Засоби і методи виховання гнучкості

Гнучкість відзначається великою різноманітністю її проявів, вимагають значного рухового досвіду, тому при її формуванні потрібно приділяти увагу всім її різновидам, роблячи акцент на специфічних для конкретного виду діяльності. В основу вправ для розвитку гнучкості покладені різноманітні рухи: згинання-розгинання, нахили, повороти, махи, обертальні і кругові рухи.

В якості засобів розвитку гнучкості використовують вправи, які можна виконувати з максимальною амплітудою. Їх інакше називають вправами на розтягування.

Основними обмеженнями розмаху рухів є м'язи-антагоністи. Розтягнути сполучну тканину цих м'язів, зробити м'язи податливими і пружними (подібно гумового джгута) - завдання вправ на розтягування. Серед вправ на розтягування розрізняють активні, пасивні і статичні.

Активні рухи з повною амплітудою (махи руками і ногами, ривки, нахили і обертальні рухи тулубом) можна виконувати без предметів і з предметами (гімнастичні палиці, обручі, м'ячі тощо).

Пасивні вправи на гнучкість включають: рухи, що виконуються за допомогою партнера; рухи, що виконуються з обтяженнями; рухи, що виконуються за допомогою гумового еспандера або амортизатора; пасивні руху з використанням власної сили (притягання тулуба до ніг, згинання кисті іншою рукою і т.п.); рухи, що виконуються на снарядах (як обтяження використовують вага власного тіла).

Статичні вправи, що виконуються за допомогою партнера, власної ваги тіла або сили, вимагають збереження нерухомого положення з граничною амплітудою протягом певного часу (6-9 с). Після цього слід розслаблення, а потім повторення вправи.

Вправи для розвитку рухливості в суглобах рекомендується проводити шляхом активного виконання рухів з поступово збільшується амплітудою, використання пружних «самозахоплень», погойдувань, махових рухів з великою амплітудою.

Основним методом розвитку гнучкості є повторний метод, де вправи на розтягування виконуються серіями, по кілька повторень у кожній, і інтервалами активного відпочинку, достатніми для відновлення працездатності.

Залежно від вирішуваних завдань, режиму розтягування, віку, статі, фізичної підготовленості, будови суглобів дозування навантаження може бути досить різноманітною, а кількість повторень вправи в серії диференціюється. Цей метод має два варіанти: метод повторного динамічного вправи і метод повторного статичного вправи. Оскільки, основним завданням при виконанні вправ на гнучкість є досягнення максимальної амплітуди в тому чи іншому русі, то необхідно враховувати вид (характер) вправи, число повторень, інтервал відпочинку між вправами і т.д.

Крім того, процес розвитку гнучкості має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати на тренуванні. Як правило, гнучкість розвивається важче, ніж силові якості. Головним завданням слід вважати розвиток активної рухливості, а поліпшення пасивної гнучкості розглядати як допоміжний засіб. Залежно від віку, статі та фізичної підготовленості займаються кількість повторень вправи в серії диференціюється. В якості розвитку і вдосконалення гнучкості використовуються також ігровий, змагальний і змагально-ігровий методи. Під змагально-ігровим методом у фізичному вихованні мається на увазі спосіб придбання та вдосконалення знань, умінь і навичок розвитку рухових та морально-вольових якостей в умовах гри або змагання. Його характерною особливістю, що відрізняє від інших методів фізичної підготовки, є обов'язкова присутність змагально-ігровий діяльності двох протиборчих сторін.

Змагально-ігровий метод відноситься до групи практичних методів. Його комбіноване застосування дозволяє вирішувати широке коло завдань в самих різних умовах. Даний метод володіє багатьма ознаками як ігрового, так і змагального методу, що використовуються у фізичному вихованні. До характерних його ознак можна віднести:

Присутність суперництва і емоційність у рухових діях;

Непередбачувану мінливість, як умов, так і дій самих учасників;

Прояв максимальних фізичних зусиль і психічного впливу;

Прагнення учнів добитися перемоги при дотриманні обумовлених правил гри або змагання;

Застосування різноманітних рухових навичок, доцільних в конкретних умовах гри або змагання.

Якщо розглядати з'єднання змагального та ігрового методів з позиції фізичного виховання, то суть методу зводиться до того, що для вирішення навчально-виховних та оздоровчих завдань на практиці, в навчально-тренувальному процесі реально можуть використовуватися різноманітні фізичні, технічні та тактичні вправи, рухливі ігри, естафети або комбінації їх, коли учні грають і змагаються одночасно. І часто відмінність між грою і змаганням зникає, так як рухові дії несуть в собі ознаки, як гри, так і змагання.

Змагально-ігрові завдання несуть в собі великий емоційний заряд, який є ефективним засобом не тільки фізичного розвитку учнів, але і їх духовного виховання. Це відбувається тому, що змагально-ігрові завдання для учнів є досить потужним подразником, що дозволяє з великим інтересом виконувати як прості, так і складні рухові дії. Тому з оздоровчої, виховної та освітньої точок зору в даний час широке застосування цього методу не тільки бажано, але й просто необхідно.

Використання змагально-ігрового методу дозволяє викладачеві успішно розвивати як загальнофізичну, так і спеціальну підготовку учня.