Економічна нерівність та політика соціального захисту населення

Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя.

Рівень життя суспільства має конкретний зміст і означає забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, тобто певний рівень задоволення потреб людей у цих благах. Набір необхідних для життєдіяльності благ і послуг повинен задовольняти різноманітні потреби, що стосуються умов праці, освіти, охорони здоров’я, якості харчування, житла, довкілля тощо. Ступінь задоволення потреб людей залежить насамперед від індивідуальних і сімейних доходів, які отримують члени суспільства та їхні родини.

Перехід до ринкової економіки пов’язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно розподіляти доход, має давню й суперечливу історію. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – дотримуються протилежної точки зору, тобто вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулювати зростання виробництва та призводить до кризи економіки.

Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Головним аргументом на користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу.

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренца (рис. 6).

Рис. 6. Крива Лоренца

Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок вказують на те, що певний відсоток сімей одержує відповідний відсоток доходу, тобто 20%сімей отримують 20%доходу, 40% – 40% і та інше.

Якщо нанести на графік підраховані дані за рік про розподіл доходів, то одержимо криву Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходу в країні.

Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність розподілу доходів, і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, тим більший ступінь нерівності доходів. Коли б фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренца і бісектриса збіглися б і розрив зникнув би.

Аналіз тенденцій нерівності доходів показує, що економічне зростання зумовило збільшення доходу в цілому в багатьох країнах, але це не викликало зміни тієї чи іншої частки сукупного особистого доходу, яку одержує певна група чи категорія сімей, тобто по суті не вплинуло на ступінь нерівності.

На рівень доходів впливає багато факторів: розбіжності в рівні заробітної плати; в складі сімей; доходи від приросту капіталу (акцій, облігацій, нерухомості); допомога від держави та ін. Причинами нерівності доходів є також відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, освіті й професійній підготовці, особлива роль у загостренні проблеми економічної нерівності належить фактору володіння власністю – землею, основними фондами, житлом, акціями чи іншими цінними паперами.

За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність — це той рівень життя, який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником “прожитковий мінімум”, або “поріг бідності”.

Прожитковий мінімум на відміну від біологічного мінімуму є більш динамічним. Він змінюється з розвитком соціально-економічного життя суспільства. Але світова практика показує, що поріг бідності значно підвищується у зв’язку із зростанням цін (інфляції), втім це не означає збільшення рівня споживання і підвищення рівня життя людей. Все це свідчить, що проблеми бідності потребують від будь-якої цивілізованої держави проведення політики соціального захисту певних груп населення.

Соціальний захист включає в себе систему заходів., які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист населення залежать від можливостей економіки. Сучасна система соціального захисту населення в країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи:

- сукупність державних соціальних гарантій, в тому числі і соціальні пільги окремим категоріям населення;

- традиційну форму державної соціальної допомоги;

- соціальне страхування

Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг всім громадянам без врахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування). Ця форма соціального захисту громадян базується на принципах загального оподаткування і бюджетного фінансування державних витрат.

До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення. Ця форма соціального захисту також характеризується універсальністю надання соціальних благ і послуг у межах визначеної соціально-демографічної групи населення (ветерани війни, інваліди та інше) та забезпеченням за рахунок податково-бюджетної системи держави.

Під соціальною допомогою як формою соціального населення розуміють надання соціальних благ та послуг соціально вразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об’єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Державна соціальна допомога здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам.

Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального населення від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.