Погляд різних економічних шкіл на проблеми безробіття

 

Проблеми функціонування ринку праці пояснюються економістами по-різному З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення заробітної плати. В умовах, коли заробітна плата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок – безробіття (рис. 2).

Класична теорія виходить з того, що проблеми безробіття або дефіциту робочої сили розв’язуються через механізм ринкового саморегулювання. Втручання держави у цей процес розглядається зайвим і шкідливим. Безробіття, за класичною теорією, – це надлишок постійних прагнень самих найманих працівників до підвищення своєї заробітної плати. Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозиції має «тиснути» на ціну робочої сили донизу таким самим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції. Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.

Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватися. Але економічна практика свідчить про те, що номінальна заробітна плата, як правило, не знижується в період спаду виробництва.Цьому протистоять наймані працівники та створені ними з метою захисту власних інтересів профспілкові організації. Роботодавці також зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо це дає змогу їм краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує заробітну плату та перешкоджає її коливанням угору та вниз залежно від ситуації на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.

В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого зменшення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване добровільне безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають перевагу безробіттю (рис. 3).

Рис. 3. «Добровільне» безробіття

 

Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика підтверджує необґрунтованість такої позиції. Недооцінка цього явища згодом стала більш очевидною. Дедалі важче було стверджувати, що безробіття – це тимчасова проблема, що наймані працівники вибирають її добровільно. Тому згодом на зміну класичній теорії з її постулатами стосовно проблеми безробіття приходить кейнсіанська теорія.

Кейнс не заперечував, що зменшення заробітної плати може призвести до зростання зайнятості. Але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як кращі ліки проти безробіття. По-перше, підкреслював Кейнс, на практиці дуже важко знизити заробітну плату, тому майже неможливо, щоб подібна стратегія дала позитивні результати щодо збалансування ринку праці По-друге, існують сумніви, що зниження заробітної плати (навіть якщо зробити припущення, що це може бути здійсненим) справді може бути ефективним засобом проти безробіття. Справа в тому, що коли заробітна плата знижується, скорочуються витрати підприємств. Це створює потребу в наймі більшої кількості працюючих. Але одночасно знижується і купівельна спроможність тих, хто отримує заробітну плату і купує вироблені товари та послуги. Отже, на споживчий попит впливають два суперечливі фактори. Частково попит зростає внаслідок того, що більша кількість людей одержує роботу, а частково він зменшується, оскільки купівельна спроможність кожного з них знижується внаслідок зниження заробітної плати. Підсумковий результат зовсім не означає зростання сукупного попиту.

Основні положення кейнсіанської теорії суттєво відрізняються від класичної. Головний висновок цієї теорії полягає у тому, що в ринковій економіці не існує такого механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Стверджується, що економіка може бути збалансованою щодо досягнення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією при значному рівні безробіття і відчутних темпах інфляції. Для досягнення рівноваги на ринку праці й повної зайнятості працездатного населення необхідне систематичне втручання держави в економічні процеси. Таке втручання повинно здійснюватись за допомогою експансійної фінансової політики і реалізуватись переважно через стимулювання сукупного попиту. Збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки, можна підвищити сукупний попит. Це призведе до зростання виробництва та попиту на робочу силу, що, в свою чергу, позитивно вплине на стан ринку праці і зниження рівня безробіття. Графічно механізм регулювання ринку праці на основі вимог кейнсіанської теорії поданий на рис. 4.

 

Рис. 4. Ринок праці в умовах кейнсіанської теорії

 

Проте кейнсіанська інтерпретація досягнення рівноваги на ринку праці є характерною тільки для короткострокового періоду. Як показали дослідження та економічна практика, у довгостроковому періоді різні варіанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції. До цього висновку дійшли у 70-ті роки, коли стало очевидним, що регулювання економіки та ринку праці відповідно до теорії Кейнса стало неефективним. Кейнсіанська теорія була піддана критиці з боку монетаристів.

Монетаристи та їхні прихильники (М. Фрідмен, Ф. Хайєк та ін.), спираючись на класичну теорію, відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава, за їхньою думкою не повинна втручатися в ринок праці, якщо безробіття не перевищує природний рівень. В іншому випадку починає розвиватися стагфляція, тобто одночасне зростання безробіття та інфляції. Відповідно до монетаристської теорії вихід з будь-якої кризи можливий тільки за умови проведення жорсткої фінансово-кредитної політики. При цьому враховується і роль держави. Проте вона стосується тільки макроекономічного регулювання, в тому числі і ринку праці, за допомогою податкового та грошово-кредитного механізму.

Аналіз статистичних даних про зайнятість населення та безробіття за кілька років показують, що розбалансованість ринку праці є наслідком деформації та негнучкості самого ринку праці. Вивчення тривалих тенденцій показує, що на ринку праці щорічно відбувається певний приплив робочої сили та приріст вільних робочих місць. Пропозиція робочої сили безперервно змінюється. Одночасно змінюється й попит на робочу силу. В кожний окремий відрізок часу є певна кількість безробітних та вільних робочих місць, які призначаються для невеликої групи безробітних. Вільні робочі місця заповнюються безробітними, але певна їх частка лишається вільною. Це означає, що існує постійна потреба відповідності між тими, хто шукає роботу, та вільними робочими місцями.

Ринок праці не є однорідним. Він складається з багатьох секторів і робочих місць, що формують різні вимоги до проблеми працевлаштування. Існує велика різноманітність спеціалізованих ринків праці – залежно від професійної категорії, кваліфікаційного та освітнього рівня або регіону. Стикування спеціалізованих ринків праці пов’язане з певними труднощами. Зокрема може бути, що безробітний не має відповідної освіти чи достатнього рівня кваліфікації, необхідних на ринку праці, котрий розширюється в даний час, або структура та рівень заробітної плати настільки жорсткі, що немає ніякої зацікавленості підвищувати кваліфікацію чи шукати нову роботу.

Згідно з цією точкою зору, безробіття та вільні робочі місця постійно виникають і вимагають деякого часу для того, щоб між ними встановилася рівновага: Отже, якщо безробіття та зайнятість населення залежать лише від цієї невідповідності на ринку праці, то не допоможе ні зниження заробітної плати, ні стимулювання сукупного попиту. Необхідно передусім створити більш динамічний та гнучкий ринок праці. А це обумовлює необхідність проведення стимулюючої гнучкої політики зайнятості, яка повинна за допомогою біржі праці (центру зайнятості), перекваліфікації та грошової допомоги на переїзд до іншого місця проживання з’єднати безробітного з вільним робочим місцем. Цьому має допомогти також створення по всій території країни системи так званих банків робочих місць, оснащених комп’ютерною технікою, а також проведення заходів, спрямованих на створення гнучкішої структури заробітної плати.

Становлення ринку праці в Україні відбувається дуже повільно, що є характерним для перехідної економіки. Процес його формування розрахований на багато років, тому що потребує наукового обґрунтування, створення надійного механізму регулювання, який був би здатний активно впливати як на пропозицію, так і на попит робочої сили.

Для нормального функціонування ринку праці має бути розроблений і впроваджений у життя комплекс правових, економічних і соціальних передумов, які формують ринкове середовище. Серед цих передумов найважливішими є:

- єдність правових умов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності;

- наявність єдиного економічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян;

- відсутність обмежень на заробітну плату, що забезпечує працівнику відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім’ї, а також наявність ринку житла і робочих місць;

- організація на всій території країни системи бірж праці (центрів зайнятості), що ефективно функціонують;

- створення широкомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів;

- наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи, насамперед, системи працевлаштування, профорієнтації і перепідготовки кадрів.