Роль і значення нетарифних методів у регулюванні ЗЕД. Основні причини використання нетарифного інструментарію

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження являють собою заходи прихованого протекціонізму, мають характер адміністративного (силового) регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Метою нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• покращення (погіршення) конкурентних умов в імпортуючій країні;

• захист національної економіки, охорона навколишнього середовища, здоров'я населення, моралі, релігії і національної безпеки.

Головні причини застосування нетарифного регулювання:

Значне п орушення рівноваги зпевних груптоварів нанаціональномуринку;

Необхідністьзабезпеченняпевних пропорційміж імпортною йекспортноюсировиною увиробництві;

Порушення об'єктом зовнішньоеконо­мічної діяльності правових норм даної діяльності, що вста­новлено законо­давством країни;

Значне погіршення платіжного балансу;

Максимальний рівеньзовнішньої валютноїзаборгованості;

Значна різниця міжцінамивнутрішнього ізовнішнього ринку.

Класифікація нетарифних обмежень залежно від мети

Застосування:бар'єри, що мають за мету загальне обмеження імпорту;бар'єри, що спрямовані на торговельну дискримінацію окремих держав;за допомогою стимулювання імпорту із інших держав;заходи, що обмежують або субсидують експорт

Нетарифні обмеження - основне гальмо на шляху зовнішньої торгівлі, яке зачіпає економічні інтереси країн, що розвиваються, оскільки багато нетарифних обмежень стосується товарів із цих держав. Всі вони згруповані класифікацією ГАТТ/СОТ у п'ять основних груп:• участь держави у зовнішньоторговельних операціях;• технічні бар'єри;• кількісні та валютні обмеження вивезення чи ввезення товарів;• обмеження, пов'язані з механізмом платежів;• митні та адміністративні формальності.

Класифікація форм виходу підприємства на зовнішні ринки. Критерії вибору форм виходу підприємства на зовнішні ринки.

Критерії вибору форм виходу п-ва на зовн.ринки:

· форма руху капіталу;

· рівень витрат, пов’язаних із виходом на закордонний ринок;

· ступінь привабливості інвестування;

· контроль ризику;

· рівень ризику;

· можливості виходу з ринку.

Вибір способу виходу на зовнішній ринок залежить від мети підприємства, масштабів діяльності, характеру товарів та намірів контролювати продаж. Враховується також потенційний обсяг продажу, витрати та інвестиції на організацію руху товарів, наявність персоналу та інші умови.

Види способу виходу підприємства на зовнішній ринок.

1.Експорт – це простіший спосіб виходу підприємства на зовнішній ринок. Компанія може пасивно експортувати свою надлишкову продукцію або ж приймати активну діяльність в розширенні експорту. Всі товари виробляються в державі-експортері.

Компанії, як правило, починають з непрямого експору. Непрямий експорт потребує лише мінімальних інвестицій. В подальшому часі компанія-експортер може перейти до прямого експорту.

2. Не менш ефективною формою виходу на зовнішній ринок є спільна підприємницька діяльність. Вона ґрунтується на поєднанні зусиль підприємства з ресурсами комерційних підприємств країни-партнера.При спільній підприємницькій діяльності формується партнерство, у результаті якого створюються певні потужності. Цей спосіб також дозволяє вийти на ті ринки, що є закритими для простих експортерів і є економічно привабливим, бо дозволяє знизити ризики, рівень витрат та розвинути міжнародне співробітництво.

Виділяють чотири види спільної підприємницької діяльності: ліцензування, виробництво за контрактом, управління за контрактом, підприємства спільного володіння.