Гнучкість відзначається великою різноманітністю її проявів, вимагають значного рухового досвіду, тому при її формуванні потрібно приділяти увагу всім її різновидам, роблячи акцент на специфічних для конкретного виду діяльності. В основу вправ для розвитку гнучкості покладені різноманітні рухи: згинання-розгинання, нахили, повороти, махи, обертальні і кругові рухи.
В якості засобів розвитку гнучкості використовують вправи, які можна виконувати з максимальною амплітудою. Їх інакше називають вправами на розтягування.
Основними обмеженнями розмаху рухів є м'язи-антагоністи. Розтягнути сполучну тканину цих м'язів, зробити м'язи податливими і пружними (подібно гумового джгута) - завдання вправ на розтягування. Серед вправ на розтягування розрізняють активні, пасивні і статичні.
Активні рухи з повною амплітудою (махи руками і ногами, ривки, нахили і обертальні рухи тулубом) можна виконувати без предметів і з предметами (гімнастичні палиці, обручі, м'ячі тощо).
Пасивні вправи на гнучкість включають: рухи, що виконуються за допомогою партнера; рухи, що виконуються з обтяженнями; рухи, що виконуються за допомогою гумового еспандера або амортизатора; пасивні руху з використанням власної сили (притягання тулуба до ніг, згинання кисті іншою рукою і т.п.); рухи, що виконуються на снарядах (як обтяження використовують вага власного тіла).
Статичні вправи, що виконуються за допомогою партнера, власної ваги тіла або сили, вимагають збереження нерухомого положення з граничною амплітудою протягом певного часу (6-9 с). Після цього слід розслаблення, а потім повторення вправи.
Вправи для розвитку рухливості в суглобах рекомендується проводити шляхом активного виконання рухів з поступово збільшується амплітудою, використання пружних «самозахоплень», погойдувань, махових рухів з великою амплітудою.
Основним методом розвитку гнучкості є повторний метод, де вправи на розтягування виконуються серіями, по кілька повторень у кожній, і інтервалами активного відпочинку, достатніми для відновлення працездатності.
Залежно від вирішуваних завдань, режиму розтягування, віку, статі, фізичної підготовленості, будови суглобів дозування навантаження може бути досить різноманітною, а кількість повторень вправи в серії диференціюється. Цей метод має два варіанти: метод повторного динамічного вправи і метод повторного статичного вправи. Оскільки, основним завданням при виконанні вправ на гнучкість є досягнення максимальної амплітуди в тому чи іншому русі, то необхідно враховувати вид (характер) вправи, число повторень, інтервал відпочинку між вправами і т.д.
Крім того, процес розвитку гнучкості має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати на тренуванні. Як правило, гнучкість розвивається важче, ніж силові якості. Головним завданням слід вважати розвиток активної рухливості, а поліпшення пасивної гнучкості розглядати як допоміжний засіб. Залежно від віку, статі та фізичної підготовленості займаються кількість повторень вправи в серії диференціюється. В якості розвитку і вдосконалення гнучкості використовуються також ігровий, змагальний і змагально-ігровий методи. Під змагально-ігровим методом у фізичному вихованні мається на увазі спосіб придбання та вдосконалення знань, умінь і навичок розвитку рухових та морально-вольових якостей в умовах гри або змагання. Його характерною особливістю, що відрізняє від інших методів фізичної підготовки, є обов'язкова присутність змагально-ігровий діяльності двох протиборчих сторін.
Змагально-ігровий метод відноситься до групи практичних методів. Його комбіноване застосування дозволяє вирішувати широке коло завдань в самих різних умовах. Даний метод володіє багатьма ознаками як ігрового, так і змагального методу, що використовуються у фізичному вихованні. До характерних його ознак можна віднести:
Присутність суперництва і емоційність у рухових діях;
Непередбачувану мінливість, як умов, так і дій самих учасників;
Прояв максимальних фізичних зусиль і психічного впливу;
Прагнення учнів добитися перемоги при дотриманні обумовлених правил гри або змагання;
Застосування різноманітних рухових навичок, доцільних в конкретних умовах гри або змагання.
Якщо розглядати з'єднання змагального та ігрового методів з позиції фізичного виховання, то суть методу зводиться до того, що для вирішення навчально-виховних та оздоровчих завдань на практиці, в навчально-тренувальному процесі реально можуть використовуватися різноманітні фізичні, технічні та тактичні вправи, рухливі ігри, естафети або комбінації їх, коли учні грають і змагаються одночасно. І часто відмінність між грою і змаганням зникає, так як рухові дії несуть в собі ознаки, як гри, так і змагання.
Змагально-ігрові завдання несуть в собі великий емоційний заряд, який є ефективним засобом не тільки фізичного розвитку учнів, але і їх духовного виховання. Це відбувається тому, що змагально-ігрові завдання для учнів є досить потужним подразником, що дозволяє з великим інтересом виконувати як прості, так і складні рухові дії. Тому з оздоровчої, виховної та освітньої точок зору в даний час широке застосування цього методу не тільки бажано, але й просто необхідно.
Використання змагально-ігрового методу дозволяє викладачеві успішно розвивати як загальнофізичну, так і спеціальну підготовку учня.
