоди, договору з іншою країною і фіксується у цьому договорі.ФУНКЦІЇ фіскальна, правова, економічна, валютного регулювання
