Валютна політика – це сукупність дій, що які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин із стратегічними і поточними цілями і є складовою частиною державної економічної політики.
Основними інструментами проведення валютної політики є:
1) маневрування дисконтною ставкою центрального банку з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострокових капіталів, зміна валютного курсу шляхом девальвації або ревальвації;
2) валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти;
3) зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних резервів;
4) підписання міжнародних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі.
Одним із способів реалізації валютної політики є валютне регулювання.
Валютне регулювання – це діяльність держави спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями.
Різновиди валютної політики:
1. Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється за рахунок офіційного золотовалютного резерву, чи за рахунок міжбанківського кредиту. Як правило проводиться доларова інтервенція, тобто коли ціни на валюти знижувалася вона скуповувалася і відповідно зростала ціна. Країни з розвиненою економікою здійснюють інтервенції з метою просування експорту (зниження курсу валюти країни стимулює попит на товари).
2. Валютні обмеження – це обмеження, які вводяться державою на операції з валютою та золотом, що знижує оборотність валюти.
3. Диверсифікація валютних резервів – це політика держави, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів, шляхом включення їх до складу резервних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютних інтервенцій. Ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі стійких валют.
4. Девальвація – зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних або розрахункових одиниць ЕКЮ. Об’єктивною основою для проведення девальвації є завищення офіційного валютного курсу у порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Метою девальвації є підвищення споживчого попиту на національному ринку.
5. Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних. Мета ревальвації є підвищення попиту на національну валюту.
Характеристика базисних умов постачання груп „E” та „F”. Проблеми виконання покупцем зобов’язань щодо експортного очищення товарів.
Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцем зобов'язань щодо поставки товару та відповідальності за ризик пошкодження чи втрати вантажу і пов'язаних із цим витрат усі умови ІНКОТЕРМС можна поділити на чотири групи: група Е, група F, група С і група D.
Група Е регламентує зобов'язання продавця та покупця при здійсненні поставки тільки на умові франко-завод. За цієї умови зобов'язання продавця вважаються виконаними після того, як він представив покупцеві товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за завантаження товару на наданий покупцем транспортний засіб чи звільнення товару від мита на експорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати та ризик, пов'язані з перевезенням товару з підприємства продавця до місця призначення Ця умова передбачає мінімальні зобов'язання для продавця.
Група F містить умови
• «Франко-перевізник» - FСА;
• ФАС або «Франко - уздовж борту судна» - FAS,
• ФОБ або «Франко - борт судна» - FOB
Відповідно цих умов продавець виконав свої зобов'язання, після того як він передав товар перевізнику згідно з інструкціями, отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в обов'язки покупця входить вибір перевізника, укладення з ним договору на перевезення. Продавець повідомляє покупцеві про готовність товару до відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення і надає продавцеві інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений товар. Тому у контрактах, укладених на F-умові, вся ця процедура повинна бути визначена якомога ясніше для обох контрагентів.
У попередніх версіях Інкотермс обов'язки щодо митного очищення товару для експорту покладалися на покупця. У Інкотермс 2010 дані обов’язки покладаються на продавця. Проте, якщо сторони бажають, щоб покупець узяв на себе обов'язки з експортного митного очищення товару, вони повинні чітко зазначити це у договорі купівлі-продажу.
