Види валютних операцій
Валютні операції - це угоди, пов'язані з купівлею-продажем валюти і платіжних документів в іноземній валюті, з використанням їх як платіжних та розрахункових засобів у міжнародних відносинах.
Існують різні види валютних операцій. Їх класифікація базується на тому, що іноземна валюта може використовуватися як об'єкт (специфічний товар), так і відповідний інструмент, зокрема платіжний, розрахунковий, кредитний тощо, для обслуговування різних економічних операцій, у т. ч. торгових та неторгових.
Основні види валютних операцій
Депозитні: Короткострокові (від 1 дня до 1 року) операції з розміщення грошових коштів в іноземних валютах під визначений відсоток з метою одержання прибутку.
Конверсійні: Операції між агентами валютного ринку з обміну визначеної кількості валют однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.
Арбітражні: Операції, орієнтовані на отримання прибутку через різницю валютних курсів або відсоткових ставок.
Спот: Поточні конверсійні операції, що передбачають поставку валют на 2-й робочий день з дня укладання угоди.
Форвардні: Операції з обміну валюти за узгодженим курсом.
Ф'ючерсні: Термінові операції, що передбачають торгівлю стандартними контрактами, в яких регламентовані сума, метод розрахунку і термін.
Опціонні: Передбачають право купити чи: продати валюту в майбутньому за курсом. зафіксованим на час укладання угоди, але з незафіксованою датою поставки валюти протягом визначеного періоду.
Своп: Операції, що поєднують купівлю-продаж на умовах термінової поставки з одночасною контругодою на визначений термін з тими ж валютами.
Вільна економічна зона: сутність, поняття, умови функціонування підприємств на території ВЕЗ.
ВЕЗ – територія в прикордонних або інших регіонах країни, яка має особливий юридичний і митно-економічний статус.
ВЕЗ – це обмежені регіони, що характеризуються:
1. відсутністю мита (або його фіксування на мінімальному рівні) на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями
2. існування пільгового режиму оподаткування і вільного обігу конвертованої валюти в умовах загальної свободи міжнародних фінансових трансакцій
3. наданням державою загальних гарантій від конфіскації іноземної власності та наданням зареєстрованим у зоні фірмам широкого кола пільг та привілеїв
На території спеціальної (вільної) економічної зони мають право функціонувати будь-які суб'єкти економічної діяльності згідно із законодавством України та законом про створення цієї зони.Суб'єкти економічної діяльності мають право самостійно обирати види, форми і методи своєї діяльності на території спеціальної (вільної) економічної зони, що не суперечать Закону України про ВЕЗ, закону про створення цієї зони та законодавству України.
На території спеціальної (вільної) економічної зони не дозволяється діяльність, що суперечить міжнародним угодам, учасником яких є Україна.
У ВЕЗ утворюються сприятливі для суб'єктів господарювання митні умови та митний режим. До них належать:
• пільговий режим оподаткування;
• специфічні валютно-фінансові умови;
• система пільг на сплату мита;
• особлива банківсько-кредитна система;
• сприятлива для інвесторів система надання кредитів та особлива система страхування;
• пільгова система інвестиційного оподаткування;
• особливі умови окремих видів платежів;
• спрощена система реєстрації підприємства тощо.
Базисні умови Incoterms 2010 DAT, DAP, DDP: коротка характеристика, особливості
Застосування.
DAT, DAP, DDP – це умови доставки (прибуття). Продавець повинен нести всі ризики та витрати до тих пір, поки товар не буде доставлено до місця призначення. Використовуються для будь-якого виду транспорту.
DAT – поставка на терміналі. Митна очистка для вивозу – здійснюється продавцем, митна очистка для ввезення – покупцем. За перевезення відповідає продавець. Місце поставки, перехід ризиків та перехід витрат – термінал в місці призначення.
DAР – поставка в місці призначення. Митна очистка для вивозу – здійснюється продавцем, митна очистка для ввезення – покупцем. За перевезення відповідає продавець. Місце поставки, перехід ризиків та перехід витрат – транспорт в місці призначення.
DDP – поставка з оплатою зборів. Митна очистка для вивозу – здійснюється продавцем, митна очистка для ввезення – також продавцем. За перевезення відповідає продавець. Місце поставки, перехід ризиків та перехід витрат – транспорт в місці призначення.
DAT включає: навантаження на транспортний засіб, доставку до основного перевізника, вивізне мито, навантаження на основний транспорт, оплату основного транспорту, страхування перевезення, доставку до міста у країні імпорту, розвантаження з основного транспортного засобу.
DAР включає: навантаження на транспортний засіб, доставку до основного перевізника, вивізне мито, навантаження на основний транспорт, оплату основного транспорту, страхування перевезення, доставку до міста у країні імпорту.
DDP включає: навантаження на транспортний засіб, доставку до основного перевізника, вивізне мито, навантаження на основний транспорт, оплату основного транспорту, страхування перевезення, доставку до міста у країні імпорту, розвантаження з основного транспортного засобу та імпортне мито.
Етапи митного оформлення.
В Україні передбачено чотири етапи митного оформлення:
Перший етап митного оформлення — попередні операції і перевірка ВМД та інших документів підрозділами митної статистики. Разом із ВМД направляється її електронна копія. Уміщена в ній інформація повинна відповідати тій, яка внесена в оригінал. На підставі подання ВМД підрозділи митної статистики перевіряють факти застосування до даного суб'єкта ЗЕД санкцій за порушення її правил. Перевірка на першому етапі завершується поставленням штампа «Перевірено».
Другий етап митного оформлення — перевірка ВМД і документів, оголошеної митної вартості і нарахування митних платежів відділом митних платежів митниці й відділом тарифів і митної вартості у визначеному Держмитслужбою порядку. Власне, цей етап є аналітичним. Він закінчується проставленням штампу на ВМД «Сплачено».
Третій етап митного оформлення — перевірка вантажним відділом митниці позначених декларантом у ВМД відомостей на відповідність митним правилам та поданим комерційним документам. Після такої перевірки на всіх аркушах ВМД проставляються штамп «Під митним контролем» і реєстраційний номер. Сама ВМД реєструється в журналі обліку вантажних митних декларацій. Після цього ВМД вважається прийнятою для оформлення. Це має і правовий наслідок — з цього моменту декларант відповідає за вказані в ній дані. Ця декларація не може бути відкликана декларантом.
Четвертий етап митного оформлення — проведення, в разі необхідності, огляду товару і повне оформлення ВМД. Огляд товару здійснюється за його зовнішніми ознаками вибірково чи повністю. На цьому етапі митниця також може відмовити в митному оформленні товару після прийняття ВМД лише в передбачених законом випадках. Такі випадки є поодинокими.
ВМД важається повністю оформленою за наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, який здійснював митне оформлення. Залежно від митного режиму інспектором вантажного відділу, який завершив митне оформлення, накладається чи знімається митне забезпечення.
При кожному закінченні митного оформлення складається реєстр, в який заносяться всі використані при митному оформленні товару документи. Сам реєстр засвідчується особистою номерною печаткою і підписом інспектора, який закінчив митне оформлення. Він зберігається разом з іншими документами, які слугували підставою для митного оформлення.
Оформлення ВМД свідчить про надання суб'єкту ЗЕД права на розміщення товарів у визначеному митному режимі і підтверджує відзначені у ВТД права і обов'язки щодо здійснення відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.
Митне оформлення здійснюється митним органом, як правило, протягом однієї доби з часу пред'явлення транспортних засобів і товарів, які підлягають митному оформленню, подання митної декларації та всіх необхідних документів і відомостей. Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур відповідно до заявленого митного режиму.
5. Митний режим - це сукупність норм, установлених законами з питань митної справи що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначає порядок такого переміщення й обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.
Декларант самостійно вибирає митний режим, у який розміщаються товари, відповідно до мети їхнього переміщення через митний кордон України, і на підставі документів, які подаються митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення (стаття 186 Митного кодексу України). Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та відповідних документів, які підтверджують заявлений режим.
Митним кодексом України передбачено застосування таких митних режимів:
• імпорту;
• експорту;
• транзиту;
• тимчасового ввозу (вивозу);
• митного складу;
• реімпорту;
• реекспорту;
• спеціальної митної зони;
• магазина безмитної торгівлі;
• переробки на митній території України;
• переробки за межами митної території України;
• знищення або руйнування;
• відмови на користь держави.
Переробка поза митною територією — митний режим, при якому вітчизняні
товари вивозяться без застосування до них заходів економічної політики і
використовуються поза митною територією держави з метою їх переробки та
наступного випуску продуктів переробки у вільний обіг на митній території цієї держави з повним або частковим звільненням від мита,
податків, а також без застосування до товарів заходів економічноїполітики.Знищення — митний режим, при якому іноземні товари знищуються під митнимконтролем без стягнення мита та податків, а також без застосування дотоварів заходів економічної політики (квотування, ліцензування тощо).
6. Валютна політика – це сукупність дій, що які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин із стратегічними і поточними цілями і є складовою частиною державної економічної політики.
Основними інструментами проведення валютної політики є:
1) маневрування дисконтною ставкою центрального банку з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострокових капіталів, зміна валютного курсу шляхом девальвації або ревальвації;
2) валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти;
3) зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних резервів;
4) підписання міжнародних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі.
Одним із способів реалізації валютної політики є валютне регулювання.
Валютне регулювання – це діяльність держави спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями.
Різновиди валютної політики:
1. Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється за рахунок офіційного золотовалютного резерву, чи за рахунок міжбанківського кредиту. Як правило проводиться доларова інтервенція, тобто коли ціни на валюти знижувалася вона скуповувалася і відповідно зростала ціна. Країни з розвиненою економікою здійснюють інтервенції з метою просування експорту (зниження курсу валюти країни стимулює попит на товари).
2. Валютні обмеження – це обмеження, які вводяться державою на операції з валютою та золотом, що знижує оборотність валюти.
3. Диверсифікація валютних резервів – це політика держави, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів, шляхом включення їх до складу резервних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютних інтервенцій. Ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі стійких валют.
4. Девальвація – зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних або розрахункових одиниць ЕКЮ. Об’єктивною основою для проведення девальвації є завищення офіційного валютного курсу у порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Метою девальвації є підвищення споживчого попиту на національному ринку.
5. Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних. Мета ревальвації є підвищення попиту на національну валюту.
Прямий і непрямий експорт як форми виходу підприємства на зовнішні ринки.
Експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. Під експортом розуміється реалізація на закордонних ринках товарів та послуг, що виробляються чи виконуються у своїй країні. Експорт буває двох різновидів : непрямий і прямий. Непрямий експорт має місце, коли вироби та послуги реалізуються, через посередників.Непрямий експорт особливо необхідний в умовах, коли виробник не має достатньої інформації про зовнішній ринок або досвіду роботи на ньому, тому віддає перевагу зменшенню власного ризику, передаючи функцію збуту посередницькій фірмі. Непрямий експорт має дві переваги: по-перше, його здійснення не потребує значних засобів, відсутня необхідність створення експортного відділу, який буде займатися продажем за кордоном чи встановлювати контакти з іноземними партнерами. По-друге, такий експорт менш ризикований, тому що посередники діють за своєю ініціативою, спираючись на знання кон'юнктури закордонних ринків, та пропонують виробнику додаткові послуги.Про прямий експорт кажуть, якщо виробник продає свої товари та послуги самостійно. При цьому несуттєво, чи продав він продукцію кінцевому споживачеві або посереднику. Прямий експорт передбачає прямий продаж через власний торговий персонал. Він застосовується у випадку, коли легко визначити споживачів або вони самі знаходять продавця. Організація прямого експорту може здійснюватися за допомогою:— експортного відділу, що вирішує всі питання з просування товару на зовнішній ринок;— торгового представника, який відряджений за кордон і працює тільки на своє підприємство. Він добре знає товар і просуває його на ринок;— представництва — команди, яка постійно працює за кордоном, головним завданням якої є стимулювання збуту, укладання угод, контроль за їх виконанням.
