Гіпоталамус – вищий центр інтеграції вегетативних функцій, які регулюються симпатичним і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Він безпосередньо контролює вегетативну нервову систему і секреторну активність гіпофіза.
Анатомічно гіпоталамус складається із 32 пар ядер, які ділять на такі групи: преоптичну, передню, середню, зовнішню.
Від вентромедіальної ділянки гіпоталамуса бере початок ніжка гіпофіза, яка сполучається з аденогіпофізом (передньою часткою) та нейрогіпофізом (задньою часткою). В гіпоталамусі утворюються ліберини і статини, які через систему портальних судин надходять до передньої частки гіпофіза і регулюють її секреторну діяльність. Ліберини активують, а статини – пригнічують. З гіпоталамуса у задню частку гіпофіза по відросткам аксонів надходять окситоцин і вазопресин. Таким чином, гіпоталамус і гіпофіз утворюють єдину гіпоталамо-гіпофізарну систему.
Гіпофіз називають центральною залозою внутрішньої секреції, "королем ендокринної системи". Це пов'язано з тим, що гіпофіз за рахунок своїх спеціальних тропних гормонів регулює діяльність інших периферичних залоз внутрішньої секреції. Аденогіпофіз, нагадаю, має тісний судинний зв'язок з гіпоталамусом. Система кровоносних судин називається портальною. Потік крові у ній має низхідний напрям і забезпечує дію рилізинг-гормонів на тропні гормони гіпофіза. Є ще одна капілярна сітка, потік крові в якій має висхідний напрям і може забезпечувати вплив гіпофізарних гормонів на гіпоталамус за механізмом зворотного зв'язку.
В аденогіпофізі виявлено сім гормональних речовин, які є переважно пептидними похідними. Їх прийнято ділити на дві групи. До першої групи належать гормони, які впливають на метаболічні процеси і регулюють ріст і розвиток. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни й пролактин. Друга група включає тропні гормони. Їх основним призначенням є регуляція секреції периферичних ендокринних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні лютеїнізуючий (лютропін) і фолікулостимулюючий (фолітропін) гормони. Гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції росту. Це обумовлено його здатністю посилювати синтез білка в організмі. Під його дією відбувається ріст епіфізарних хрящів у довгих кістках кінцівок, внаслідок чого кістки ростуть у довжину. Максимальна секреція гормона росту припадає на нічний час. Пролактин, або лютеотропний гормон сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. Ліпопротеїни мобілізують жир із жирових депо, вони є попередниками ендорфінів. Адренокортикотропін (адренокортикотропний гормон – АКТГ) є стимулятором кори надниркових залоз, де секретуються кортикостероїди. Тиреотропін діє винятково на щитоподібну залозу, стимулюючи її функцію. Якщо видалити або травмувати гіпофіз у тварин, то настає атрофія щитоподібної залози.
Гонадотропним гормонам властива статева специфічність, вони є як у жінок, так і у чоловіків. Під впливом фолітропіну в яєчнику стимулюються ріст везикулярного фолікула і його оболонок. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин-сперматозоонів. Лютропін необхідний для росту фолікула яєчника на стадіях, які передують овуляції, і для власне овуляції, а також для утворення на місці фолікула, який лопнув, жовтого тіла. Лютропін стимулює утворення жіночих статевих гормонів естрогенів, а в чоловіків – чоловічих статевих гормонів андрогенів.
При гіперфункції аденогіпофіза в дитячому віці спостерігається гігантизм, а при гіпофункції – карликовість. При надлишковому утворенні соматостатину у дорослої людини відзначається збільшення тих частин тіла, які ще здатні рости. Це пальці рук і ніг, кисті і стопи, ніс і нижня щелепа, язик, органи грудної і черевної порожнини. Таке захворювання називається акромегалією.
При ураженні гіпофіза може виникати (переважно у жінок) хвороба Сіммондса. Вона проявляється надмірним схудненням, появою ознак передчасного постаріння, зменшення розмірів внутрішніх органів, інволюцією статевих органів. Названі розлади є наслідком припинення вироблення гормонів аденогіпофіза, які стимулюють діяльність інших ендокринних залоз.
