Стандартизація термінів у галузі сертифікації

ТЕМА 9. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА СЕРТИФІКАЦІЇ

Розвиток сертифікації

 

Провідні економічні країни почали розвивати процеси сертифікації в 20-30-ті роки нашого століття. У 1920 р. Німецький інститут стандартів (DIN) заснував у Німеччині знак відповідності стандартам DIN, який поширюється на всі види продукції, за включенням газового обладнання, обладнання для водопостачання і деякої іншої продукції, для якої передбачений спеціальний порядок проведення випробувань зразків та нагляду за виробництвом. Знак DIN зареєстрований в ФРН відповідно до закону про захист торгових знаків.

Прикладом сертифікації конкретного виду продукції є система сертифікації електротехнічного й електронного обладнання, що діє під егідою Німецької електротехнічної асоціації (VDE). Це одна з перших систем, створених у країні на початку 20-х років. Відповідно до угоди з DIN вона організує розробку національних стандартів в електротехніці, електроніці та зв'язку, здійснює управління системою сертифікації цього обладнання. До складу VDE входить Інститут з випробувань і приймань, який має свої випробувальні підрозділи та виконує функції національного органу повірки засобів вимірювань.

Під егідою VDE діють чотири системи сертифікації зі своїм знаком відповідності стандартам (рис. 9.1):

1. Електротехнічного обладнання для побутового використання, освітлювального обладнання, трансформаторів безпеки (класу III), телевізійного та радіообладнання тощо.

2. Електричних кабелів і шнурів.

3. Обладнання на електромагнітні перешкоди, які від нього випромінюються.

4. Виробів електронної техніки.

Рис. 9.1 Знак відповідності стандартам VDE

 

Перші три системи сертифікації є обов'язковими. Практичне керівництво системами сертифікації здійснює Інститут з випробувань і приймання, який проводить: випробування продукції на відповідність стандартам, нагляд за виробництвом продукції і вибірку зразків для періодичних контрольних випробувань; випробування та дослідження, а за потребою нагляд за виробництвом електротех­нічної, електронної продукції, що виготовляється відповідно до інших визнаних правил на основі спеціальних угод.

Таким чином, сертифікація VDE є сертифікацією, що проводиться третьою стороною, і передбачає максимальну кількість заходів як з боку підприємства-виробника, так і випробувальних лабораторій та органів нагляду, що дозволяє гарантувати належний рівень якості продукції.

У Великобританії сертифікація, як і в Німеччині, охоплює багато галузей промисловості та видів товарів. У цій країні діють декілька національних систем сертифікації, найбільша - Британського інституту стандартів. Для продукції, яка сертифікується в системі, затверджено спеціальний знак відповідності британським стандартам, який зареєстрований та охороняється законом. Сертифікація у Великобританії, в основному, носить добровільний характер, за винятком галузей, де за рішенням уряду стандарти обов'язкові для використання.

У Франції в 1938 р. Декретом була створена Національна система сертифікації знака NF (Французький стандарт). Відповідальність за спільну організацію та управління системою було покладено на Французьку асоціацію з стандартизації (AFNOR). Система сертифікації знака NF означає, що продукція, яка пройшла сертифікацію відповідно до встановлених правил, повністю відповідає вимогам французьких стандартів. Таким чином, в основу системи покладено виключно національні стандарти, які розроб­люються та затверджуються АFNOR. Знак NF зареєстровано у Фран­ції відповідно до закону про торговельні та сервісні знаки.

Після Другої світової війни почалось практичне функціонування системи. Зараз вона включає понад 75 систем сертифікації, кожна з яких розповсюджується на конкретні групи продукції. Наприклад, по побутових приладах і машинах діють 15 систем сертифікації (електропобутові прилади, побутові холодильники тощо). Націо­нальна система сертифікації знака NF базується на принципі децентралізації, за винятком найважливіших питань, які вирішуються АFNOR і Керівним комітетом системи.

Починаючи з 1981р. 18 національних організацій були визнані урядом Франції вповноваженими органами з сертифікації. Серед них найбільш значною, звичайно, є АFNOR, Згідно з Законом від 1978 р. про інформацію та захист споживачів і декретом від 1980 р. сертифікати якості визначені як ознаки продукції, які підтверджують, що її характеристики контролюються незалежним національним органом.

Наявність великої кількості національних систем сертифікації в країнах Західної Європи, які базуються на нормативних документах цих країн, призвела до ситуації, коли однорідна продукція оцінювалась різними методами за різними показниками. Це було технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європейського Союзу (ЄС) (табл. 9.1) і заважало реалізації ідеї створення простору без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільне переміщення товарів та послуг.

Таблиця 9.1

Країни - члени ЄС

Країна	Рік вступу	Країна	Рік вступу
Франція		Ірландія
ФРН		Греція
Італія		Португалія
Бельгія		Іспанія
Нідерланди		Австрія
Люксембург		Швеція
Великобританія		Фінляндія
Данія

 

Відмінності в сертифікації відповідності стосувались також і адміністративних аспектів. Внаслідок чого технічні бар'єри, обумовлені різними нормативними документами, долались у країні-імпортері шляхом повторення процедур сертифікації, які в країні-експортері (виробнику) вже були проведені за чинними там правилами. Вирішення цієї проблеми було знайдено 21 грудня 1989 р., коли Рада ЄС прийняла документ "Глобальна концепція з сертифікації і досліджень". Основна ідея цього документа полягає у формуванні довіри до товарів та послуг шляхом використання таких інструментів, як сертифікація та акредитація, що побудовані за єдиними європейськими нормами. Ця довіра повинна бути підтверджена якістю та компетентністю.

Основні рекомендації "Глобальної концепції" ЄС можна сформулювати у шести тезах:

1. Заохочення загального застосування стандартів по забезпеченню якості серії EΝ 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам.

2. Застосування стандартів серії EΝ 45000, які встановлюють вимоги до органів з сертифікації та випробувальних лабораторій при акредитації.

3. Заохочення створення централізованих національних систем акредитації.

4. Заснування організації з досліджень і сертифікації в галузі, яка не регулюється законодавством.

5. Гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС.

6. Укладання договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання випробувань та сертифікатів.

На відміну від країн Західної Європи в США відсутні єдині правила сертифікації або єдиний національний орган з сертифікації. Діють сотні систем, створених при різноманітних асоціаціях-виробниках, приватних компаніях. Такий же стан у країні зі стандар­тизацією - стандарти розробляються сотнями організацій, які мають різноманітний статус.

Незважаючи на відсутність єдиного національного органу з сертифікації, на який урядом було б покладено спільне керівництво роботами з сертифікації, здійснюють спроби по створенню загальних критеріїв для чинних сертифікаційних систем. Для цього створена національна система акредитації випробувальних лабораторій, організується система реєстрації сертифікаційних систем.

Сертифікація в США є гарантією якості на національному (якщо орган, при якому вона створена, дійсно є загальнонаціональним) і міжнародному рівнях. Проте, при відсутності законодавства, яке встановлює обов'язковість сертифікації, авторитетом користуються системи сертифікації, створені при таких загальновизнаних органі­заціях, як Національна лабораторія страхових компаній, Лабораторія американських підприємств газової промисловості, Випробувальний центр сільськогосподарської техніки у штаті Небраска тощо.

Політичні події кінця 80-х років не дали можливості реалізуватися планам в рамках РЕВ, але інтеграційні процеси в світовій економіці змушують колишні країни соціалістичного табору розвивати й удосконалювати процеси сертифікації та акредитації, гармонізуючи їх із загальноєвропейськими та світовими стандартами.

Сертифікація в Україні існувала у вигляді державних випро­бувань, як один із видів контролю якості продукції (ГОСТ 16504-81).

У 1992 р. відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" в Україні розпочались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України. У 1993 р. був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію".

Прискорений розвиток національної системи стандартизації та сертифікації розпочався з 1993 р., коли Україна стала членом Міжнародної організації з стандартизації (ІСО) міжнародної електро­технічної комісії (МЕК) та Організації державних метрологічних закладів країн Центральної та Східної Європи (КООМЕТ). Це значно підвищило авторитет України на міжнародних ринках. З 1997 р. Україна стала членом Міжнародної організації законодавців метро­логії (МОЗМ), а з квітня 1997 р. - першою з країн колишнього СРСР -членом-кореспондентом Європейського комітету з стандартизації.

Напрямок розвитку української системи технічного регулювання визначено Угодою про партнерство та співпрацю між Україною та Європейським Союзом. Це забезпечило:

Þ участь країни у робочій групі з питань стандартизації Європейської економічної комісії ООН;

Þ входження до Міжнародної системи сертифікації МЕКСЕ та МЕКСБ;

Þ приєднання у 1996 р. до Кодексу встановленої практики розробки, прийняття та застосування стандартів Угоди по технічних бар'єрах у торгівлі ГАТТ/СТО;

Þ вступ України до організації метрологічних закладів країн Європи (ЄВРОМЕТ).

Своєрідним підтвердженням правильності обраної стратегії стали переговори з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) про надання Україні кредиту на розвиток виробництва, однією з умов якого спочатку була відміна української системи сертифікації і заміна її системою періодичних перевірок продукції на оптовому та роздрібному ринках. Але на основі різнобічного аналізу інформації про роботу системи сертифікації УкрСЕПРО (отриманої як від Держстандарту України, так і від представників зарубіжних компаній, що працюють в Україні) експерти МБРР прийшли до висновку: українська система сертифікації та стандартизації, сформована згідно з правом України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає принципам, цілям та вимогам ГАТТ/СТО і не створює надмірних перешкод у торгівлі. Також було прийнято до уваги визнання УкрСЕПРО торговель­ними партнерами України, про що свідчать, зокрема, двосторонні угоди про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, а також угоди про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності, що укладені Держстандартом України більш ніж з 20 країнами. Укладені угоди з Росією, Білорусією, Вірменією, Грузією, Киргизією, Молдовою, Узбекистаном, Азербайджаном, Лит­вою, Естонією, Латвією, Польщею, Чехією, Болгарією, США, Францією, Ізраїлем та ін. Як наслідок, Рада директорів МБРР виключила з умов надання кредиту Україні вимогу про відміну сертифікації імпорту. При цьому експертами МБРР було прийнято до уваги дії Держстандарту України щодо гармонізації національного технічного регулювання з регулюванням Європейського Союзу, а також підписання міжнародних вимог про взаємне визнання резуль­татів робіт з сертифікації.

Про визнання національної системи сертифікації та стандар­тизації свідчить попередня угода з Світовим Банком про підготовку кредитної угоди з метою її подальшого розвитку.

Таким чином, сьогодні, коли завершено перший етап робіт, можна з впевненістю сказати, що національні системи стандартизації, метрології та сертифікації в Україні створено і вони функціонують. І хоча, через економічні умови, що склалися, не вдалося знайти єдиного розуміння важливості та необхідності побудови ефективної системи технічного регулювання, в країні створено відповідну законодавчу базу.

Сьогодні в Україні робота в галузі стандартизації, метрології та сертифікації регламентується 13 законами та декретами України, і понад 20 указами, постановами та розпорядженнями президента та Кабінету Міністрів України.

Новим ринковим інструментом регулювання є державна система сертифікації України (УкрСЕПРО). Сертифікація стала ефективним інструментом захисту внутрішнього ринку від небезпечної продукції, а виробника - від недобросовісних конкурентів. Нормативні документи системи УкрСЕПРО відпові­дають рекомендаціям ІСО/МЕК і враховують вимоги європейських стандартів ЕΝ 45000, що гарантує виконання принципу "національ­ного режиму" для товарів, що імпортуються на митну територію України.

Держстандарт, який у 2001 р. був перейменований у Держспоживстандарт (Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики), має чітку програму подальшого розвитку національної системи технічного регулювання, якою є всі вище­зазначені системи: стандартизації, метрології та сертифікації, її реалізація потребує узгоджених дій органів державної влади і наявності реального механізму державної підтримки підприємства, на якому ця система діє. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про заходи щодо поетапного впровадження на Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, міжнародних та європейських стандартів", у якій розглянуто стратегічні напрями розвитку національної системи стандартизації України.

Стандартизація термінів у галузі сертифікації

Терміни та визначення, характерні для процесів стандартизації, сертифікації та акредитації, встановлені в Керівних вказівках ІСО/МЕК2 "Загальні терміни та визначення в галузі стандартизації та суміжних видів діяльності". На європейському рівні вони прийняті в стандарті ЕΝ 45020.

Єдине тлумачення спеціальних термінів потрібне для гармонізації правил і процедур сертифікації та акредитації в міжнародному масштабі з метою усунення технічних перешкод у торгівлі між країнами. Керівні вказівки ІСО/МЕК2 було розроблено Комітетом ІСО по принципах стандартизації (ІСО/СТАКО). Шосте видання містить зміни, внесені у п'яте видання (1986 р.), які були прийняті радами ІСО та МЕК у 1991р. Нове видання розроблялось відповідно до рішень Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ) та Економічної комісії ООН для Європи (ЄЕК ООН). Були враховані також пропозиції Комітету ІСО з оцінки відповідності (ІСО/КАСКО).

Керівні вказівки ІСО/МЕК2 розроблялись і переглядались на основі загальних принципів термінології, визначених технічним комітетом ІСО 37 "Термінологія: принципи і координація". У Керівних вказівках ІСО/МЕК2 взаємопов'язані поняття, розміщені в 16 розділах - від більш загальних до більш конкретних аспектів стандартизації, сертифікації та акредитації.

Керівні вказівки ІСО/МЕК2 містять п'ять розділів, що відносяться до сертифікації, в яких крім терміну "сертифікація відповідності" наведено терміни, які в сукупності окреслюють контури системи сертифікації.

Випробування - технічна операція, що полягає у встановленні однієї або декількох характеристик цієї продукції, процесу або послуги відповідно до встановленої процедури.

Відповідність - дотримання всіх встановлених вимог до продукції, процесу або послуги.

Третя сторона - особа або орган, які визнаються незалежними від сторін, що беруть участь у питанні, яке розглядається.

Сторони-учасники представляють, як правило, інтереси постачальників (перша сторона) та покупців (друга сторона).

Наступні два поняття є основоположними в сертифікації, в них полягає ідея цього виду діяльності.

Засвідчення відповідності - дія випробувальної лабораторії третьої сторони, яка доказує, що конкретний випробувальний зразок відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу.

Сертифікація відповідності - дія третьої сторони, яка доказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу. Основою для цієї впевненості є результат "засвідчення відповідності".

Таким чином, сертифікація - це контрольні випробування, на основі яких встановлюються відповідність продукції або послуги вимогам нормативного документа, і які проводяться третьою стороною.

Система сертифікації - с истема, яка має власні правила процедури й управління для проведення сертифікації відповідності.

Системи сертифікації можуть діяти, наприклад, на національному, регіональному чи міжнародному рівні.

Центральний орган, який керує системою сертифікації та здійснює нагляд за цією системою, може передавати свої повноваження щодо діяльності з сертифікації та право на сертифікацію відповідності.

Орган з сертифікації - орган, який здійснює сертифікацію відповідності.

Орган з сертифікації може сам проводити випробування та контроль за випробуваннями або здійснювати нагляд за цією діяльністю, яка проводиться за його дорученням іншими органами.

Сертифікат відповідності - документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується належна впевненість у тому, що потрібним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга, відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Знак відповідності (в сертифікації) - з ахищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується належна впевненість у тому, що дана продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Учасник системи сертифікації. Орган з сертифікації, який діє згідно з правилами цієї системи, але не має можливості брати участь у керуванні системою.

Акредитація (лабораторій). Офіційне визнання того, що випробувальна лабораторія є правочинною здійснювати конкретні випробування або конкретні типи випробувань.

Термін "акредитація лабораторій" може означати визнання як технічної компетентності та об'єктивності випробувальної лабораторії, так і тільки її технічної компетентності. Акредитація, зазвичай, є позитивним наслідком атестації лабораторії з подальшим наглядом.

Акредитована лабораторія. Випробувальна лабораторія, яка пройшла акредитацію.

Атестація лабораторії. Перевірка випробувальної лабораторії для визначення її відповідності встановленим критеріям акредитації лабораторії.

Видання Керівних вказівок є узагальненням досвіду роботи з сертифікації, накопиченого в різних країнах, причому в деяких країнах тривалість періоду дії окремих систем сертифікації становила не один десяток років.

У багатьох країнах національні системи сертифікації створювались з метою підвищення якості експортної продукції. На початковому етапі свого розвитку сертифікація в Україні відбувалась у цьому напрямку.