Дефіцит державного бюджету та державний борг

ТЕМА 7. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУКУПНОГО ПОПИТУ: ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА У МОДЕЛІ МУЛЬТИПЛІКАТОРА

Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика

Автоматичні стабілізатори і обмеження фіскальної політики

Дефіцит державного бюджету та державний борг

Фіскальна (від лат. fiscus – кошик, державна скарбниця) або бюджетно-податкова політика – це вплив уряду на сукупний попит через зміну обсягу та структури державних видатків і системи оподаткування з метою подолання згубних наслідків циклічних коливань.

Залежно від фази ділового циклу засобами фіскальної політики можна прискорювати або гальмувати економічне зростання, щоб уникнути таких негативних наслідків як безробіття, яке швидко зростає у періоди спаду та депресії, та інфляція, яка прискорюється у період пожвавлення та швидкого піднесення економіки. Задля цього у період кризи проводиться с тимулювальна фіскальна політика, яку називають фіскальною експансією, а в періоди економічного буму – обмежувальна або стримувальна фіскальна політика, яку називають фіскальною рестрикцією.

Головними засобами впливу на сукупний попит через державний бюджет є державні закупівлі, трансферти та податки. В залежності від того, яким чином використовує уряд ці важелі (інструменти) розрізняють дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика – це свідоме маніпулювання податками і видатками з бюджету, за допомогою якого уряд може змінювати реальні обсяги виробництва і зайнятості, а також здійснювати контроль за розвитком інфляції, впливаючи на сукупний попит.

У періоди криз уряд збільшує державні видатки, реалізуючи програми громадських робіт, котрі дозволяють створити додаткові робочі місця для безробітних, та збільшуючи трансфертні платежі на допомогу безробітним, а також зменшує податковий тиск на населення. Всі ці заходи сповільнюють падіння сукупного попиту і зменшують глибину згортання виробництва.

У періоди економічного буму уряд, навпаки, скорочує свої видатки та свідомо збільшує ставки оподаткування, тим самим скорочуючи сукупний попит; пристосовуючись до цього скорочення, підприємці згортають обсяги виробництва. Недискреційна фіскальна політика – це природне пристосування економіки до фаз економічного циклу через дію автоматичних стабілізаторів, роль яких виконують прогресивна система оподаткування та соціальні трансферти, які автоматично змінюють свою величину.

Розглянемо вплив дискреційної фіскальної політики на обсяги випуску і відновлення рівноваги в економічній системі за допомогою кейнсіанської моделі „видатки – випуск“ (рис. 7.1). Припустимо, що економіка перебуває в стані депресії, існує ВВП – розрив , оскільки рівновага у приватній економіці встановилась на рівні , у той час як потенційний рівень реального виробництва відповідає . З метою подолання спаду уряд розробляє програми громадських робіт, вносить поправки до державного бюджету щодо збільшення видатків, пропозиції обговорюються в законодавчому органі країни і закріплюються законом.

Додаткові видатки з бюджету носять характер автономних запланованих видатків. Приєднання державних замовлень до сукупного попиту перемішує функцію сукупних видатків вгору – від до (рис. 7.1). Державні видатки, як і інші автономні видатки, теж викликають ефект мультиплікатора: . Величина державних видатків, необхідних для подолання ВВП-розриву, дорівнює величині рецесійного розриву. Цей інструмент держава може застосувати і у випадку буму, тільки з протилежним спрямуванням. Другий інструмент дискреційної фіскальної політики – податки – діє опосередковано, причому різні види податків по-різному впливають на зміну сукупного доходу. Зміна структури або ставок оподаткування також вимагає тривалих дебатів у вищому законодавчому органі, оскільки зачіпає інтереси широких верств населення.

У моделі фіскальної політики враховуються чисті податки – різниця між сумами податків і соціальних виплат – і припускається, що податки впливають на особистий доход домогосподарств, тобто зміна чистих податків спричиняє зміщення кривої споживання. Однак різні види податків по-різному впливають на функцію споживчих видатків.

Спочатку розглянемо вплив так званих акордних (автономних чистих) податків, які встановлюються урядом у сумі, незалежно від рівня доходів. До них можна віднести податки на особисте майно.

З введенням акордного податку функція споживання набуває вигляду . Оскільки функція сукупних видатків базується на функції споживання, то введення податків зменшує відповідно і величину всіх сукупних видатків. Зміна податків, як і зміна будь-яких автономних видатків, супроводжується мультиплікативним ефектом. З підвищенням автономних податків величина доходу зменшується, і навпаки. Якщо зміни рівноважного доходу обумовлені змінами у споживанні внаслідок введення податку, то вплив зміни податків на зменшення або приріст реального обсягу виробництва можна визначити наступним чином: ; ; або .

Вираз є мультиплікатором автономних податків : або

Графічна модель впливу автономних податків на обсяг реального ВВП представлена на рис. 7.2. Початкова рівновага до введення податку відповідає точці . В результаті введення податку в сумі крива сукупних видатків змістилась вниз паралельно до початкової . Точкою нової рівноваги стала , рівноважний обсяг виробництва скоротився. Кут нахилу функції сукупних видатків не змінився, оскільки незмінною залишилась величина граничної схильності до споживання.

Особливий варіант фіскальної політики, коли державний бюджетзбалансований (податки і видатки збільшуються на однакову величину) матиме результатом збільшення випуску продукції на ту ж величину. Тобто у випадку, коли інвестиційні видатки залишаються незмінними, мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці: . Іншими словами, обсяг випуску при збалансованому бюджеті буде змінюватись на величину, що дорівнює зміні урядових видатків або податків: . Більш реальний варіант дискреційної податкової політики – із застосуванням пропорційних податків. На відміну від акордних податків, пропорційні податки встановлюються як ставка у процентах від рівня доходів. Об’єктом оподаткування є прибутки фірм і доходи населення. При встановленні ставки податку загальна сума чистих податків обчислюється: . Величина використовуваного доходу тоді становитиме: . Для спрощення аналізу розглядаємо вплив податків, які сплачують домогосподарства. З врахуванням ставки податку функція споживання набуває вигляду: . Рівняння показує, що гранична схильність до споживання зменшується на . На графічній моделі (рис. 7.3) зменшення граничної схильності до споживання означає зміну кута нахилу кривої , що відповідно зменшує рівноважний реальний обсяг виробництва. Підвищення податкової ставки спричиняє переміщення рівноваги з точки у точку .

Графік показує, що введення пропорційного податку також викликає мультиплікативний ефект. Однак величина мультиплікатора модифікується новим значенням граничної схильності до споживання. З врахуванням того, що тепер , рівняння для податкового мультиплікатора буде мати вигляд: . Рівняння показує, що чим вища гранична ставка податку, тим меншим буде значення мультиплікатора, а отже і меншим буде вплив коливань сукупного попиту на зміну рівноважного обсягу національного доходу.

Таким чином, застосування податків – менш ефективний інструмент фіскальної політики, ніж зміна обсягів і структури державних видатків.

У відкритій економіці вплив зовнішньоекономічного сектора також змінює величину граничної схильності до споживання вітчизняних товарів і відповідно зменшує величину мультиплікатора. Якщо введемо в формулу мультиплікатора податків ще й граничну схильність до імпортування , то формула складного мультиплікатора попиту у відкритій економіці з втручанням держави прийме вигляд:

У сучасній змішаній економіці зростання імпорту і податків, зменшивши величину мультиплікатора, значно притупило чутливість економіки до фіскальної політики дискреційного характеру.