Надниркові залози нагадують сплющені піраміди з закругленою вершиною. Вони об’єднують дві залози, представлені корковим і мозковим шаром, які виділяють гормони, що різко відрізняються за своєю дією. Корковий шар включає три зони: зовнішню (клубочкову), середню (пучкову), внутрішню (сітчасту). Всі зони чітко відмежовані і виробляють різні гормони: клубочкова – мінералокортикоїди, пучкова – глюкокортикоїди, сітчаста – статеві гормони.
З кори наднирників виділено більше 40 стероїдних сполук, однак лише вісім з них виявляють високу біологічну активність.
Мінералокортикоїди (альдостерон, кортикостерон, дезоксикортикостерон) беруть участь в регуляції мінерального обміну в організмі і насамперед натрію і калію в плазмі крові. З цих гормонів найбільша активність властива альдостерону. Він збільшує реабсорбцію натрію в канальцях нирок, що забезпечує підвищення його вмісту в крові і разом з тим знижує реабсорбцію калію, що призводить до його втрати. Підвищення концентрації натрію в крові під впливом альдостерону приводить до затримки води і сприяє підвищенню артеріального тиску. Нестача мінералокортикоїдів приводить до втрати натрію, що викликає зміни у внутрішньому середовищі, несумісні з життям. Через кілька днів після видалення кори наднирників настає смерть. Спасти життя може лише введення мінералокортикоїдів та натрію.
Рівень мінералокортикоїдів у крові регулюється кількістю натрію і калію. Якщо вводити натрій, це буде гальмувати секрецію альдостерону, а натрій буде виділятися з сечею. Має значення і співвідношення концентрації іонів натрію і калію. Це стверджує той факт, що посилення секреції альдостерону виникає як при нестачі натрію, так і при підвищенні вмісту калію в крові. Всі ці регулюючи впливи здійснюються через гіпоталамус.
Глюкокортикоїди (кортизон, гідрокортизон і кортикостерон) регулюють вуглеводний, білковий і жировий обмін. Найбільш активним з них є гідрокортизон. Глюкокортикоїди підвищують рівень цукру в крові, але не за рахунок глікогену печінки, а шляхом перетворення безазотистих залишків дезамінованих амінокислот у вуглеводи (неоглюкогенез). Глюкокортикоїди не є життєво необхідними гормонами і все ж при їх нестачі знижується опірність організму до шкідливих впливів, тому в таких умовах інфекції переносяться дуже важко.
В стані напруги, який канадський дослідник Сельє визначив як стресовий стан, активізується виділення аденогіпофізом АКТГ, а під його вливом і глюкокортикоїдів в наднирниках, що посилює захисні реакції організму.
Під впливом глюкокортикоїдів збільшується загальна кількість лейкоцитів при зменшенні кількості еозинофілів. Ця реакція настільки постійна, що одержала визнання в експериментальній роботі і в клініці для оцінки функціонального стану кори наднирників під назвою проби Торна.
Виділення глюкокортикоїдів регулюється при участі релізінг-факторів гіпоталамуса, зокрема, кортикотропін-рилізінг-гормону. На гіпоталамус впливає насамперед адреналін, який виділяється в результаті рефлекторних впливів, при болю, крововиливах, різких температурних впливах, інфікаційних захворюваннях, психічних травмах і ін.
Статеві гормони кори наднирників (андрогени і естрогени) відіграють важливу роль у розвитку статевого апарату дітей, коли ще слабо виражена ендокринна функція статевих залоз. Підвищена секреція статевих гормонів кори наднирників призводить у дітей до передчасного статевого дозрівання. Після настання статевої зрілості роль їх незначна. Після припинення функції статевих залоз в старості кора наднирників залишається єдиним джерелом андрогенів і естрогенів.
Мозкова речовина наднирників є складовою частиною симпато-адреналової системи, що забезпечує секрецію катехоламінів – адреналіну і норадреналіну. Назва катехоламіни пов'язана з тим, що ці речовини походять від катехолу. Вони руйнуються в крові і тканинах ферментом аміноксидазою. Тканину цієї залози називають хромафінною або адреналовою. Клітини, що продукують гормони в цій тканині, є видозміненими симпатичними нейронами. Вони іннервуються прегангліонарними волокнами симпатичної нервової системи. Адреналін і норадреналін є симпатичними медіаторами, тому проявляють дію, подібну симпатичній нервовій системі. Адреналін підвищує систолічний артеріальний тиск, активізує роботу серця, підвищує рівень глюкози в крові за рахунок глікогену печінки (глікогеноліз), збільшує вміст вільних жирних кислот у плазмі, підвищує рівень основного обміну, знижує тонус гладеньких м'язів шлунка і кишечника, пригнічує їх моторику, підвищує працездатність скелетних м'язів. Адреналін у великих дозах викликає аритмію і екстрасистолію в результаті підвищення збудливості серця. Незалежно від дії на серце адреналін звужує кровоносні судини, але послаблює стінки артеріол внутрішніх органів (шлунка, печінки, кишечника). Норадреналін діє на серцево-судинну систему своєрідно. Якщо адреналін викликає тахікардію, то норадреналін – брадиардію за рахунок впливу блукаючого нерва. Адреналін проявляє своєрідний вплив на функціональну активність нервової системи. При внутрішньовенному введенні адреналіну проявляється його збуджуючий вплив.
Катехоламіни підтримують гомеостаз в умовах змін зовнішнього середовища. Вони сприяють забезпеченню функціонуючих систем кров'ю, забезпечуючи її перерозподіл в загальній системі кровообігу. Цим самим вони мобілізують резерви організму на боротьбу з шкідливими стимулами (стресорами) і сприяють включенню інших адаптивних механізмів, що визначають опірність організму.
