Предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

Перший

Науково-теоретичний- на основі результатів наукового аналізу економічних процесів та явищ відкриваються і формулюються економічні закони, дається тлумачення їх і створюються концепції розвитку економіки.

Другий

Державно-управлінський- державна влада, спираючись на закони економічної теорії і провідні концепції, розробляє правові закони та положення, визначає програми економічного розвитку та форми і засоби виконання їх.

Третій

Господарсько- практичний- використання економічних законів у практиці господарювання економічних суб’єктів.

Білет№5 Функції економічної теорії та її місце в системі економічних наук.

Функції економічної теорії

Пізнавальна(евристична)- реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства,розширює науковий світогляд людей.

Методологічна полягає в тому,що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук,оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична-зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Прогностична-виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально- економічного розвитку країни в майбутньому. Вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.

Виховна- полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприємливості та ініціативи, прийняття та обґрунтування рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції.

Білет№6 Економічні потреби та інтереси: їх суть та класифікація. Закон зростання потреб.

Потреба - це об'єктивна необхідність окремої людини, сім'ї, колективу, суспільства, держави в життєвих благах, послугах, духовних і культурних цінностях. Потреби виникають з народженням людини і супроводжують все її життя (поїсти, поспати, прикраси, іграшки, зошити, одяг, зачіска тощо)..
Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:
* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);
*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);
*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок).
За способом задоволення виділяють:
- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:
- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Конкретна потреба людини в чомусь у її свідомості перетворюється в інтерес, бажання, прагнення діяти. Так, відчуття спраги у свідомості перетворюється на інтерес, що спонукає людину до пошуків якогось питва; потреба в новій інформації переростає в інтерес до читання, відвідування публічних лекцій тощо.
Інтерес здебільшого має вибірковий характер і виявляється у стійкому зосередженні уваги на певному об'єкті. Як і потреби, інтереси людей численні й різноманітні. З інтересом тісно пов'язане поняття мотиву як спонукального чинника дій та вчинків людей. За мотивом логічно відбувається певна дія, що породжує конкретний результат у вигляді задоволення потреби. Таким чином, утворюється логічний ланцюжок: потреба--інтерес--мотив--дія--результат (задоволення потреби). Для економіки є дуже важливим зв'язок між економічними потребами, економічними інтересами і трудовою або підприємницькою поведінкою людини, між мотивацією і ставленням людей до економічної діяльності.
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.
Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.
Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.
Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:
* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;
* за часовою ознакою - поточні та перспективні;
* за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;
* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.
Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Закон зростання потреб — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.

Основною внутрішньою суперечністю закону є, з одного боку, досягнутий рівень виробництва і споживання, а з іншого — зрослі на цій основі потреби людей.

Матеріально-речова основа дії закону зростання потреб — розвиток технологічного способу виробництва. Так, за технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, на відміну від періоду переважання ручної праці, закон зростання потреб діяв значно інтенсивніше

Виникнення й еволюція технологічного способу виробництва, заснованого на автоматизованій праці, супроводжується зростанням потреб, пов'язаних передусім із змістом процесу праці, зокрема з якісним вдосконаленням умов праці кожного індивіда, трудового колективу та сукупного працівника. У межах прогресу технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, закон зростання потреб також виявляється у потребах формування працівника нового типу. Вони розкриваються в основних рисах сучасного працівника.

Розвиток техніко-економічних відносин також супроводжується зростанням потреб в обміні результатами праці. Під час людської діяльності конкретним виявом зростання цих потреб є збільшення видів виробництва продукції. Приблизно 90 % сучасних споживчих товарів на початку XX ст. взагалі не виробляли.

Закон зростання потреб у контексті еволюції відносин економічної власності (що надає йому окремих ознак специфічного закону) виявляється у постійному зростанні потреб окремого працівника, трудового колективу та сукупного працівника бути власником засобів виробництва, інтелектуальної власності, створеного продукту та потреб в управлінні власністю. Конкретним виразом дії закону в цій сфері є збільшення кількості акціонерів у розвинутих країнах.

Цей закон у соціальній сфері виявляється в поліпшенні житлових умов, пенсійного забезпечення, гарантованого просування по службі тощо. У сфері політики його дія виражається у потребі людей, трудових колективів, соціальних верств і прошарків, основних класів впливати на формування політики, брати участь в управлінні державою на певному рівні, у подоланні процесу відчуження від політичної влади. Специфічні форми вияву закон зростання потреб має у правових, культурних, національних та інших сферах суспільних відносин.

Білет№7 Сутність, цілі та структурні елементи економічної системи. Основні типи економічних систем.

Економічна система- це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки,що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Найважливіші ознаки економічної системи:

Економічна система

Що виробляти і в яких обсягах

Як виробляти(хто та за допомогою яких ресурсів і технологій)

Для кого виробляти(хто буде власником і споживачем виробленої продукції)

Економічна система складається з трьох основних елементів: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Продуктивні сили- це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними та розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Економічні відносини-це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин:

Техніко-економічні відносини- це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага.

Організаційно-економічні відносини-це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: спеціалізація праці комбінування, кооперування,концентрація виробництва.

Соціально-економічні відносини-відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів на основі використання економічних законів ринку. Найважливіша функція господарського механізму- забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Типи економічних систем:

Традиційна економічна система- характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, бідністю населення.

Ринкова економічна система(економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до інтересів, науково- технічних досягнень, інформації. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХст.

Командно- адміністративна система-це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно- грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, хронічний дефіцит(особливо товарів народного споживання). Це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім розпаду.

Змішана економічна система характеризується такими рисами:

Високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

Оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного.

Різноманітністю(плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів(приватних,колективних, державних).

Орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

Білет№8

Власність,її сутність, форми і місце в економічній системі.

Власність- складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин-економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних. Займає центральне місце в економічній системі.

Місце власності в економічній системі

Власність визначає: суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;цілі та мотиви ворибництва;специфічність дій економічних законів певної економічної системи;характер розподілу і споживання створеного продукту;класову і соціальну структуру суспільства;панівну систему політичної та економічної влади.

Власність- це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення- процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно- суспільний спосіб оволодіння річчю.

Відчуження- це позбавлення суб’єкта права наволодіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Система відносин власності

1).Відносини привласнення передбачають повне відчуження об’єкта власності певним суб’єктом від інших суб’єктів, тобто економічні відносини між людьми, які характеризуютьїхнє ставлення до речей(засобів виробництва) як до власних.

2).Відносини з приводу економічних форм реалізації власності є відображенням корисності чи прибутковості об’єкта власності для суб’єкта власності(одержання прибутку, ренти, процента, зарплати, дивідендів, гонорару).

3).Відносини з приводу господарського використаня об’єктів власності виникають між власником об’єктів власності та підприємцем з приводу передачі останньому майна на певних умовах для використання з господарською метою.

Суб’єкти власності:

Юридичні особи;

Декілька держав або всі держави планети;

Окрема особа(індивідуум)- людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків;

Держава в особі органів державного управління.

Об’єкти власності:

Засоби виробництва;

Природні ресурси(земля, її надра, ліси, води);

Предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

Інтелектуальна власність(твори літератури, мистецтва, досягнення науки і техніки);

Робоча сила;

Культурні та історичні цінності.

Право власності- це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Основні правочинності права власності:володіння, користування і розпорядження.

Історичні форми власності:

Первіснообщинна- характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності- землю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника(раба).

Феодальна передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника(селянина-кріпака).

Капіталістична- характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника,який має особисту свободу.

Типи власності:

Приватна власність-тип власності, коли виключне право на володіння,користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній(фіз.,чи юрид.)особі.

Сучасні форми приватної власності

Індивідуально-трудова характеризується тим,що фіз.особав підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Одноосібна

Сімейна

З найманою працею

Партнерська є об’єднанням капіталів або майна кількох фіз.. чи юрид.осіб.

Корпоративна(акціонерна)-це капітал,утворений завдяки випуску і продажу акцій. Особливість цієї власності полягає в тому,що вона поєднує риси приватної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу- праця.

Форми суспільної власності:

Державна власність- це система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи(інститути) державної влади.

Вона поділяється на загальнодержавну і муніципальну(комунальну).

Загальнодержана власність-це спільна власність усіх громадян,яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.Муніципальна-це власність,яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів(області,міста,району).

Колективна власність

Кооперативна власність-це об’єднана власність членів окремого кооперативу,створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності.

Власність трудового колективу-спільна власність,передана державою чи іншим суб’єктому розпорядження колективу підприємства(на умовах викупу чи оренди),яка використовується відповідно до чинного законодавства.

Власність громадських і релігійних об’єднань -створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна.

Змішана власність поєднує різні форми власності-державно-приватна,державно-кооперативна,державно-колективна,приватно-колективна,комбінована(створюються концерни,трести,холдинги),спільна із залученням іноземного капіталу.

Білет№9 Місце та роль людини в економічній системі.

Людина економічна-головний творчий суб’єкта ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічного раціональні таоптимальні рішенняз урахуванням усіх наявних можливостей і умов,відповідно до своїх особистих інтересів,мети і пріоритетів.

В економічній системі людина виступає як працівник, як суб’єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.

Людина-працівник виступає робочою силою, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил.

Робоча сила- це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Сукупний працівник-це сукупність працівників різних спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва певного товару на основі розподілу праці між ними.

Людина як суб’єкт економічних відносин.Суб’єктами економ.відносин є окремий індивід,сім’я,колектив,держава. Основою економічних відносин є відносини власності,які характеризують спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Людина як споживач реалізує себе череззадоволенняч своїх різних потреб.

Потреби людини-працівника пов’язані з відтворенням робочої сили,тобто з особистим споживанням.У процесі трудової дяльності людина витрачає робочу силу,яку необхідно відновлювати. Для цього вона повинна мати набір товарів і послуг,щоб задовольнити свої фізіологічні,духовні потреби.Задовольняючи ці потреби,людина відтворює себе як працівник.

Потреби людини-підприємця стосуються відтворення матеріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих потреб. Для того,щоб відновити спожиті в процесі виробництва машини,верстати,сировину,матеріали,паливо,підприємець повинен їх придбати на ринку факторів виробництва.

Людина як кінцева мета суспільного виробництва.Задоволення різнобічних потреб людини-ось призначення будь-якоговиробництва. У цьому аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором його функціонування.

Людина є центральним елементом економіки,вона є активним учасником господарської діяльності як робоча сила,здатна до праці, а також як суб’єкт-споживач,вступаючи в економічні стосунки задля виробництва і споживання життєвих благ.

Білет №10

Сутність суспільного виробництва.Матеріальне і нематеріальне виробництво,їх взаємозв’язок.

Суспільне виробництво- це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Основні риси суспільного виробництва:

Завжди є суспільним виробництвом;

Має безперервний характер розвитку,постійно повторюється,тобто відтворюється;

У процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

Є важливою складвою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи.

Основні елементи процесу виробництва:

Праця-свідома доцільна діяльність людини,яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.

Предмети праці-всі речовини природи,на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці-це річ абор комплекс речей,якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва,які є одним елементів продуктивних сил.

Суспільне виробництво:

Матеріальне виробництво-сукупність галузей і сфер,які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги.

Нематеріальне виробництво- сукупність галузей і сфер,що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціально потреби людей.

Галузева структура суспільного виробництва:

Матеріальне виробництво(промисловість,сільське та лісове

господарство,будівництво,особисте,ремісниче господарство;комунальне господарство,побутове обслуговування;транспорт,зв’язок,торгівля)

Нематеріальне виробництво(охорона здоров’я;освіта,інформатика;культура,мистецтво;спорт,туризждуховне виробництво)

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми «товару-послуги».

Ознаки товару-послуги:

Сутність послуги,як правило, полягає не в матеріально-речовій формі,а в корисному ефекті певної трудової діяльності;

Процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі й просторі(послуга вчителя,послуга лікаря,музиканта,тренера);

Послуга,як правило,не може накопичуватись і транспортуватися.

Взаємозв’язок і взаэмодія матеріального й нематеріального виробництва:

Матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе,так і сфери нематеріального виробництва.

Нематеріальневиробництво задовольняє потреби людей в освіті, спорті, лікуванні, туризмі, культурному, естетичному, моральному піднесенні,забезпечуючи тим самим умови для нормального відтворення усіх працівників, у тому числі сфери матеріального виробництва.

Білет№11 Основні фактори суспільного виробництва.Виробнича функція.

Основні фактори суспільного виробництва

виробництво - це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об'єкти природи, надає їм форми придатної для задоволення матеріальних потреб. Для нас важливо з ясувати питання, які фактори беруть участь у виготовленні благ.
Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ..

Предмети праці - це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).

Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.

Чотири групи факторів виробництва:
1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.

2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.

4).Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг..

Виробнича функція

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.

Виробничу функцію широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці.

Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.

Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.

Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.

Білет№12

Ефективність суспільного виробництва: суть, критерії, економічні та соціальні показники.

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність.

Соціальна ефективність — це відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності е виробництво за певний період часу, як правило, за рік.

Економічна ефективність — досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Вона є конкретною формою вияву закону економії часу, а її узагальнюючим показником за капіталістичного способу виробництва є норма прибутку.

Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка виражає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.

У найзагальнішій формі ефективність суспільного виробництва виражають відношенням "результати: витрати" за формулою: