Ринок праці та механізм його функціонування

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких залежить від товарного ринку. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення. Основу ринку праці становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їхдо засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь праці, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, – це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, ароботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо. Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили.

Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й пропозиції робочої сили, появу безробіття та інше, що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб’єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці в ринковій економіці – це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків.

За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця;

2) циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили;

3) внутріфірмового, тобто того, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.

1. До потенційного ринку праці включаються особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

2. Циркулюючий ринок праці – це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців з лав армії та флоту; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

3. До внутріфірмового ринку праці відносяться особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв’язку з появою вакансій (робочих місць) за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.

Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу.

Суб’єктами на ринку праці виступають наймані працівники і роботодавці, а об’єктами – умови найму на роботу, що визначаються попитом та пропозицією на ринку праці.

Обсяг ринку праці визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Тоді ринок праці розширюється. Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними. Співвідношення міх попитом та пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юнктури ринку (рис. 1).

Рис. 1. Модель рівноважного ринку праці

Рис. 2. «Класичне» безробіття

На рисунку 2 ЧЗ – чисельність зайнятих; ЗП – заробітна плата;

По – попит на робочу силу; Пр – пропозиція робочої сили.

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили показує рівновагу на ринку праці (Т₁), якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗП₁). Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.